7. Характеристика сучасного стану

Сучасні проблеми освіти не можуть бути не тільки вирішені, але й осмислені поза загальними процесами, які відбуваються в суспільстві.

Саме тому останнім часом все більше усвідомлюється зростання ролі шкільної освіти в процесі подальшого розвитку суспільства. Система освіти все більше сприймається не тільки як найважливіший чинник технологічного і соціально-економічного розвитку, але й як стратегічний чинник виживання суспільства в умовах його глобальної кризи. Стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави.

Критичним залишається стан фінансування освіти, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти. Державної підтримки потребують дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів.

Головними проблемами освіти є:

1. Визначення обсягів місцевих бюджетів освіти має встановлюватися на основі розрахункових нормативів, визначених Міністерством фінансів. Фактично ж ці нормативи є дуже низькими і не забезпечують фінансування навіть обов’язкових витрат. Встановлені нормативи є реальними лише для шкіл з великою чисельністю учнів, і крім того, вони не враховують фактичний стан шкільних будівель.

2. Місцеві (районні) бюджети освіти встановлюються на основі фактичної потреби, в якій враховані лише мінімальні, обов’язкові витрати (на заробітну плату і комунальні послуги). Фінансування закладів середньої освіти, за різними оцінками, здійснюється на 40—60% їх реальної потреби.

3. Міністерством економіки з 2002 року було профінансовано лише будівництво декількох сільських шкіл.

4. Видавництво підручників має фінансуватися з державного бюджету. Оскільки ж обсяги фінансування є недостатніми, місцеві органи управління освітою вживають своїх заходів: обласні органи можуть спрямовувати на ці цілі частину районних бюджетів, зобов’язати їх сплачувати певний відсоток вартості підручників, оплачувати частково за рахунок коштів батьків тощо.

5. Нормативними документами передбачено створення фонду всеобучу, який створюється за рахунок своїх надходжень в обсязі 1-3% і може використовуватися на власні потреби. Фактично ж цей фонд вже декілька років майже не планується в бюджеті освіти району.

6. Уточнення потреби відбувається під впливом таких факторів: вищі органи ці цифри намагаються зменшити, в свою чергу директори шкіл намагаються особисто “вибити” додаткові асигнування.

7. Отримання додаткових доходів за рахунок освітніх послуг реально представлено лише у великих містах, в регіонах воно не має перспективи внаслідок низького рівня доходів населення.

8. Оплата праці вчителів залишається на рівні, який не забезпечує нормального відтворення їх працездатності.

Стратегічні завдання і напрями реформування фінансового забезпечення освіти:

• перехід до ефективної моделі фінансування освіти, адекватної ринковій економіці, розвиток нової соціально-економічної структури освітньої сфери;

• стимулювання переходу на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою, скорочення непродуктивних витрат, істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки; підготовку і випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури;

• поступове збільшення у загальних витратах на освіту коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій, різних фондів, благодійних організацій тощо.

Основні шляхи реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти:

• збереження за державою пріоритету у фінансуванні системи освіти та підвищення ролі регіонів у фінансуванні освітніх потреб;

• звільнення навчально-виховних закладів від податків на прибуток і добавлену вартість;

• створення при Міністерстві освіти централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм;

• розширення прав місцевих органів державної влади та органів громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності;

• запровадження додаткового фінансування навчально-виховних закладів для обдарованих дітей, що мають відповідну ліцензію, з спеціального фонду Міністерства освіти;

• заохочення навчально-виховних закладів, які за наслідками акредитації і атестації визнані такими, що мають позитивний досвід у розробленні і впровадженні нових прогресивних технологій навчання і виховання учнів та студентів, домагаються високих кінцевих результатів;

• упорядкування системи оплати праці та стипендіального забезпечення відповідно до конкретних результатів діяльності і якості роботи (навчання);

• поступове забезпечення учнів підручниками через торговельну мережу за кошти батьків;

• створення в системі освіти нових банків, фондів, акціонерних товариств тощо;

• заснування державного фонду сприяння громадянам у здобутті освіти в зарубіжних країнах;

• залучення іноземних інвестицій для розвитку інфраструктури навчально-виховних закладів (будівництво міжнародних освітніх закладів, центрів підготовки спеціалістів);

• поліпшення технології формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування зазначених видатків;

• запровадження змішаного фінансування інноваційних проектів у галузі освіти, зокрема розроблення та запровадження механізму пільгового оподаткування доходів фізичних осіб, які спрямовують власні кошти на оплату навчання;

• удосконалення правового підґрунтя для приватного фінансування діяльності навчальних закладів;

• проведення органами управління освітою (державними та місцевими) моніторингу інвестування навчальних закладів;

• запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчальних закладів.

У Болгарії уряд запровадив фінансування освіти у вигляді спільних державно-муніципальних субсидій. Такі субсидії передбачають два обов'язкові внески – з державного і місцевого бюджетів, їхній обсяг визначено для кожного окремого випадку, враховуючи наявні ресурси та особливості (демографічні, географічні тощо) певного регіону.

У Латвії розроблено спільну програму Міністерства освіти та місцевих органів самоврядування та інших установ під назвою "Програма розвитку сільської місцевості Латвії".

У Литві уряд і Міністерство освіти спрямовують фінансування на новий напрямок, заохочуючи нові програми та проекти замість традиційної підтримки культурних установ, а також залучаючи до участі третій сектор.

Вперше в історії незалежної України фінансування вітчизняної освіти зросло з 5% до 7% ВВП. Аналогічні витрати на освіту в Європі нині спостерігаються лише в окремих скандинавських країнах.