Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
referat_SP.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
47.04 Кб
Скачать

Вступ

Проблеми правового регулювання майнових відносин у сім’ї завжди були об’єктом пильної уваги як законодавця, так і вчених. Однак протягом ряду останніх десятиліть вони аналізувалися виключно в рамках національного законодавства. Звернення вчених до зарубіжного досвіду регулювання сімейних відносин завжди мало критичну ціль й особливий політичний підтекст. Кардинальні соціально-економічні перетворення, які відбулися в нашій країні за останні роки, проголошення України відкритою демократичною соціальною державою зробили актуальним аналіз сімейного законодавства в широкому порівняльному аспекті. В сучасних умовах адекватний розвиток внутрішнього сімейного законодавства України можливий лише на основі розуміння загальних європейських і світових тенденцій правового регулювання відносин у сім’ї.

Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає об'єднання майна чоловіка і жінки (повністю або в певній частини) в єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпорядження. Режим спільності майна подружжя означає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Щодо спільного майна подружжя здійснює права власника. В літературі правильно зазначалося, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширюються загальні правила щодо об'єктів права приватної власності. Сімейне законодавство містить норми, що визначають різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Саме тому дослідження питання правового режиму майна подружжя є актуальним напрямком сучасної правової науки.

В спеціальній літературі розгляд питання правового режиму майна подружжя, зокрема підстави набуття спільної і особистої власності подружжя, об'єкти права особистої і сумісної власності і т.д. вперше проводився в роботах таких дослідників як Алексеєв С. С., Антокольска М.В., Вошко В.И., Гопанчук В.С., Граве К.А., Єршова Н.М. Жилінкова И.В., Червоний Ю.С., Шевченко Я.Н. і інших.

  1. Поняття, характеристика, склад та інші особливості спільної сумісної власності подружжя.

Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Право спільної сумісної власності як загальноцивілістична категорія істотно відрізняється від права спільної часткової власності. Право спільної сумісної власності не поділене на частки, тому усі співвласники мають однакове, рівне право володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном. Така частка може бути виділена за домовленістю між співвласниками або у разі спору - судом [7, c.561].

Спільна сумісна власність подружжя є матеріальною передумовою дійсності шлюбу, неповнолітні не можуть самостійно захищати свої права, скажімо, скористатися таким способом захисту, як самозахист, то відповідно їх права та інтереси захищають інші члени сім'ї та родичі. Захист може здійснюватися в судовому, адміністративному порядку.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СК воно вважається таким, що належить подружжю.

Заінтересована особа може довести, що майно було придбане нею до шлюбу. Якщо цього зробити їй не вдасться, майно вважатиметься придбаним у шлюбі [8, c. 57]. Заінтересована особа може довести, що майно було придбане у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, наприклад, дружини про те, що річ була куплена на її кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Об'єктами цього права є будь-які речі, що належать фізичній особі на праві приватної власності. Вичерпного переліку об'єктів права спільної сумісної власності, як зазначено в літературі, дати неможливо. Згідно з ч. 2 статті 60 СК об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особовий рахунок у банківську (кредитну) установу. Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 60 СК доходи кожного з подружжя є об'єктом права спільної сумісної власності дружини і чоловіка з моменту їх внесення до сімейного бюджету. Аналогічна думка висловлена В. Ряшенцевим.

Це положення навряд чи можна визнати правильним. Адже у такому разі для виникнення права спільної сумісної власності подружжя щоразу необхідне волевиявлення одного з них. Однак для застосування законного правового режиму регулювання відносин між подружжям з приводу майна дружини і чоловіка цього не потрібно. Законний правовий режим, як вже зазначалося, застосовується у тому разі, коли він не змінений шлюбним договором.

Як слушно зазначає О. Іоффе, якби утворення майнової спільності залежало від подальших вчинків того з подружжя, хто є набувачем, який забажав чи не забажав би використовувати нажите майно для загальносімейних цілей, діяло б уже не правило закону, а довільний розсуд кожного з подружжя. Крім того, дуже важко встановити, чи внесені доходи до сімейного бюджету. Положення ч. 2 статті 60 СК суперечить загальному правилу про поняття та підставу виникнення права спільної сумісної власності подружжя, передбаченому ст. 60 СК, що, як справедливо вважає Т. Ариванюк, не передбачає дію режиму спільності майна подружжя залежно від його передачі до бюджету сім'ї. Зазначене положення суперечить також правилу ч. 3 статті 60 СК, яка встановлює, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності обох з подружжя. У такому разі для виникнення права спільної сумісної власності на зазначене майно не потрібно, щоб воно було внесене до сімейного бюджету. Подружжя може укладати як цивільно-правові договори, в яких їх правовий статус не має значення, так і ті, що належать до окремої групи сімейно-правових договорів.

Системоутворюючим чинником є правовий режим майна, яке є предметом подружніх договорів. Коли подружжя укладає договори стосовно спільного майна, то традиційно їх відносини розглядаються як сімейно-правові. Якщо ж предмет становить роздільне майно подружжя, то відносини сторін регулюються нормами цивільного права. Такий підхід має важливе практичне значення, оскільки він визначає місце закріплення норм, які регулюють ті чи інші договірні відносини подружжя (СК або ЦК). Визначається, що сімейно-правовими є договори першого виду, і хоча принципової відмінності між цивільно-правовими та сімейно-правовими договорами не існує, деякі особливості дають підстави відносити окремі договори до спеціальної групи сімейно-правових договорів. У даному разі системоутворюючим чинником є правовий режим майна, яке є предметом договорів подружжя. В договорах про користування спільним майном подружжя може визначити, яким чином використовуватиме зазначене майно, а саме: встановити черговість використання речі кожним з них, спільне користування річчю, надання її у користування одному з подружжя, невикористання речі певний проміжок часу тощо. Сторони можуть домовитися і про порядок користування плодами та доходами, якщо річ, яка є предметом договору, плодоносить або дає приплід. У договорі чоловік і дружина можуть вирішити питання про утримання майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності На підставі аналізу відповідного нормативного матеріалу робиться висновок про те, що положень, які б визначали порядок утримання майна подружжя або інших осіб, котрим майно належить на праві спільної сумісної власності, у законодавстві немає. Цивільний кодекс України закріплює тільки загальне правило: співвласники майна, яке є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч.1 ст.369 ) [1]. У зв’язку з цим ст.66 СК запропоновано доповнити новою частиною такого змісту: «Подружжя спільно володіє і користується майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен з подружжя зобов’язаний брати участь у витратах, пов’язаних з управлінням, утриманням та збереженням спільного майна. Подружжя може укласти договір, у якому визначити інший порядок володіння, користування та утримання спільного майна» [11].

Водночас з положення постанови Пленуму Верховного Суду України і зі змісту ч. 2 статті 60 СК випливає, що треба розрізняти право спільної сумісної власності подружжя та спільне майно подружжя. На цьому наголошують Т. Ариванюк та О. Дзера. Однак у чому полягає відмінність між поняттями, вони чітко не вказують, твердячи лише, що поняття "спільне майно подружжя" ширше за поняття "спільна сумісна власність подружжя" [5, c.58]

У літературі немає єдиної точки зору щодо поняття спільного майна подружжя. К. Граве, В. Тархов, Є. Ворожейкін, І. Жилінкова під спільним майном подружжя розуміють не тільки речі, що належать дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, а й інші майнові права та обов'язки. З цією думкою не можна погодитись. Як справедливо зазначає В. Рясенцев, поняття нажитого майна не охоплює борги.[5;c.212]

У ст. 73 СК йдеться про накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. На борги накладати стягнення не можна. Борги, як підкреслює А. Бєлякова, можуть обтяжувати спільне майно подружжя, але не можуть включатися до його складу. Включення до складу спільного майна подружжя боргів дружини і чоловіка дає підстави для висновку, що будь-який борг, який виникає за час шлюбу, є спільним боргом подружжя, що суперечить положенням ст. 73 СК, згідно з якою є спільні й особисті борги дружини і чоловіка. У подружжя можуть бути спільні борги. Але вони утворюються в результаті угод, укладених обома чи одним з подружжя за наявності презумпції згоди другого з подружжя або у випадках, передбачених законом, наприклад, за наявності прямо виявленої згоди другого з подружжя (ч. 3 ст. 65 СК).

У подружжя можуть виникнути спільні борги і за наявності інших юридичних фактів, але не тому, що ці особи є дружиною і чоловіком (наприклад, борги, пов'язані з утриманням спільного майна, з обопільним заподіянням шкоди, з безпідставним збагаченням). Тому найбільш правильним уявляється погляд, відповідно до якого до складу спільного майна подружжя входять речі, гроші, цінні папери, що належать дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності й нажиті за час шлюбу, а також зобов'язальні майнові права, що виникли у період шлюбу і не пов'язані з особою одного з подружжя [12].

Сукупність елементів юридичного складу, необхідного для виникнення спільності майна подружжя, визначає й початковий момент виникнення спільного майна дружини і чоловіка. З огляду на те, що до складу спільного майна подружжя входить не тільки право співвласності, а й зобов'язальні права, можливі три варіанти вирішення цього питання:

1) майно стає спільним, якщо воно було зароблене, тобто якщо на нього виникло право в одного з подружжя за час шлюбу;

2) коли майно одержане;

3) коли майно внесене одним із подружжя у дім, сім'ю.

Якщо дотримуватися цього погляду, то треба визнати, що для виникнення спільності майна подружжя щоразу необхідне волевиявлення дружини або чоловіка, а це не відповідає вимогам закону. При застосуванні законного режиму регулювання майнових відносин між подружжям конкретні особи при укладенні шлюбу виявляють свою волю, а під час придбання майна керуються відповідними нормами закону. Крім того, доходи можуть взагалі не потрапляти в сім'ю, а надходити на рахунок одного з подружжя у банківській (кредитній) установі. У такому разі, якщо дотримуватись точки зору В. Рясенцева, їх варто було б віднести до роздільного майна подружжя. Однак це суперечить думці, вислобленій самим В. Рясенцевим.[8, c.55]

Важко також погодитися з думкою, згідно з якою спільність майна подружжя виникає з моменту одержання його дружиною або чоловіком. Автори, які висловлюють її, суперечать самі собі, оскільки водночас вважають, що до складу спільного майна подружжя входить не тільки право власності, а й зобов'язальні права. Так, І. Жилінкова зазначає, що правильно пов'язувати правовий режим майна подружжя з моментом виникнення права особи на одержання авторської винагороди, а не з моментом її фактичного одержання. О. Дзера підкреслює, що трапляються випадки, коли право на майно виникає у період шлюбу, а набувається подружжям після його припинення. Визнання такого майна спільним не суперечить сімейному законодавству, відповідно до якого у власність дружини і чоловіка переходить майно, нажите ними за час шлюбу [5].

Автори, які дотримуються цієї точки зору, свою думку обґрунтовують тим, що право на одержання заробітної плати, авторського гонорару має лише сам працівник або автор твору. У зв'язку з цим вони заперечують положення, згідно з яким спільність майна подружжя виникає з моменту, коли в одного або в обох з них виникло право на це майно. Ці автори не вбачають відмінностей між моментом виникнення права спільної сумісної власності подружжя і моментом виникнення спільного майна дружини та чоловіка. Однак, як слушно зазначає О. Іоффе, треба розрізняти внутрішні майнові відносини між подружжям та їх зовнішній прояв.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]