62. Досягнення оптимуму в наданні суспільних благ за умов прямої

Голосування в демократичному суспільстві є найважливі­шим з механізмів розміщення суспільних благ, який одно­часно виступає засобом визначення уподобань індивідів щодо суспільних благ. За умов прямої демократії шляхом голосуван­ня вирішується питання про конкретний обсяг виробництва та фінансування суспільного блага (насамперед суспільного блага місцевого значення).Розрізняють два способи визначення пріоритетних суспіль­них альтернатив шляхом голосування

Правило одностайності. Два суб'єкти (чи групи суб'єктів) визначають обсяг суспільного блага та відповідні витрати на його надання на підставі власного по­питу на це благо та встановлюють свою "податкову ціну" — частку у фінансуванні видатків на надання суспільного блага (т,+т₂=1).

Якіцо один з індивідів не згоден із пропонованим рішен­ням, то він проголосує проти, через що рішення не буде при­йнятим. Рішення не буде прийнятим доти, поки кожен з ін­дивідів не буде з ним згоден, що відповідає оптимальному за Парето стану розміщення.

Рис. 17.3. Визначення обсягу суспільного блага за правилом одностайності.Індивіди погоджуються на певний обсяг суспільного блага за оптимального розподілу витрат на його фінансування .

Н а рис. 17.3 показана ситуація приходу до згоди учасників переговорного процесу.Якщо індивід 1, відповідно зі своєю кривою попиту, запро­понує прийняти обсяг суспільного блага Х_г, беручи на себе відповідну частку фінансування його надання т_х, то за такого розподілу фінансового тягаря (т ') індивід 2 вважатиме за по­трібне мати обсяг суспільного блага, який є меншим за пропо­нований індивідом 1. Отже, він проголосує проти пропозиції, зробленої індивідом 1. Для того, щоб дійти згоди, індивід 1 має погодитися на зменшення обсягу суспільного блага та збільшення своєї частки х, у його фінансуванні. Рівновага настає тоді, коли обидва індивіди бажатимуть мати однако­вий обсяг суспільного блага, тобто за розподілу тягаря фінан­сування т* вони матимуть однакову готовність до платежу за суспільне благо.

Отже прийняття рішення за правилом одностайності більш придатне для невеликих груп людей, які знають один одного більш-менш добре і можуть умовити всіх погодитися з пев­ним рішенням, виходячи з альтруїстичних міркувань. Правило більшості За цим правилом рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість (абсолютна чи відносна) заці­кавлених осіб. За цих умов очевидно, що переважна більшість членів спільноти буде задоволена прийнятим рішенням, проте, на відміну від результату, який дає правило одностайності, це рішення зовсім необов'язково буде оптимальним за Парето.Вирішальним чинником тут є розподіл між членами спільноти вигід від споживання суспільного блага та ви­трат на його фінансування. Якщо більшість людей отримує чисту вигоду від набуття суспільного блага (різниця між вартісною оцінкою вигоди та витрат, які припадають на цих людей), то більшість проголосує за збіль­шення його виробництва. Обсяг надання суспільного блага буде біль­шим, ніж оптимальний. З іншого боку, якщо тягар надання супсільного блага, значну частину вигоди від якого отримує меншість суспільства, припадає на більшість членів суспіль­ства, то більшість голосуватиме за зменшення його обсягу (він стане меншим за оптимальний). Єдиний випадок, коли шля­хом процедури голосування досягатиметься оптимальний об­сяг суспільного блага за правилом Самуельсона, — розподіл вигід буде пропорційний розподілу витрат надання суспільного блага.

Таким чином, правило більшості далеко не завжди гаран­тує оптимальний результат і часто веде до неповного враху­вання інтересів суспільної меншості.