60. Наслідки міграції робочої сили

Міграція робочої сили — це переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей і кращих умов життя.

Міграція робочої сили включає;

— імміграцію — в'їзд працездатного населення в дану країну;

— еміграцію — виїзд працездатного населення за кордон;

— рееміграцію — повернення емігрантів.

Вона здійснюється під впливом економічних і неекономічних причин. До них відносяться:

1) національні відмінності в заробітній платі,

2) наявність безробіття,

3) національні відмінності в умовах праці.

Вказані причини зумовлюють переважно міграцію із слаборозвинутих країн у розвинуті.

У зв'язку з цим розрізняють добровільну і вимушену міграцію.

Добровільна переважно зумовлюється економічними причинами.

Вимушена головним чином зумовлюється причинами неекономічного характеру. Прикладом другої можуть бути втікачі з Іраку, Чечні, Нагірного Карабаху.

Причинами цієї міграції є низький рівень життя, воєнні події, політичні переслідування. Значна частина цих мігрантів намагається пробратися через територію України нелегально.

Зростання нелегальної міграції дає можливість підприємцям західних країн використовувати дешеву й абсолютно безправну робочу силу, яка не може претендувати на підвищення заробітної плати, на створення відповідних соціальних та інших умов.

"Відплив таланів" є серйозною проблемою для більшості країн, що розвиваються. Масова еміграція університетських викладачів, лікарів та інших дефіцитних спеціалістів у багатьох країнах досягла катастрофічних масштабів (наприклад Заїр, Замбія, Малайзія та інші). Основною причиною міграції висококваліфікованих спеціалістів є низька оплата праці.

61. Нафта і розвиток економічної інтеграції в Північній Америці

В Західній півкулі інтеграційні тенденції знайшли своє продов­ження в Латиноамериканському регіоні у спільному ринку групи країн Південного Конусу — МЕРКОСУР, а на Північноамери­канському континенті в зоні вільної торгівлі — НАФТА, що заявила про себе як тристороннє економічне інтеграційне об'єд­нання континентальних масштабів, що включає Мексику, США і Канаду.

Місце і роль Північної Америки в системі світогосподарських зв'язків визначається цілою низкою факторів. Звичайно ж, у пер­шу чергу йдеться про економічний і науково-технічний потенціал США і Канади — цих двох членів найбільш престижного і впли­вового клубу «Велика сімка», що вже протягом досить тривалого часу встановлює «правила гри» у світовому господарстві.

Північноамериканська економічна інтеграція є також резуль­татом входження світового господарства в якісно новий етап роз­витку, на якому зовнішньоекономічні зв'язки втрачають свою допоміжну відносно політики роль і перетворюються на само­стійний, навіть вирішальний фактор існування (точніше — ви­живання) світового співтовариства.

На цьому етапі небувало зростає рівень єднання світового господарства, в якому окремі країни чи угруповання країн — європейське, північноамериканське, африканське, латиноамери­канське, азійське-тихоокеанське — дедалі більшою мірою стають складовими величезної економічної системи, що набирає обрисів глобального економічного простору.

У такому просторі роль Північної Америки визначається тепер уже не силою впливу США на світогосподарські зв'язки, а силою спільних потенційних можливостей трьох по-своєму великих на­ціональних економік Північноамериканського континенту, об'єд­наних в одну.

Північноамериканське інтегра­ційне об'єднання за основними економічними показниками пере­вищує Європейський Союз, а з поширенням зони вільної торгівлі на Латиноамериканський регіон підводить базу під створення міжконтинентального спільного ринку товарів та послуг.

Специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, Північноамериканська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби.

Особливість угоди про НАФТА полягає також у тому, що вперше у світовій практиці в системі світових господарських зв'яз­ків інтеграційне угруповання об'єднало найбільш високорозвинуті країни сучасності з однією з країн, що розвиваються, яка ледь піднялася до рівня «нових індустріальних середніх держав».