42. Валютні ринки та валютні курси

Одним з елементів міжнародної валютної системи є міжнародні валютні ринки. Їх виникнення зумовлене розширенням розрахунків у валюті між продавцями і покупцями.

Валютні ринки — це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

Суб´єктами валютного ринку є: фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв´язків; державні установи. Основну роль серед суб´єктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства окремих країн.

Основними функціями світового валютного ринку є:

—здійснення зовнішньоторговельних операцій;

—регулювання валютних курсів;

—валютний кліринг;

—страхування (хеджування) валютних ризиків;

• отримання прибутків (спекуляція) на різниці валютних курсів

Валютний кліринг — це угоди між урядами двох або декількох країн про обов´язковий залік взаємних міжнародних вимог і зобов´язань. Зумовлений валютний кліринг великими масштабами міжнародної торгівлі.

Валютним курсом називається співвідношення обміну двох грошових одиниць або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. Воно дає змогу визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обміну.

Котирування проводять державні (національні) і великі комерційні банки. Розрізняють офіційне і вільне (ринкове) котирування валют. За офіційними котируваннями здійснюються всі валютні операції держави. Валютне котирування може бути прямим і оберненим (непрямим).

На валютному ринку його учасники використовують два курси: курс продавця і курс покупця. Курс продавця — це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну, а курс покупця — це курс, за яким він купляє іноземну валюту за національну. Курс продавця завжди вищий за курс покупця.

Різниця між курсом продавця і покупця називається маржею. За рахунок маржі банк покриває видатки і формує прибуток за валютними операціями.

Під час валютних операцій виникає необхідність встановлення крос-курсу. Це курс, отриманий розрахунково з курсів двох валют до третьої. Або це — котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди, який встановлює курс.

У міжнародній практиці використовуються два методи встановлення валютних курсів:

режим фіксованих курсів валют; режим плаваючих курсів.

Крім того, існує валютний курс за системою ковзаючого паритету. За такою системою держави встановлюють твердий валютний курс відносно базової валюти, але зі зміною її курсу він автоматично не змінюється, а розраховується зміна його із врахуванням різниці в темпах зростання цін.

43. Валютна політика . Регулювання валютних курсів

Під валютною політикою розуміють сукупність економічних, правових та організаційних заходів і форм, здійснюваних державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у галузі валютних відносин.

Через валютну політику держава впливає на ефективність та цілеспрямованість використання валютних засобів. Сфера дії валютної політики охоплює валютний ринок та ринок дорогоцінних металів і каменів.

Валютна політика є частиною зовнішньоекономічної політики і включає:

—валютну дисконтну політику;

—валютну девізну політику;

—валютне субсидування;

- диверсифікацію валютних резервів.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищення дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу.