3. Об'єкти і суб'єкти світового ринку технологій

Світовий ринок технології (СРТ) — це сукупність міжнародних економічних відносин з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти: технології продуктів,

процесів та управління. Об'єкти СРТ виступають в уречевленому та в не уречевленому виглядах.

До перших належить абсолютно переважна в міжнародній торгівлі за кількісними й вартісними показниками найрізноманітніша номенклатура товарної продукції виробничої сфери. Ці товари є матеріальними носіями втіленої в них технології продукту. Об'єкти СРТ у не уречевленому вигляді представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нематеріальними носіями технологій продуктів, процесів та управ­ління.

На сучасному СРТ функціонують суб'єкти всіх структурних рівнів світової економіки:

моно- і мікрорівень – університети та наукові заклади, бізнес центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, на частку яких припадає до 2/3 світового обсягу «чистих» іновацій.

мезорівень – ТНК і МНК, національні компанії й науково-технічні комплекси, які є провідними патентувачами, впродовжувачами, що забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу іновацій.

макрорівень – держави і національні науково-технічні системи, роль яких в еволюції СРТ є визначальною

мегарівень – міждержавні утворення та інтеграційні угрупування, в межах яких зусилля зосереджують ся на окремих ключових напрямках НТР

метарівень – міжнародні організації, насамперед системи ООН, серед численних функцій яких особливо

слід вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються а також формування світового ринку економічно безпечних технологій

4. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Тариф - не єдиний метод здійснення торгової політики. Для регулювання міжнародної торгівлі використовуються й інші види зовнішньоторговельних обмежень - нетарифні Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими методами, їх нараховується понад 800.

Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. В даний час більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі.

Поширення нетарифних обмежень зумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулюються COT. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку.

У ряді випадків використання нетарифних методів при відносно ліберальному митному режимі може призвести до більш обмежувального характеру державної торгової політики в цілому.

Нетарифні обмеження можна класифікувати по групах: кількісні, приховані, фінансові. До кількісних обмежень відносяться квотування, ліцензування, обмеження "добровільні" обмеження експорту. Квотування. Квота є найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень. До прихованих відносяться: технічні бар'єри, внутрішні податки і збори, державна закупівля, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів. До фінансових методів торгової політики належать: демпінг, субсидії, експортне кредитування.