7. Ринок пайових цінних паперів.

Ринок ЦП – специфічна сфера ринкових відносин, суб’єктом операцій є ЦП; на ньому здійснюється емісія, купівля-продаж ЦП, формування ціни на них, урівноважується попит і пропозиція.

Завдання ринку ЦП – створення умов та забезпечення якщо можливо більш повного та швидкого перепливу заощаджень, інвестицій за ціною, яка б задовольнила б обидві сторони.

Через ринок ЦП акумулюється грошові надходження фінансово-кредитних установ, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовані на виробничі та невиробничі вкладення капіталів.

Інструменти ринку ЦП: 1) інструменти позик - облігації, векселі, сертифікати; 2) інструменти власності – всі види акцій; 3) гібридні інструменти – ЦП, що мають ознаки як облігацій так і акцій; 4) похідні інструменти – гаранти, опціони, ф’ючерси, тощо

Ринок ЦП в Україні складається з: ринок акцій; ринок державних та муніципальних облігацій внутрішніх позики; ринок облігацій підприємницьких структур; ринок казначейських зобов’язань; векселів, інвестиційних, ощадних, майнових і компенсаційних сертифікатів; житлових чеків; облігацій зовнішньої позики.

Залежно від стадії обігу розрізняють: 1) первинний ринок – на ньому розміщуються вперше випущені ЦП, відбувається мобілізація капіталів корпорацій, товариств, підприємств, запозичення коштів ними та державою. 2) вторинний ринок – на ньому обертаються ЦП, які вже реалізувалися на первинному ринку, тобто тут продається та купується раніше випущені ЦП, відбувається зміна їх власників.

Сегменти ринку ЦП: 1) за категоріями емітентів: ринок ЦП підприємств (корпоративний ринок ЦП); державний ринок паперів; 2) за термінами випуску: ринок безтермінових ЦП; ринок термінових ЦП; 3) за територією розповсюдження: світовий; національний; регіональний; 4) за видами ЦП: ринок акцій; ринок облігацій; ринок депозитних сертифікатів; 5) за формою організації: організаційні; розподільчі; 6) за принципом повернення фінансових активів: ринок боргових зобов’язань; ринок інструментів власності

Суб’єкти ринку ЦП в Україні: Державна комісія із ЦП та фондового ринку; НБУ; емітенти; інвестори; реєстратори власників іменних ЦП; зберігачі ЦП; депозитарії; комерційні банки; організатори торгівлі ЦП; торговці ЦП.

8. Ринок похідних фінансових інструментів.

Похідні фінансові інструменти, або деривативи, — це інструмен­ти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінан­сові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покла­дено в їх основу і називаються базовими активами. Базовими акти­вами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи.

Ф'ючерсні, форвардні та опціонні угоди можна розглядати. як такі, що мають спільну основу. Всі вони пов'язані з купівлею-продажем певного активу у визначений момент у майбутньому по наперед обумовленій ціні. Ця ціна має назву форвардної ціни на відміну від ціни продажу активу на реальному ринку в даний момент часу, яку називають поточною ринковою ціною, ціною грошового ринку або ціною спот.

Одні з строкових угод є обов'язковими до виконання, інші дають право виконати чи не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, покладеного в основу угоди, інші практично ніколи не закін­чуються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно на біржі,, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. При­чому біржові строкові контракти передбачають дострокове й односто­роннє припинення зобов'язань через укладання угоди, протилежної за напрямом операції відповідному строковому контракту.

Використання строкових угод дає змогу учасникам ринку зменшити ступінь ризику майбутніх операцій з купівлі-продажу активів на ринку, зменшуючи при цьому і можливі прибутки чи збитки від таких операцій. При цьому продавець певного виду продукції стра­хується за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на дану продукцію в момент, коли йому потрібно буде її прода­ти, а покупець продукції — від можливого зростання цін на момент купівлі даної продукції на ринку, таке страхування називають хеджуванням.

Розрізняють довге та коротке хеджування. Якщо учасник ринку придбав з метою страхування від небажаної зміни цін на ринку стро­ковий контракт на купівлю певного активу, то вважають, що він здійснює хеджування купівлею, або довге хеджування. Якщо учас­ник ринку придбав контракт на продаж певного активу, то кажуть, що він здійснює хеджування продажем, або коротке хеджування. Вважають, що покупці мають підвищувальні тенденції, а продавці понижувальні. Тих, хто грає на підвищення цін, називають "биками", а тих, хто на пониження, — "ведмедями".

На строковому ринку операції провадяться в основному реальними власниками активів (які займаються хеджуванням – їх називають хеджерами) і фінансовими посередниками (вони рідко бувають зацікавлені в реальному володінні товара­ми чи фінансовими активами – їх називають спекулянтами).