§ 3. Процеси роззброєння та конверсії світового військового виробництва Програмні питання

Суть процесу роззброєння.

Фактори демілітаризації економіки.

Міжнародні економічні відносини у вирішенні проблем роззброєння.

Суть процесу конверсії.

Проблеми, що виникають в результаті конверсії.

Роль МЕВ у розв’язанні проблем конверсії.

Міжнародні організації миру.

Роль України у вирішенні світових проблем роззброєння та конверсії військового виробництва.

Основні поняття

Демілітаризація економіки

Конверсія військового виробництва

Перепрофілювання військового підприємства

Психологічні проблеми конверсії

Міжнародна безпека

Сприяння миру

Військові спостерігачі

Військово-промисловий комплекс є джерелом передових наукомістких технологій, “локомотивом” промисловості, матеріалом для формування фінансово-промислових груп, а так само найважливіше несировинним джерелом експортних доходів. І як будь-яке інше джерело доходів ВПК повинний використовуватися дуже грамотно і перепрофілюватися з найменшими втратами. Провідні країни Заходу останнім часом значно знижують свої військові витрати, скорочують чисельність збройних сил, згортають військово-економічну діяльність, але роблять це дуже обережно, навіть не припускаючи відмовлятися від подальшого розвитку військової сили. Навпаки, усіма силами намагаються підвищити економічну ефективність своєї воєнної промисловості. Украй складно вирішити і такі проблеми, що виникають у ході конверсії, як: перепідготовка і працевлаштування кадрів, що вивільнилися; знищення ядерної і хімічної зброї, військової техніки, устаткування вузькоспеціалізованого військового виробництва, що не піддається конверсії; збереження дорогих матеріалів, що у перспективі можуть стати невичерпними джерелами енергії.

Звичайно, конверсія дуже дорогий проект, особливо для країн, де сформувався могутній ВПК. Невизначена обстановка у світі, високі витрати конверсії породжують у цілому неоднозначне відношення до неї на даному етапі розвитку.

Пошуки шляхів демілітаризації економіки залежать насамперед від позиції США та Росії, які володіють майже 90% ядерних боєголовок світу. Демілітаризація економіки передбачає, що в Росії та США залишиться по 1-2 тис. одиниць боєзарядів. Саме таку кількість вважають оптимальною більшість експертів світу, оскільки вона достатня для знищення ядерним ударом ключових цілей. Підписана колишнім президентом США Дж. Бушем і російським президентом Єльциним у січні 1993р. угода передбачає скорочення стратегічних сил обох держав наполовину. Помітний внесок у процес роззброєння зробила Україна, підписавши відповідні угоди.

Важливою проміжною ланкою у подоланні загрози термоядерної війни є конверсія, тобто перехід від процесу мілітаризації економіки до роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції. Попередньою умовою конверсії військового виробництва є істотна зміна пропорції розподілу фінансових, матеріальних і людських ресурсів між військовою та цивільними сферами. Наприклад, у США ВПК становить 20% в економіці країни. Щорічно лише безпосередні військові витрати цієї країни сягають майже 280 млрд. доларів. Тому перерозподіл цих ресурсів на користь цивільних галузей – важлива попередня умова конверсії військового виробництва.

Поняття “конверсія” ввійшло в наш лексикон у період переходу від “холодної війни” до концепції світового співробітництва в ім’я збереження цивілізації. У 1980-ті роки колишня стратегія людської діяльності, орієнтована на конфронтацію двох економічних систем, довела свою неспроможність, породила надзвичайно серйозні протиріччя у світовому співтоваристві і призвела до величезних екологічних порушень і катастроф, створивши смертельну загрозу навколишньому середовищу.

Саме на цьому етапі в рамках системи ООН, за участю інших міжнародних організацій була розроблена ідея конверсії, тобто такої зміни діяльності ВПК, яка сприяла б переходові світової економіки на нову модель так званого “сталого розвитку”. У цей період ідея конверсії стала популярною у більшості промислово розвинутих країн, хоча єдиної і науково обґрунтованої методики здійснення конверсії світовим співтовариством розроблено не було.

У зв’язку з цим у кожній країні, що володіє підприємствами оборонного комплексу, конверсія стала здійснюватися відповідно до індивідуальних темпів і спеціалізації. Зокрема, конверсія в рамках республік колишнього СРСР стала стрімко розгортатись, причому значно швидше, ніж у Німеччині або США. Через хаотичне і необґрунтоване проведення конверсії більшість оборонних підприємств пішло шляхом примітивної заміни виробництва військової продукції на виготовлення виробів мирного призначення, як правило, побутової техніки.

Прикладом раціонального переведення оборонного комплексу на мирні рейки може бути залучення колишніх військових виробництв до виготовлення медичної техніки, лабораторного обладнання, устаткування для дослідження космічного простору. Ряд підприємств ВПК було залучено до галузі виробництва устаткування для очищення поверхні Землі від радіоактивного забруднення, створення сорбентів – матеріалів, що здатні поглинати рідкі відходи, перетворюючи їх у тверді.

Конверсія – складна соціологічна проблема, яка безпосередньо стосується економічних, політичних, соціальних, юридичних, психологічних та інших сфер системи суспільних відносин. В економічному плані конверсія на перших етапах вимагає певних витрат на переоснащення специфічної військової техніки на виробництво товарів і послуг цивільного призначення. У соціальному аспекті вона стосується осіб, зайнятих військовим виробництвом, та членів їх сімей. Оскільки заробітна плата працівників у військових галузях, скажімо, у США, в середньому на 40% вища, ніж у цивільній сфері, крім втрати роботи внаслідок конверсії (це переважно психологічний момент проблеми), можливе також значне зниження їхнього життєвого рівня.

Проте у світі немає нездоланних соціально-економічних бар’єрів для конверсії військового виробництва. Щодо економіки це зумовлено тим, що у кінцевому підсумку припинення гонки озброєнь сприятиме розширенню зайнятості, подоланню гострих диспропорцій у господарстві, послабить дефіцит державного бюджету, інфляційні тенденції, стимулюватиме ширше використання науки у виробництві тощо. Так, відносно низькі військові витрати в Японії та Скандинавських країнах є важливим чинником їх економічного процвітання.

В Україні ВПК, успадкувавши від СРСР майже 30% виробничих потужностей, виготовляв самостійно лише до 4% асортименту радянської зброї. Це разом з некерованістю конверсійними процесами було однією з вагомих причин глибокої економічної кризи, про що зазначалося вище.

Конверсія передбачає три види ресурсів, які переводяться з військового на громадське застосування:

• об’єкти, які виробляють товари і послуги військового призначення (спеціалісти сходяться на тому, що в Центральній і Східній Європі удар по воєнним виробництвам був найбільш сильним, ніж у розвинутих країнах. Конверсія вже внесла деякі зміни в світове військове виробництво – відбулося істотне зниження чисельності зайнятих у сфері виробництва озброєнь (так, за даними ООН, на Російську Федерацію припало 60% усіх ліквідованих під час конверсії робочих місць, але це створило додаткові проблеми на шляху до стабілізації та економічного зростання). Ця важка ситуація обумовлена рядом причин: високим ступенем мілітаризації економіки, успадкованої від Радянського Союзу, різким скороченням закупівель озброєнь урядом, внутрішньою економічною кризою, розпадом Варшавського договору, втратами важливих ринків збуту озброєння, а також деякою затримкою з розробкою нової військової доктрини після “холодної війни”);

• військові об’єкти і база (експерти секретаріату ЮНКТАД при ООН рекомендують крупні морські і повітряні бази перетворити на основі конверсії в об’єкти рентабельної економічної діяльності. З цією метою передовсім використати їхню інфраструктуру (зв’язок із зовнішнім світом, глибоководні порти, злітно-посадочні смуги, пакгаузи, ангари, склади тощо). З цієї точки зору мова йде і про гігантські бази Субік-Бей, Кларк-Філд, Камрань і Дананг, які були залишені після нещодавнього виводу американських військових сил з Філіппін і радянських з В’єтнаму. Пропонується перетворити ці бази в регіональні центри експортного виробництва. Вивчається питання створення на колишніх військових базах ВЕЗ, орієнтованих на світовий ринок);

• людські ресурси (конверсія людських ресурсів також пов’язана з рядом проблем, тому в рамках багатьох демобілізаційних програм пропонується допомогти військовим оволодіти цивільними професіями. Демобілізовані військовослужбовці можуть спокуситися службою найманця за кордоном, тому вірогідність успіху конверсії вища там, де робоча сила, яка вивільняється, зможе найти роботу в іншому секторі економіки. У тих випадках, коли солдати не володіють цивільними професіями, а перспективи продуктивної праці в цивільній економіці вельми обмежені, ймовірно має сенс залишати солдат у складі дисциплінуючих структур збройних сил. З точки зору загального обсягу прямих і побічних соціальних витрат, можливо, дешевше зберігати військові формування, ніж демобілізувати їхній особистий склад).

Таким чином, кінець “холодної війни” викликав надію на швидке і легке скорочення військових витрат, яке привело би до подальшого роззброєння. Проте зусилля в сфері конверсії привели до появи чисельних соціально-економічних проблем, до яких уряди більшості країн світу не були готові. Конверсія, як показала практика, вимагає певних витрат. Однак не завжди можна швидко переорієнтувати військове підприємство, прилаштувати його до умов ринку. Потрапивши у складну ситуацію, деякі військові компанії віддають перевагу скороченню виробництва, а це призводить до масового звільнення робочої сили. Таке спостерігається в багатьох країнах. Аналогічні результати мають місце і на військових заводах нашої держави.

Конверсія – величезний резерв світової системи господарювання. Вона може стати генератором економічного зростання в ХХІ ст. І хотілося би вірити, що світове співтовариство, вступивши в нову епоху постіндустріальної цивілізації, навчиться мислити більш раціонально, іншими категоріями, порівняно зі своїми попередниками, і війни залишаться в далекому минулому, але, нажаль, дійсність свідчить про інше.

Міжнародні організації миру. Найголовнішою організацією миру є Організація Об’єднаних націй. Одним з найбільш перспективних напрямків діяльності ООН в галузі укріплення міжнародної безпеки є операції з підтримки миру. У другій половині 80-х років збільшення кількості і масштабів таких операцій співпало із зростаючим прагненням держав-членів придати їм новий характер. Офіційний огляд операцій з підтримки миру, опублікований ООН, визначає їх як “операції з участю військового персоналу, але без примусових повноважень, затвердженні ООН з метою сприяння підтримці миру чи відновленню миру в районах конфлікту”. Історично склалося два типа таких операцій: використання сил ООН і відрядження місій військових спостерігачів. Участь “голубих касок” свідчить про те, що військовий персонал ООН може грати важливу роль в комплексних операціях, які виходять за рамки традиційного визначення “операцій з підтримки миру”.

Проте за 50 років здійснення таких операцій був накопичений не тільки позитивний досвід. Сили з підтримки миру, достатньо ефективно забезпечуючи статус-кво, в більшості випадків не стали фактором, активно сприяючим політичному урегулюванню конфліктів. У ряді ситуацій їхня присутність не змогла попередити нові акти агресії чи повторення воєнних дій. Сама концепція сил підтримки миру передбачає їх використання в якості тимчасового заходу, проте ряд місій військові спостерігачів існує десятки років і самі, в певному значенні, стали елементом статус-кво (Орган ООН зі спостереження за виконанням умов перемир'я в Палестині - з 1948р.; Група військових спостерігачів ООН в Індії і Пакистані – з 1948р.)

Зв’язок між рішенням Ради Безпеки про створення сил ООН в якості першого кроку до урегулювання конфлікту і процесом пошуку такого урегулювання оказалася значною мірою ослабленою. У рамках загальної фінансової кризи ООН у другій половині 80-х років серйозно ускладнився фінансовий стан сил. Операції ООН з підтримки миру, як правило, фінансуються державами-членами на базі існуючої шкали внесків у регулярний бюджет. При цьому постійні члени Ради Безпеки беруть на себе частину фінансових зобов’язань країн, що розвиваються. Проте багато членів ООН з різних причин утримують такого роду внески.

До 43 сесії ГА ООН у країн-членів остаточно сформувалося переконання в необхідності вивести операції з підтримки миру на якісно новий рівень, розширити сферу їхнього застосування, зробити більш ефективними. Під час загальної дискусії міністр іноземних справ Фінляндії К. Сорса заявив: “Необхідно спільно глибоко осмислити основні цілі і принципи операцій з підтримки миру. Діяльність ООН з підтримування миру повинна бути поставлена на міцну фінансову і політичну основу”. Дискусія показала, що ідея підвищення ефективності операцій з підтримування миру користується широкою підтримкою. Результатом обговорення цього питання стала резолюція 43/59, де зазначається, що “операції ООН з підтримки миру є невід’ємним компонентом підвищення ефективності діяльності ООН в справі підтримування міжнародного миру і безпеки”. Генеральна Асамблея запропонувала державам-членам висловити свої пропозиції по підвищенню ефективності цих операцій. Те, що на це прохання відгукнулися 36 держав, свідчить про зацікавленість членів ООН в удосконаленні даного напрямку діяльності Організації.

Відповіді, отримані від урядів, хід обговорення цього питання в Спеціальному комітеті з операцій з підтримки миру та порядку, створення ряду останніх місій військових спостерігачів і воєнних компонентів ООН дозволяє зробити висновок, що в рамках ООН поступово формується нова, більш широка концепція майбутніх операцій з підтримки миру.

Перехід до практики комплексного вирішення політичних, економічних, соціальних і гуманітарних проблем конкретного кризового регіону може мати вирішальне значення для якісної трансформації операцій з підтримки миру на сучасному етапі.