Сергій Єсенін «По-осінньому стогне сова»
У 1920 році Єсенін гостював у Харкові у своїх друзів. Одного разу під час обіду шістнадцятирічна дівчина стояла позаду поета, а потім простодушно сказала : «Сергію Олександровичу, а Ви лисієте!». Всі замовкли, а Єсенін усміхнувся. На наступний ранок за сніданком він прочитав свій новий вірш, «По-осінньому стогне сова».
Поезії Сергія Олександровича сповнені символіки. Сова постає перед нами символом старості та смерті. Як нам уже відомо, крик сови вважали зловісною звісткою – звісткою смерті. Стогін сови нагадує поету, що його подорож життям скоро завершиться. Волосся сивіє і «покидає» голову Єсеніна:
По-осінньому стогне сова Над роздоллям дорожньої рані. Облітає моя голова Золотисте волосся в'яне.
На мою думку, поет важко переживав факт своєї старості. У його поезії відчуваються біль і страждання, хоч вони є не вповні описані, ніби приховані. Складається враження, що Єсенін був замкнутою особистістю, не хотів, аби хтось довідався про те, що в його душі. Він усвідомлює, що ще трохи, і життя буде продовжуватись без нього. Що ще трохи, і « буде молодь без мене співать». Що ще трохи, і його замінить молодий, сповнений сил, поет:
Скоро буду і я застигать. Дзвоном зір насипаючи вуха, Буде молодь без мене співать, Не мене буде старість слухать.
Прийде з поля новий співець…
Переді мною в цьому вірші Єсенін постав як стурбований, можливо навіть з комплексами, чоловік. Якщо врахувати те, що в рік написання вірша
йому було лише 25 років, то Сергій Олександрович надто швидко почав задумуватись про старість. З цього вірша я також роблю висновок, що поет боявся смерті, а отже – по-справжньому любив життя. Тому хоч темою поезії є старість і смерть, але її ідеєю є заклик любити життя і цінувати кожну мить, засудження нераціонального використання життя. Поки є можливість, треба «співати з молоддю», жити на повну, дихати на повні груди.
Образ сови в творчості Джоан к. Ролінґ
Під час написання епопеї, всесвітньовідома письменниця зверталась до багатьох образів, одним із них є сова. Цю птаху Джоан описує як справжнього друга, гідного поваги, любові та довіри.
У світі чарівників сови виконують роботу листонош. При цьому сова завжди знає, де знайти адресата, навіть якщо на конверті стоїть тільки ім'я одержувача, а будинок його зачаклований.
Гедвіґа – сова головного героя епопеї, Гаррі Поттера. Рубеус Геґрід подарував її на одинадцятиріччя Гаррі. Протягом перших шести книг Гедвіґа- вірний, хоча і мовчазний друг Гаррі Поттера. З нею він проводить такі неприємні дні в будинку Дурслів, вона завжди приносить доручені їй листи, навіть якщо на неї намагаються дорогою напасти. Гине сова абсолютно несподівано, під час операції «Сім Поттерів». Втрату вірного друга Гаррі переживає дуже болісно.
Гермес - сова Персі Візлі, яку хлопчикові подарували батьки в 1991 році, в честь того, що Персі був призначеним старостою факультету. Гермес належала тільки йому. Всі інші члени сім'ї користувалися послугами старенької Ероли.
Еррола - домашня сова сім'ї Візлі, вона нікому конкретному не належить. В основному Еррола доставляє посилки. Хоч сова вже стара, але вона справляється зі своєю роботою (на останньому подиху). (З'являється в книзі "Гаррі Поттер і Таємна Кімната").
Левконія - це маленьке совеня . Це сова Рона, але ім’я їй придумала Джіні. Рон намагався змінити ім'я, але Левконія на інші імена не відкликається . Рон отримав її замість Скеберса в 1994 році від хрещеного Гаррі Сіріуса Блека. Оскільки саме Сіріус позбавив Рона пацюка, то він подумав, що хлопцеві знадобиться хтось натомість. Рон постійно скаржиться на «Лева», але ми-то знаємо, як він переживав через Скеберса (а це означає, що Рон любить своїх вихованців). (Левконія з'являється в частині «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану», своє ім'я отримала в "Гаррі Поттер і Кубок Вогню").
Отож, в епопеї «Гаррі Поттер» сова постає перед нами як символ вірності, відданості, мудрості, сміливості, винахідливості та дружби. Зникає стереотип символіки сови, Джоан створює свою «моду» на сов. Адже саме після того, як світ побачив її книги, сови набули такої популярності.