29. Проблема походження, розвитку й сутності свідомості.

Відповідь:

Свідомість - це вища, найбільш розвинута і складна форма, відображення, яка властива тільки людині. Виникнути вона могла лише завдяки тому, що становила собою подальший розвиток тих менш досконалих форм відображення, які сформувалися в процесі еволюції живих організмів.

Деякі з цих форм, наприклад, психіка високорозвинутих тварин – приматів, дуже подібні до людської свідомості, однак остання як форма відображення дійсності характеризується певними якісними відмінностями.

Насамперед людська свідомість існує у формі думок, цілей, норм тощо, в яких знаходять своє відображення різноманітні предмети та їх властивості, а також відношення між ними.

Крім того, свідомість нерозривно пов’язана з мовою. Наші думки втілюються у словах і мовних конструкціях, завдяки йому вони можуть зберігатися і передаватися іншим людям. Сприймаючи слова або речення, сказані чи написані кимсь іншим, людина знов-таки перетворює їх у форми своєї свідомості.

Нарешті, свідомість може існувати у формі не лише індивідуальної свідомості, тобто у формі понять або ідей якоїсь окремої людини, але й у формі групової (наприклад, національної чи класової) та суспільної свідомості.

Органом, за допомогою якого людиною здійснюється свідоме відображення дійсності, є мозок.

Але наявності тільки мозку ще не досить для виникнення Свідомості. Для розвитку свідомості людина повинна жити серед людей, постійно спілкуватися з ними. займатися різними видами діяльності. Це значить, що свідомість може розвиватися лише в суспільстві.

Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе такі спадові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура.

Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва духовне виробництво – це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії.

Суспільна свідомість, таким чином, не тільки відображає суспільне буття, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття.

Випереджаюча роль суспільної свідомості саме і проявляється в її соціальній активності. Вона пов'язана головним чином з науково-теоретичним рівнем відображення дійсності, глибоким усвідомленням суб'єктом своєї відповідальності за прогрес суспільства. Теорії, ідеї не можуть обмежуватись лише ідеальним існуванням, а, відображаючи певні інтереси людей, здатні перетворюватись у реальність, втілюватись у практику. Активність, функціонально-регулятивний зміст цінностей суспільної свідомості слід розуміти як цілеспрямований вплив на суспільну практику, на хід її розвитку шляхом мобілізації духовної енергії людей, підвищення їхньої соціальної активності. Реалізація регулятивної функції суспільної свідомості створює необхідні передумови для функціонування її як соціально-перетворюючої сили, що справляє значний вплив на активно-творчу діяльність людей, їхній світогляд, ідеали. Все це дає підстави говорити про те, що в сучасних умовах докорінних, якісних змін у суспільстві процес розвитку суспільної свідомості має розглядатися як важлива умова реалізації багатогранних завдань, що стоять перед людством, як активний, мобілізуючий, інтегруючий фактор прогресу суспільства, утвердження його свободи.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії – людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб'єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості – конкретних людей – вона неможлива. Тому суспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, що є духовним світом даної конкретної особистості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.

Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них загальне джерело – буття людей, в основі якого лежить практика. Разом з тим діалектична єдність суспільної та індивідуальної свідомості не означає їхньої абсолютної ідентичності. Індивідуальна свідомість конкретніша, багатогранніша, ніж суспільна. Вона включає в себе неповторні, властиві тільки даній людині особливості, що формуються на основі специфічних особливостей її конкретного буття. Важливим є врахування тієї обставини, що свідомість індивіда є не тільки знання, а й ставлення до буття, до діяльності і до самої свідомості. З іншого боку, суспільна свідомість – це не просто арифметична сума індивідуальних свідомостей, а нова якість. Суспільна свідомість, порівняно з індивідуальною, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше, а отже, і багатше. Вона абстрагується від тих чи інших конкретних характеристик, властивостей індивідуальної свідомості, вбираючи в себе найбільш значиме, суттєве. Тим самим суспільна свідомість ніби підноситься над свідомістю індивідів. Однак зазначене не означає нівелювання свідомості індивіде Навпаки, врахування специфіки індивідуальної свідомості, її багатогранності, неповторності всього того. що становить сутність духовності особистості, є надзвичайно важливою умовою формування т розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини.

Буденна і теоретична свідомість

Буденна і теоретична Суспільна свідомість є надзвичайно склад ним явищем, що має динамічну, склади: структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Одним з елементів структури суспільної свідомості ( її різні рівні – буденна і теоретична свідомість, ідеологія та суспільні психологія.

Буденна та теоретична свідомість характеризують певний зріз структури суспільної свідомості, фіксуючи її компоненти в міру проникнення в сутність тих явищ суспільного життя, що виступають об'єктом пізнання. Буденна свідомість як сукупність конкретних умов життєдіяльності людей розвивається на основі їхнього повсякденного досвіду. Вона охоплює об'єкт відображення, як правило, з неприхованої, очевидної сторони. Тому відображення об'єктивної дійсності шляхом буденної свідомості суперечливе, вона відстає від суспільного буття. Буденний рівень суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об'єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування. Тільки теоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції розвитку суспільного життя, складну діалектику його розвитку у всій її складності та багатогранності. Вона спрямована на виявлення найбільш суттєвих рис названих процесів.

Розглядаючи проблеми суперечливого характеру розвитку суспільної свідомості з погляду відображення об'єктивної реальності її носіями, для яких характерні як теоретичний, так і буденний її рівні, необхідно пам'ятати, що в практичній діяльності вони (рівні) перебувають у діалектичній єдності і взаємозалежності. Неприпустимий відрив теоретичного рівня такої свідомості від буденного, оскільки це неминуче призводить до схоластики, догматизму, відірваності від практики.

29. «Суспільна свідомість», «Підсвідомість».

Відповідь:

Суспі́льна свідо́мість - сукупність ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.

Підсвідомість - це своєрідний резервуар свідомості людини, де зберігається незапитувана інформація із власного і чужого досвіду, а також закладені можливості різних комбінацій цієї інформації. Підсвідомість є також основою репродуктивної діяльності.

29. Історичні форми діалектики. Метафізика як антипод діалектики.

Відповідь:

Принципи діалектики — це її вихідні (загальні, універсальні) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Вони відображають підвалини буття й пізнання, виражають їхні найфундаментальніші особливості й відношення; виконують нормативну і регулюючу функції, орієнтуючи й спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.

Основними принципами діалектики є принцип взаємозв'язку та принцип розвитку. Проте існують й інші. Про деякі з них йтиметься далі.

Принцип взаємозв'язку вказує на те, що все у світі перебуває в постійному взаємозв'язку. Зміст цього принципу виражається категоріями відношення, зв'язку, відокремлення, взаємодії, співіснування.

Відношення бувають як єдністю взаємозв'язку, взаємообумов-леності, так і відокремленості. Будучи всезагальними, зв'язки виражають як єдність, так і різноманітність світу. У них знахо-дить своє вираження матеріальна єдність світу. Завдяки зв'язкам можливе безмежне пізнання світу. Вирваний зі зв'язків предмет перестає бути собою.

Зв'язки завжди перебувають в єдності з рухом, взаємодією, розвитком. Самі зв'язки теж необхідно розглядати в розвитку, які проявляються і між речами, і між стадіями самої речі, ма-ють нескінченну якісну різноманітність, специфіку.

Вони проявляються:

• між формами існування матерії;

• між формами руху матерії;

• між структурними рівнями матерії;

• між предметами і явищами в межах однієї форми руху.

Антиподом діалектики є метафізичного методу. Термін «метафізика» (від лат. Та мета та фізика - буквально «те, що йде після фізики) був введений в 1 в. до н. е.. коментатором Аристотеля А. Родоський. Систематизуючи твори великого давньогрецького мислителя, він розташував «після фізики» ті з них, де мова йшла про загальні питання буття і пізнання, про «першої філософії» (про сутність, причини і т. д.), на відміну від «другого філософії» - приватно-наукового знання.

У сучасному суспільствознавство ТЕРМІН «Метафізика» МАЄ ТРИ ОСНОВНИХ ЗНАЧЕННЯ:

1. ФІЛОСОФІЯ ЯК НАУКА Про загальний, вихідним прообразом якої і було вчення Арістотеля про «Перша пологах сущого». Так, великий німецький філософ XX ст. М. Хайдеггер розглядав її як «рід пізнання, що має предметом суще в цілому». Основні її категорії - це граничні поняття, «охоплюють» одночасно і об'єкт, і суб'єкт пізнання.

2. Особлива філософська наука - онтологія, вчення про буття ЯК ТАКОМУ, незалежно від його приватних видів і в відволікання від питань теорії і логіки пізнання. У цьому значенні дане поняття вживалося як в минулому (Декарт, Лейбніц, Спіноза і тощо), так і в сьогоденні, особливо в сучасної західної філософії.

3. ФІЛОСОФСЬКИЙ СПОСІБ РЕЛІГІЯ (МИСЛЕННЯ) І ДІЇ, що протистоїть діалектичному методу як своєму антиподу. Саме про цей аспект поняття «метафізика» (антідіалектіка) нижче і йтиме мова.

Самая характерна, істотна риса метафізики - одностороння, абсолютизація однієї (байдуже який саме) сторони живого процесу пізнання, або ширше -- того чи іншого елемента цілого, моменту діяльності в будь-якій її формі.

Метафізика, як і діалектика, ніколи не була чимось раз назавжди даним. Вона змінювалася, виступала в різних історичних формах, з яких можна виділити два основних:

1. «СТАРА» Метафізика була характерна для філософії і науки в XVII-XIX ст. (метафізичний матеріалізм, натурфілософія, філософія історії і т. д.). Специфіка цієї форми метафізики - заперечення загального зв'язку та розвитку, відсутність системного, цілісного погляду на світ (мислення за принципом «або-або»), переконаність у завершеності всіх світових зв'язків.

2. НОВА Метафізика, на відміну від старої, не відкидає ні загальний зв'язок явищ, ні їх розвиток. Це виглядало б абсурдом в епоху величезних досягнень науки і суспільної практики. Особливість антідіалектікі у новій формі -- зосередження зусиль на пошуках різних варіантів Ілюмінація, інтерпретації розвитку. Розвиток тут може розумітися в такий спосіб:

а) як простий, загальний і вічний зростання, збільшення або, навпаки, зменшення (т. зв. «плоский еволюціонізм »), тобто як тільки кількісні зміни,

б) як тільки якісні зміни, ланцюг суцільних стрибків ( «катастрофізм»);

в) як повторення, монотонний процес, що має строго лінійну спрямованість ( «Розвиток по прямій лінії»);

г) як вічне рух по колу, без виникнення нового (концепції «кругообігу»):

д) як рух, з якого вилучається його сутність - протиріччя;

е) як тільки прогрес, тобто сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Можливі й інші, в тому числі й мішані інтерпретації розвитку, зв'язку і взаємодії.

ВИДИ Метафізика можуть бути виділені по різних підставах (критеріям). Так,метафізичним, антідіалектіческім може бути як метод пізнання, так і спосіб практичної детальності - бюрократизм, консерватизм, волюнтаризм, тобто будь-які односторонні дії.

Метафізичний спосіб пізнання включає в себе цілий ряд різновидів, які виникають у результаті абсолютизації окремих моментів, форм, етапів і т. п. пізнавального процесу. Раніше деякі з цих різновидів були названі -- ідеалізм, сенсуалізм, раціоналізм, емпіризм, догматизм, релятивізм та ін

До них слід додати софістика і еклектики, які зародилися ще в стародавній Греції і використовувалися для «обгрунтування» істинних суджень, що були насправді явною брехнею. Так, знаменитий античний софізм «рогату» «доводив»: «Що ти не втрачав, те маєш; ти не втрачав роги: значить, у тебе роги ».

софістика і еклектика є, мабуть, найбільш «підступними та хитрими» різновидами антідіалектіческого способу мислення. Вони і сьогодні широко використовуються для «Докази» невірних висновків і «обгрунтування» неправедних справ, особливо в сфері політики.

Сутність софістики і еклектики полягає в тому, що мінливість, гнучкість понять вони застосовують не об'єктивно, тобто не як адекватне відображення розвивається дійсності, а довільно, чисто суб'єктивістською. Як правило, їх головна мета - свідоме, навмисне спотворення істини, перекручене уявлення дійсності, прагнення видати неправду за істину. Це досягається, як показано вище, за допомогою системи специфічних прийомів та хитрощів (софізмів), заснованих на порушенні принципів формальної і діалектичної логіки.

Основне відмінність софістики і еклектики - при всій їх схожості - полягає в тому, що характерними прийомами останньої є суб'єктивістською вихоплення лише окремих сторін предмета (або думок, поглядів, фактів і т. п.) і їх довільне, механічне поєднання чисто зовнішнім образом. Результатом цієї процедури є агрегат, хаотичне безліч, а не цілісна, розвивається в єдності всіх своїх сторін і зв'язків.

софістика і еклектика, хоча і визнають гнучкість, діалектичністю понять (що, безсумнівно, є раціональним їх важливим моментом), але внаслідок свого свавілля і суб'єктивізму не доходять до реальної діалектики об'єктивної дійсності.

• внутрішні й зовнішні;

• прямі й непрямі;

• суттєві й несуттєві;

• стійкі й нестійкі;

• безпосередні й опосередковані;

• необхідні і випадкові;

• одиничні й загальні тощо.

За своєю природою і залежно від форм руху матерії зв'язки можуть бути механічними, фізичними, хімічними, біологічними та соціальними

Зв'язки притаманні матеріальним об'єктам, процесам, явищам, а також "ідеальним об'єктам" (думкам, ідеям, що виникають у процесі мислення як відображення зв'язків, які існують в об'єктивній дійсності).

Згідно з матеріалізмом, зв'язки об'єктивного світу є визначальними, а їх відображення у нашій свідомості — похідними.