4. Відзив на позовну заяву

Процесуальна рівність сторін процесу забезпечується наданням відповідачу можливості захисту проти пред’явленого позову шляхом висунення заперечень. Змагальна форма процесу дозволяє йому не чекати початку розгляду справи, ознайомитися з позовною заявою, вивчити докази, наявні у позивача, і з урахуванням отриманої інформації визначити своє відношення щодо пред’явлених позивачем вимог. Відповідач має право визнати позов, якщо вважає, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими. Якщо відповідач позов не визнає, він може використовувати дві форми захисту: заперечення та зустрічний позов. Вибір необхідного засобу захисту визначається метою, яку переслідує відповідач, і характером спірних матеріально-правових відносин.

Згідно зі ст. 59 ГПК України, відповідач має право після отримання ухвали про порушення справи направити:

1) до господарського суду – відзив на позовну заяву і всі документи, які підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, – копію відзиву.

Відзив підписується уповноваженою особою відповідача або його представником.

Відзив повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обгрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Заперечення позову – це аргументовані докази, доводи, які спростовують пред’явлений позов, це пояснення відповідача з приводу правомірності виникнення та розвитку процесу, проти заявлених вимог позивача по суті.

Право на позов включає дві сторони: право на пред’явлення позову і право на задоволення позову, а тому потрібно розрізняти процесуальні та матеріально-правові заперечення відповідача.

Процесуальні заперечення завжди направлені на те, щоб довести неправомірність виникнення самого процесу у справі у вигляді відсутності у позивача права на позов або порушення ним порядку подання позову. Відповідач прагне до залишення заяви без розгляду або припинення провадження у справі. Наприклад, вказуючи на порушення позивачем порядку подання позову, відповідач доводить, що справа суду непідсудна, заява подана представником позивача, який не має повноважень на ведення справи тощо. Як факти, які свідчать про відсутність у позивача права на позов, відповідач може вказати на неправоздатність позивача, непідвідомчість справи суду або на те, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа про спір між тими самими сторонами, з того самого предмету і з тих самих підстав, або є рішення цих органів щодо такого спору тощо.

Процесуальні заперечення у господарському процесі вказують на такі недоліки процесу, які суд зобов’язаний врахувати за власною ініціативою. Проте, надання сторонам можливості звертати на них увагу суду служить істотною гарантією їх усунення.

Процесуальні заперечення відповідача можуть виявлятися також у заяві про відвід. Інститут відводу, як відомо, покликаний забезпечити об’єктивний розгляд і вирішення справи шляхом усунення від процесу тих його суб’єктів, неупереджена діяльність яких викликає сумнів в осіб, що беруть участь у справі.

Якщо позивач доказів основного позову не пред’явить, то відповідач має право вказати на це, обмежуючись запереченням відповідних фактів. Це так зване заперечення фактів, обов’язок доказування яких лежить на позивачі. Як правило, всі заперечення зазвичай обґрунтовуються певними висновками, складеними відповідачем шляхом аналізу та спростування доказів, поданих позивачем.

Матеріально-правові заперечення являють собою заперечення відповідача проти задоволення позову. Матеріально-правові заперечення – це підтверджувані аргументами докази відповідача проти матеріально-правової вимоги позивача. Заперечення відповідача можуть стосуватися і посилань позивача на певні правові норми, на неправильність їх тлумачення позивачем. Матеріально-правові заперечення направлені на спростування фактів, які складають основу пред’явленого позову та свідчать про незаконність або необґрунтованість вимог позивача.

Переконливість цих заперечень відповідача вирішальним чином впливає на зміст судового рішення у справі: буде позов задоволений або в позові буде відмовлено. Матеріально-правові заперечення відповідача стосуються галузі матеріального права. Фактичні відносини сторін, які регулюються нормами матеріального права, обумовлюють виникнення та розвиток матеріальних і правових відносин, результатом яких і є розгляд господарсько-правового спору в суді.

Матеріально-правові заперечення можуть стосуватися питання щодо визначення належної та неналежної сторони у процесі. Заперечення відповідача зводяться до того, що відповідач може довести, що позов до нього пред’явлений неналежним позивачем або те, що він є неналежним відповідачем у справі.

Заперечення відповідача проти неналежного позивача носять тимчасовий характер. Якщо відповідач є зобов’язаною особою у спірному правовідношенні, він повинен нести матеріально-правову відповідальність. Проте, вже само усунення неналежного позивача з процесу може створювати для відповідача певні вигоди. Так, наприклад, належного позивача взагалі може не виявитися, або належний позивач пропустить строк позовної давності, або зіткнеться з певними складнощами у своїй доказовій діяльності. Відповідач у справі може також доводити, що він є неналежним відповідачем і не повинен нести відповідальність перед позивачем.

Таким чином, заперечення відповідача з посиланням на те, що у справі виступає неналежний позивач або сам відповідач є неналежним, об’єднує в собі ознаки як матеріально-правового, так і процесуального заперечення.