9. Особливості спілкування з колегами по роботі.

У педагогічному колективі спілкування зумовлюється та регулюється не тільки потребами й інтересами професійних та інших видів діяльності, а й іншими соціально-психологічними формами зв’язків: настроєм, громадською думкою, смаками тощо.

Настрій педагога, безсумнівно, залежить і від стану самопочуття й сімейних справ, від результатів роботи з учнями. Тому дуже важливо управляти своїм настроєм, адже настрій і дія невіддільні одне від одного. Якщо ви вдало провели бесіду – настрій підвищується, і, навпаки, якщо щось у вас не виходить, то настрій погіршується. Учитель не має права входити в школу, клас з поганим настроєм.

У процесах формального та неформального спілкування членів педагогічного колективу можуть виникати ситуації, які призводять до конфліктів. Будь-який конфлікт, як правило, призводить до певного психічного стану емоційної напруги всього колективу.

На превеликий жаль, педагогічна практика свідчить про наявність конфліктності в колективах навчальних закладів, які виникають між адміністрацією та викладачами, між педагогами і їх вихованцями, між студентами всередині студентської групи тощо. Такі конфлікти призводять до дезорганізації роботи в навчальному закладі, негативно позначаються на результатах навчально-виховного процесу.

Конфлікт у педагогічній діяльності часто виявляється як прагнення вчителя затвердити свою позицію та як протест учня проти несправедливого покарання, неправильної оцінки його діяльності, вчинку.

Конфлікти надовго руйнують систему відносин між учителем та учнями, учителем і батьками, учителем та учителем; викликають у вчителя стан глибокого стресу, незадоволеність своєю роботою. В. Сухомлинський так пише про конфлікти в школі: “Конфлікт між педагогом і дитиною, між учителем і батьками, педагогом і колективом – велика біда школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо – і конфліктів не буде. Уміння уникнути конфлікту – одна зі складових педагогічної мудрості вчителя. Запобігаючи конфлікту, педагог не тільки зберігає, а і створює виховну силу колективу” .

Але не можна думати, що конфлікти взагалі мають тільки негативний вплив на особистість і діяльність. Уся справа в тому, ким, коли й наскільки ефективно він розв’язується. Відхід від конфлікту, що розв’язується, загрожує переходу його всередину, тоді як прагнення його розв’язати спричиняє можливість конструювання нових відносин на іншій основі.

Схарактеризуємо основні вимоги до спілкування між колегами і педагогічному колективі.

Ввічливим вважається звертання “Ви”:

• До малознайомої або незнайомої людини;

• До свого друга чи приятеля в офіційній обстановці (на зборах, на роботі у присутності інших співробітників чи вівдідувачів);

• До рівного й старшого за віком та становищем;

• При підкреслено чемному, стриманому ставленні.

Звертання на “Ти” , яке може свідчити про меншу ввічливість, вживають:

• Стосовно добре знайомого;

• У неофіційній обстановці спілкування;

• При дружніх, інтимних стосунках;

• До рівного й молодшого за віком.

Дослідники так і не дійшли згоди й не виробили якихось жорстких правил стосовно того, коли слід переходити від “Ви” до “Ти”. Це залежить від багатьох причин і передусім від взаємин між людьми, їхніх характерів, умов спілкування. Перехід на “Ти” можливий у наступних випадках:

• Коли ваші взаємини надзвичайно поліпшилися, то ініціативу в такому переході перебирає на себе старший віком чи той, хто займає вище становище у суспільстві;

• Коли про це просять молодші старших, але й самі далі звертаються до цих старших на “Ви”, виявляючи таким чином повагу до них;

• Коли один зі співробітників жінка, то їй належить право запропонувати звертання на “Ти”, але вона може й відмовити в переході на “Ти”, не пояснюючи причину.

Основні правила бесіди:

1. Не варто говорити так голосно, щоб бесіда привертала увагу оточуючих.

2. Не слід різко суперечити. Нетерпимістю до чужої думки характеризуються люди запальні чи психічно неврівноважені або ж просто некультурні. До того ж гнів заважає розуму бачити істину.

3. Ввічлива людина має відповідати на запитання чи розмовляти тією мовою, якою до неї звертаються (зрозуміло, якщо вона володіє нею).

4. Необхідно уважно вислуховувати співрозмовника, цікавитися його поглядами, симпатіями, проблемами. Не тактовно ігнорувати його запитання чи робити вигляд, що ви їх не розчули.

5. Не слід перепиняти співрозмовника, терпляче вислуховуючи те, що вам нецікаво чи те, з чим ви незгодні. Дослухавши до кінця аргументи співрозмовника, можна стримано й коректно заперечити: “На маю думку…”, “Я схильний думати, що…”, “Даруйте на слові, але…”. Не можна використовувати нетактовні форми відповіді опонентам: “Я краще знаю…”, “І зовсім це не так…”

6. Не можна нав`язувати власні теми. Обов`язок педагога – лише спрямовувати бесіду, спонукати співрозмовника до відвертості.

7. Під час розмови слід стримувати свої почуття, ні в якому разі не слід насміхатися з співрозмовника - це образа, яку він ніколи не пробачить.

8. Сварячи співрозмовника за певний вчинок, слід уникати критичного оцінювання його особистості. Відтак ліпше сказати: “Ти негідно вчинив”, ніж “Ти негідник, бо…”. У противному випадку людина може образитися і вдатися до психологічного захисту, що призведе до непорозумінь.

9. Під час розмови очі співрозмовників повинні знаходитися на одному рівні. Це створює враження рівності людей, психологічного комфорту.