5. Поняття „стиль спілкування”. Характеристика стилів педагогічного спілкування (авторитарний, демократичний, ліберальний, анархічний, адаптивний).

Стиль спілкування — це усталена система способів та прийомів, які використовує педагог у взаємодії. Вона залежить від особистісних якостей педагога і параметрів ситуації спілкування.

Так, примітивний та стандартизований рівні спілкування, частіше за все, відповідають авторитарному стилю керівництва - стилю диктату, коли співрозмовник розглядається тільки як пасивний виконавець і йому фактично відмовлено в праві на самостійність та ініціативу. Ігровий та діловий рівні спілкування пов’язані з демократичним стилем, що ґрунтується на глибокій повазі до особистості кожного; засадою для нього є довіра й орієнтація на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу.

Ліберальний стиль, риси якого спостерігаємо в межах маніпулятивного й частково стандартизованого рівнів, характеризується браком стійкої педагогічної позиції; виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог формальному розв'язанні проблем.

Техніка керування у кожного стилю своєрідна. Авторитарний педагог, самочинно визначаючи спрямованість діяльності групи, вказує, хто з ким повинен працювати, як робити. Це гальмує ініціативу студентів. Головні форми взаємодії: наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка за таких настанов звучить як докір: "Ви добре себе проявили. Навіть дивно… Не чекала від вас такого". Реакція на помилки — висміювання, різкі слова. Педагог лаконічний, нетерпимий до заперечень.

Якщо куратор обирає авторитарний стиль у своїй взаємодії, він може розраховувати на предметний результат, проте психологічний клімат у групі справи не буде сприятливим: робота йде лише під контролем, немає відповідальності, гальмується становлення колективістських якостей, розвивається тривожність.

Педагог, що обрав демократичний стиль, спирається на думку колективу, прагне донести мету діяльності до свідомості кожного студента і підключити всіх до активної участі в обговоренні роботи. Основні способи взаємодії: заохочення, порада, інформація, координація, що розвиває в першокурсників упевненість у собі, ініціативність. У цьому разі не слід зразу розраховувати на високий предметний результат. Проте оскільки формується почуття відповідальності, підвищується творчий тонус, поступово розвивається здатність свідомо, самостійно і творчо працювати, педагогом забезпечується стабільний результат у праці і закладається міцний підмурівок розвитку особистості.

Ліберальний педагог прагне не втручатися в життя колективу, легко підкоряючись часто-густо суперечливим впливам. Форми його роботи зовні нагадують демократичні, але через відсутність власної активності і зацікавленості, нечіткість програми і брак відповідальності у самого керівника діяльність дітей йде на самоплив, виховний процес некерований. Результати праці значно нижчі.

Безумовно, в основі стилю спілкування вчителя — його загальне ставлення до дітей і професійної діяльності в цілому. Воно може бути: активно-позитивним, пасивно-позитивним, ситуативно-негативним, стійким негативним.

Якщо у педагога стабільно активне позитивне ставлення до дітей, він виявляє ділову реакцію на діяльність учнів, допомагає у важку хвилину, відчуває потребу у неформальному спілкуванні. Вимогливість у поєднанні із зацікавленістю в учнях викликає довіру, вони розкуті, комунікабельні.

Пасивно-позитивне ставлення вчителя визначається установкою: лише вимогливість та суто ділові стосунки можуть забезпечити успіх у навчанні. Звідси — сухий, офіційний тон, брак емоційного забарвлення взаємин, що збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток вихованців. Негативне ставлення до дітей, нестійкість позиції вчителя, який під­падає під вплив своїх настроїв та переживань, створює грунт для виникнення недовір'я, замкненості, а то й таких форм самоутвердження, як лицемірство, брутальність тощо.

Залежно від ставлення педагог обирає найзручніші для нього способи організації діяльності учнів: або він захоплює власним прикладом, або вміло радиться з приводу справи, або ж наказує зробити. Стиль керівництва, як і ставлення, є складником загального стилю спілкування вчителя.

Зрозуміло, що оволодіння основами професійно-педагогічного спілкування має відбуватися на індивідуально-творчому рівні. Всі виділені нами компоненти професійно-педагогічного спілкування своєрідно і неповторимо виявляються в діяльності кожного педагога. Ось чому найважливішим завданням вихователя є пошук індивідуального стилю спілкування, пошук, що повинен здійснюватися систематично.