2. Поняття педагогічного спілкування як взаємодії, характеристика його функцій та етапів.

Однією з найважливіших якостей педагога є його вміння організовувати взаємодію з дітьми, спілкуватися з ними і керувати їхньою діяльністю. В психолого-педагогічній літературі в цьому разі говорять про важливість комунікативних здібностей педагога здійснення плідної педагогічної діяльності.

Педагогічне спілкування – спеціально організований процес комунікативної взаємодії педагога з дітьми, батьками вихованців, колегами, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату.

Неправильне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, гальмує працездатність. Якщо таке гноблення спостерігається протягом навчання в школі, створюються умови для виникнення дитячих неврозів, душевного дискомфорту.

Спілкування в педагогічній роботі виступає, по-перше, як засіб вирішення навчальних завдань, по-друге, як соціально-психологічне забезпечення виховного процесу, по-третє, як засіб організації взаємовідносин вихователя і дітей, що забезпечують успішність навчання і виховання.

Важливим чинником, що формує досвід комунікативної діяльності, виступає безпосередня педагогічна діяльність, громадська робота педагогів, яка сприяє формуванню в них досвіду організаторської діяльності і навичок професійного спілкування. Виступи з лекціями, доповідями, участь у диспутах і дискусіях, в художній самодіяльності (особливо в театральній) - усе це формує основи професійно-педагогічного спілкування.

Функції педагогічного спілкування:

Вихідна функція – відкриття партнера на спілкування: розбудити бажання вийти на спілкування, зняти психологічні затиски, зняти страх перед невідомістю; переконати партнера в його вільному виборі характеру спілкування, підвищити самооцінку і впевненість у собі, а також переконати в позитивному відношенні до нього іншої людини.

Функція співучасті виконує центральну роль, тому що допомагає партнерам не тільки увійти у внутрішній світ Іншого, проживаючи його духовні події, але і розкрити частину свого “Я” перед Іншим. Дана функція забезпечує механізм транслювання одного “Я” іншому “Я”.

Найважливіша з функцій спілкування – інформаційно- комунікативна. Вона служить для передачі і прийому інформації за допомогою різних засобів (вербальних і невербальних). Постійний взаємообмін і обговорення подій, фактів, явищ між суб’єктами органічно вплітаються в цілісний педагогічний процес, складають його основу.

Регуляційно-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки суб’єктів, які вступають у спілкування. У процесі взаємодії формуються і виявляються такі феномени, як сумісність людей, загальний стиль діяльності, синхронізація дій та ін. З реалізацією цієї функції тісно пов’язані наслідування, переконання, вироблення уявлень про норми і правила поведінки.

Афектно-комунікативна функція торкається емоційної сфери, у якій виявляються відношення учасників спілкування один до одного, їхній настрій, самопочуття і т.п. Відбувається обмін емоціями (співпереживанням, байдужістю, участю, гнівом).

Наступна функція – пізнання людьми один одного. Вступаючи в контакт з іншим суб’єктом, людина складає уявлення про нього. Встановлено, що досягнення позитивних результатів спілкування, як правило, пов’язане з адекватним почуттєвим відображенням один одного суб’єктами, що спілкуються, нагромадженням і правильним узагальненням ними інформації один стосовно іншого.

Нарешті, виховна функція як найбільш загальна і соціально значима. Виховання людини відбувається на всіх етапах спілкування, здійснюваного в будь-яких формах і за допомогою різних засобів. У ході цього процесу формуються і розвиваються інтелектуальна, емоційна і вольова сфери особистості, її соціально-ціннісні відносини та ін.

Професійне педагогічне спілкування є складною системою, яка у своєму ставленні і розвитку долає такі етапи:

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). У цей час окреслюються контури майбутньої взаємодії: планування і прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Зміст спілкування — формування мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (чому він такий?) і ситуації (що сталося?). На цьому етапі передбачають можливі способи комунікації, прогнозують сприймання співрозмовником змісту взаємодії.

2. “Комунікативна атака” — завоювання ініціативи, встановлення емоційного і ділового контакту. Вона можлива, якщо в педагога сформовані комунікативні вміння (побудови змісту спілкування, створення творчого самопочуття, володіння професійно-педагогічною увагою, орієнтування в ситуації, установлення й підтримання зворотного зв'язку в спілкуванні, реалізація плану спілкування, володіння вербальними і невербальними засобами комунікації, соціальної перцепції тощо).

3. Керування спілкуванням — свідома й цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до його мети. На цьому етапі відбувається обмін інформацією, оцінками її, взаємооцінка співрозмовників. Важлива при цьому атмосфера доброзичливості, за якої учень може вільно виявляти своє “Я”, відчувати позитивні емоції від спілкування. Поступившись учневі ініціативою, педагог делегує йому право і необхідність самостійного аналізу подій, фактів. Він мусить виявляти інтерес до учня, сприймати інформацію від нього (активно слухати), висловлювати судження, передаючи учневі свій оптимізм і впевненість в успіху, ставити перед ним яскраві цілі, окреслювати шляхи їх досягнення.

4. Аналіз спілкування — порівняння мети, засобів взаємодії з її результатами, які демонструють змістовий і емоційний (виражається в поведінці вихованців, загальній атмосфері діяльності) зворотний зв'язок, моделювання подальшого спілкування (етап самокоригування).