7. Поняття конфлікту в педагогічному спілкуванні. Характеристика способів розв`язання конфліктів.

Конфлікт — реальні або ілюзорні, об'єктивні або суб'єктивні, по-різному усвідомлені протиріччя між людьми, зі спробами їх емоційного вирішення.

Конфлікт не завжди відіграє негативну роль. Нерідко дезорганізація, втрата попередньої рівноваги зумовлюють пошук рішень, перехід взаємовідносин у колективі до нової оптимальної якості.

Соціально-психологічний конфлікт є явищем міжособистісних і групових взаємин, виявом протиборства, активного зіткнення тенденцій, оцінок, принципів, думок, характерів, еталонів поведінки. Будучи формою комунікації людини з людиною, людини з групою або її частиною, однієї частини колективу з іншою, колективу з колективом, він віддзеркалює прагнення людей до утверджених ідей, принципів. Нерідко він постає як реакція на несприятливі ситуації, що травмують особистість, на перешкоди у досягненні будь-якої мети. Виявляючи себе як один із засобів самоутвердження, він діє дезінтегруюче в людських стосунках. Тому його вважають одним із крайніх засобів регулювання міжособистісних стосунків.

Необхідно розрізняти конструктивні та деструктивні конфлікти. Перші спрямовані на з`ясування змісту проблемної ситуації та пошук варіантів її вирішення, а другі – взаємин. Конструктивні конфлікти сприяють уточненню позицій і єднають колектив; деструктивні ж руйнують його та зв`язок з педагогом.

Недоліки педагога, які призводять до конфлікту, можна звести наступних причин:

1. Невміння створювати нормальні умови для гармонійного розвитку дитини.

2. Невміння враховувати в роботі з людьми їхні індивідуальні особливості.

3. Недостатня педагогічна майстерність частини вихователів

4. Нетактовність, а іноді грубість з боку педагога.

5. Неправильна стимуляція заохоченням і покарання.

Причини виникнення конфліктів між колегами можуть бути іншими:

1. Матеріально-технічні. Це — протиріччя між засобами і предметом праці, між засобами і процесом праці, коли суб'єкт діяльності змушений працювати із застарілим обладнанням, у непридатних умовах.

2. Ціннісно-орієнтаційні. Виявляються через протиріччя між цілями суспільства, колективу й особистості.

3. Фінансово-організаційні. Здебільшого постають як протиріччя між організацією та оплатою праці.

4. Управлінсько-особистісні. Зумовлені неадекватним оцінюванням керівником фахової придатності і моральних якостей співробітника (за обґрунтованих домагань співробітника на вищу посаду або, навпаки, закріплення посади за співробітником, який не має необхідних для справи якостей).

5. Соціально-демографічні. До них належать вік, стать, соціальне становище, національність, що зумовлюють різні інтереси, ціннісні орієнтації, психофізіологічні особливості.

6. Соціально-психологічні. Виникають внаслідок певної психологічної та моральної несумісності співробітників.

Коли виникає конфлікт, педагоги досить часто поводяться так, щоб обов`язково виграти. Або, принаймні, не програти. Але ж це припускає неминучу поразку іншої сторони. Можна виділити 3 способи вирішення конфлікту.

Перший. Він передбачає, що конфлікт вирішується на користь педагога, всі вигоди – його; опонент (батьки, колеги, діти) нічого не отримують. Назвемо цей спосіб – „придушення”.

Другий. Конфлікт вирішується на користь дітей, батьків, колег по роботі, всі вигоди – їх, вихователь нічого не отримує. Назвемо цей спосіб „поступка”.

Третій. В конфлікті виграють обидві сторони і ніхто не програє. При використанні цього конфліктуючі сторони шукають можливостей вирішення конфлікту, приходять до згоди про найдоцільніші з них Це – „співпраця”.

Проте в практиці навчально-виховного процесу значна частина педагогів навіть не уявляє, що вони користуються якимось „особливим” способом для вирішення конфлікту. Вони просто роблять як вийде. Крім того, ними досить часто не усвідомлюється зв`язок між поведінкою педагога в конфлікті і наступною поведінкою учнів, слухачів. Тому досить важливо чітко уявляти наслідки застосування цих способів.

Недоліки способу „придушення”.

1.Викликає обурення і сильну ворожнечу „переможеного” до переможця. Нікому не подобається, коли ним командують і коли його запити не враховуються.

2. Потребує сильного примусу з боку переможця.

3. Привчає того, хто працював, перекладати відповідальність на переможця, обмежує ініціативу і особисте зростання.

4. Розвиває підпорядкування через страх, нездатність і небажання кооперуватися та діяти разом з кимось.

5. Обмежує креативність, творчість, активність. Інновації виникають в атмосфері страху та агресії нечасто.

6. Часто виникає почуття вини та розкаяння у переможця.

7. Потребує застосування влади для того, щоб досягти підпорядкування.

Недоліки способу „поступка”.

1. Цей спосіб в усіх випадках призводить до обурення того, хто програв, і виникнення у нього навіть ненависті.

2. Він провокує розвиток у переможця егоїзму, неповаги до оточуючих людей. Підлеглими стає важко управляти, продуктивної взаємодії з батьками не виходить, оскільки вони вважають, що все має бути, як їм захочеться.

3. Сприяє деякій креативності і спонтанності колег, батьків, але ціною нервів вихователя.

4.Не сприяє розвитку моральних норм і високої продуктивності. 6. Він також змушує переможців відчувати вину стосовно переможених.

Як бачимо з наведеного аналізу, перші 2 способи вирішення конфліктів досить неконструктивні і негативно впливають як на атмосферу в колективі.

Розглянемо третій, альтернативний спосіб вирішення конфліктів, який не пов`язаний з дилемою „перемога”-„поразка”. При використанні цього способу, як правило, виграють обидва учасники конфлікту.

Даний спосіб розвиває не змагання або протиборство, а кооперацію, співпрацю. Проаналізуємо переваги способу співпраці. Необхідно переконатися, що отриманий результат вартий додаткових зусиль і затрат часу, яких потребує цей спосіб порівняно з іншими.

Переваги способу співпраці:

1.Відсутність опору. Під час використання співпраці не буває переможців і переможених, опір, який супроводжує способи „придушення” та „поступки”, в даному випадку відсутній. Коли люди працюють разом над вирішенням проблеми, їх взаєморозуміння поглиблюється.

2. Велике бажання реалізувати прийняті рішення. Людям значно більше подобається реалізувати власні рішення, ніж виконувати волю інших. Ніхто не бажає, щоб його контролювали, а застосування способів „придушення” та „поступки” передбачає це.

3. Підвищення якості прийнятих рішень. Педагоги, які практикують „співпрацю”, незабаром відкривають, що їх позиція

4. Відсутність примусу, оскільки рішення при використанні цього способу до вподоби всім.

5. Відсутність необхідності використання влади. Мабуть, це найбільша перевага. За такої ситуації знімаються захисні функції особистості.

Педагогічне спілкування завжди було і залишається творчістю, а вирішення конфліктів – одним з його най більш складних і важливих елементів. Педагог має бути готовим до того, що знайдений ним вдалий варіант рішення, напевно, не спрацює наступного разу.