3. Основні принципи спілкування.

Систематичний та інтегрований підхід до педагогічного процесу зумовлює відповідно розглядати і принципи педагогічної взаємодії як вихідні положення, що забезпечують високий рівень професійної діяльності педагога.

Принцип гуманізації (лат. “гуманус” – людський, людяний) передбачає формування стосунків між педагогом та учнями на основі гуманізму. І тут доречно нагадати слова А. С. Макаренка: “Якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї”. Повага до учня, визнання його гідності, довір’я, готовність завжди прийти на допомогу (з боку педагога – дитині, з боку дитини –товаришеві) створюють сприятливу атмосферу для розкриття його талантів, здібностей, можливостей. Цей принцип дотичний до принципу поєднання поваги до особистості учня з розумною вимогливістю до нього. Він виражає суть гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователя й вихованців для активізації джерел його життєвих сил.

Принцип конкретності та діловитості передбачає оперативне, чіткоме, конкретне, точне, результативне вирішенні поставлених перед завдань.

Принцип оптимізації передбачає вибір науково обґрунтованих, найбільш відповідних у конкретних умовах цілей, засобів, методів керівництва для досягнення найкращих результатів при найменшій затраті сил, енергії, часу.

За принципом перспективності та цілеспрямованості необхідно бачити і прогнозувати перспективи розвитку дітей, визначити пріоритетні напрями роботи з ним на певний відрізок часу для досягнення запланованої мети.

Принцип демократизації передбачає усунення авторитарного стилю керівництва, сприйняття особистості школяра як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Керівництво пізнавальним процесом відбувається на спільній, колективній основі. Одноосібний стиль управління не вимагається, а застосовується лише у певних ситуаціях, наприклад в умовах гострого дефіциту часу. Педагог постійно радиться з дітьми, їхніми батьками. Відбувається децентралізація ініціативи суб’єктів виховання. Педагогічна діяльність визначається колегіальними рішеннями, які всі внутрішньо сприймають як власні рішення.

Останнім часом у наукових дослідженнях акцентується увага на принципі створення толерантного середовища. За змістом він є близьким до принципів гуманізму, демократизму. Створення толерантного середовища передбачає взаємну відповідальність учасників педагогічного процесу, співпереживання, взаємодопомогу, здатність разом долати труднощі. Цей принцип означає, що в діяльності педагога панують творчі начала, при цьому творчість розглядається як універсальний критерій оцінки особистості і стосунків у колективі. Забезпечується реалізація права кожного на вираження особистісного ставлення до навколишнього середовища, самореалізація в різних формах, розвиток ініціативи і самостійності. Реалізовуючи цей принцип, педагог повинен реально поважати думку дітей, батьків, а не грати у повагу до них. Означений принцип виражається у низці правил, серед яких домінантним виділяємо: дитячий садок для дитини повинен бути рідним, він має відчувати причетність педагогів та друзів до своїх успіхів і невдач, співпереживання

Принцип адекватності ґрунтується на відповідності змісту і засобів впливу соціальній ситуації, в якій організовується навчально-виховний процес. Педагог має враховувати умови макро- та мікро-середовища, регіональні умови, специфіку навчально-освітнього закладу.

Принцип індивідуалізації передбачає врахування індивідуальних якостей дитини, її ціннісних орієнтацій при виборі засобів впливу, особливостей долучення до різноманітних видів діяльності, визначення спеціальних завдань, відповідних індивідуальним особливостям, розкриття потенціалу особистості

Успішна реалізація названих принципів можлива лише при дотриманні ще одного важливого принципу – узгодженості вимог сім’ї, навчально-виховного закладу, громадськості. Єдність і цілісність навчально-виховного процесу забезпечується тісною взаємодією всіх педагогічних систем, виховні впливи яких мають бути скоординовані, гармонізовані.