11. Поняття бар`єра у педагогічній взаємодії. Види бар`єрів та шляхи їх усунення.

Важливою проблемою педагогічної психології є труднощі (бар'єри) у спілкуванні, характерні для взаємодії педагога з дітьми, їхніми батьками, колегами. Ці труднощі можна описати як суб'єктивне переживання людиною порушень у здійсненні спланованого спілкування через неприйняття партнера, нерозуміння його дій та слів, зміну комунікативної ситуації або власного психоемоційного стану тощо.

У педагогічній діяльності такі труднощі зумовлюються її предметним змістом, тобто рівнем та характером опанування педагогом знань, створення умов для засвоєння яких є основою його діяльності; професійно-педагогічними вміннями, тобто способами та засобами педагогічного впливу на учнів.

Педагогічні труднощі співвідносяться зі змістом, формами та загальною логікою розвитку педагогічного процесу; із особливостями вчителя як суб'єкта навчання та виховання; із процесом професійного спілкування.

Щодо змісту, форм та загальної логіки розвитку педагогічного процесу виникають такі труднощі:

• з постановкою та розв'язанням педагогічних завдань, що проявляються у недостатньо повному та точному плануванні дій, у зневажанні допущених помилок, недостатній гнучкості при перебудові завдань, звуженні їх змісту за рахунок ігнорування виховної та розвивальної функцій;

• із впливом на дитину, що проявляється у невмінні сприймати її як цілісну особистість, яка перебуває у процесі становлення та розвитку;

• з визначенням ефективного поєднання продуктивних, творчих форм роботи у навчальному процесі з репродуктивними, а також з організацією активних форм роботи, які забезпечать розвиток пізнавальної активності учнів.

Педагогічні труднощі співвідносяться також з умінням вчителя коригувати власні дії відповідно до особистих суб'єктивних особливостей. Вони можуть, зокрема, породжуватись недоліками самоконтролювання та самокоригування вчителя, що проявляється в його низькій критичності до себе та недостатній рефлексії.

Існує багато причин появи та розвитку бар'єрів:

1. Невміння вчителя зрозуміти справжні мотиви поведінки та вчинків діткй, а отже, неадекватні реакції на ці вчинки.

2. Постійне використання педагогом одних і тих самих методів та прийомів виховної роботи, особливо якщо вони не призводять до позитивного ефекту.

3. Негативні психоемоційні стани дітей, зумовлені несправедливими (з їхньої точки зору) покараннями та судженнями педагога.

4. Судження про вихователя, що сформувалися у найближчому до нього соціальному оточенні.

Вихід із ситуації утрудненого спілкування, можливий за умови дотримання принципів рівності (зв'язок двох або більше рівноактивних, рівноунікальних суб'єктів), взаємної детермінації (взаємодія суб'єктів, котрі впливають один на одного), усвідомлення себе та оточення через свою представленість в інших. (здатність бути суб'єктом перетворення поведінки і свідомості оточення через свою представленість у них), нерівності взаємної детермінації (ідеться про особистісний спосіб існування кожного із партнерів), неоднаковості (визнається право партнера бути індивідуальністю).

Важливою умовою виходу із ситуацій утрудненого спілкування є рефлексія та механізм усвідомлення себе. Отож людина, яка не усвідомлює себе в ролі суб'єкта спілкування, не має чіткого внутрішнього образу, так чи інакше приречена на тертя і збої у спілкуванні. При цьому низький рівень рефлективного аналізу своєї системи стосунків до іншого, особливостей спілкування перетворює суб'єкта утрудненого спілкування у «важкого» партнера.

Однак, будучи «важким» партнером для іншого, людина в більшості випадків не усвідомлює себе джерелом утрудненого спілкування. Як бачимо, поняття «суб'єкт утрудненого спілкування» і «важкий партнер спілкування» не збігаються. Утруднене спілкування передусім розглядається як таке, що супроводжується емоційним напруженням. Тобто «ефективність» і «утруднення» не є протилежними характеристиками спілкування. Ось чому можливі такі варіанти: утруднене, але ефективне спілкування (партнери переживають емоційне напруження, але досягають позитивних результатів); утруднене й неефективне спілкування (характеризується емоційним напруженням і невідповідністю досягнутих результатів заданим цілям); неутруднене й ефективне спілкування (відсутнє емоційне напруження й результати спілкування збігаються із заданими цілями); неутруднене і неефективне спілкування (відсутнє емоційне напруження й не збігається результат із заданими цілями).

Тільки у зв'язку з іншою людиною суб'єкт утрудненого спілкування може посідати статус «важкого» партнера, допомога якому полягає у створенні для нього спеціальних умов, що призводять до розвитку рефлексії з приводу себе як суб'єкта спілкування (психотерапевтична робота, групи тренінгу, індивідуальне консультування тощо).