Література

Политическая наука: нове направления. Часть V. Международные отношения. – М.- 1999.

Теории международных отношений на рубеже столетий / Под. Ред. К.Буса и С.Смита. – М., 2002

Цыганков П.А. Теория международных отношений Учебное пособие . – М.: Гардарики. – 2004.

Загпальна теорія політики

Амбівалентність влади і підстави для її класифікації. Атрибутивна концептуалізація влади та її різновиди. Сутність континентально-європейського потенційно-вольового погляду на владу. Інструментально-силове потрактування влади у межах англо-американської традиції та його особливості. Варіанти системної і структурно-функціональної інтерпретації влади. Засади реляційної концептуалізації влади. Бігейвіоралістський аналіз владних взаємин. Влада як інтеракція у теоріях спротиву, обміну ресурсами, розподілу зон впливу тощо. Шляхи синтезу теорій влади у політичній науці другої половини ХХ ст. у працях Х.Арендт, Ю.Габермаса, М.Фуко і П.Бурдьє. Влада у постмодернізмі і фемінізмі. Питання структури владних відносин. Компоненти владного спілкування та вектори взаємозв’язку між ними. Модель публічної влади як механізму соціального спілкування („політологічний ромб”). Проблематизація агентів влади у американській політичній науці 50-70-х років ХХ ст. (Ч.Р.Мілз, Р.Дал, П.Бакрач і М.Баратц, С.Лакс).

Підходи до визначення характеру і змісту політичного процесу. Нормативізм, інституціоналізм, бігейвіоралізм, структурний функціоналізм, теорія раціонального вибору, дискурс-аналіз – їх набутки та обмеження. Макропроцес і субпроцеси. Структура і параметри політичного процесу. Рівні акторства у політичному процесі та площини його аналізу. Функціональні фази розгортання політичної динаміки. Розміщення і співвідношення соціально-політичних сил на політичній сцені.

Постсистемні (м’які) підходи до макрополітики. Концепції „самореферентних систем” Н.Лумана, „структурації” Е.Гіденса, „соціального і політичного поля” П.Бурдьє, неоінституціоналізму (Д.Марч, Д.Олсен). Синергетичний підхід до системної самоорганізації.

Обгрунтування фальшивості протиставлення об’єктивних і суб’єктивних засад політичного життя П.Бурдьє. Практика як результат діалектичних відносин між об’єктивними структурами (полем) і суб’єктивними феноменами (габітусом). Габітус як набір схем (моделей) сприйняття, розуміння і оцінки світу політики, вживлені у свідомості соціальні структури. Просторово-часова та суспільно-колективна обумовленість габітуса. Габітус як продуцент і продукт політичної дійсності. Теза про діалектичність зв’язку між габітусом і практикою, необхідність уникання характеристики дій як або спонтанних, або детермінованих. Складники рефлексивної активності суб’єкта: пізнавальний, оцінний, проективно-прогнозний, мотиваційно-настановний.

Циклічно-хвильова природа політичного часу за умов демократії. Хвилі демократизації за С.Гантінгтоном і Ф.Шмітером. Проблема просторово-часового континууму, збалансованості часу модернізаційних суспільних процесів у різних полях-сферах. Дилеми „одночасності” і „трьох часів” та їх наслідки на пострадянському просторі. Часова ритміка індивідів, груп, спільнот.

Основні версії концептуалізації учасників політичного життя. Організаційно – інституційний підхід і його особливості. Роль державних і недержавних структур. Інституційні зміни і правила гри за Д.Нортом. Типи інституційного спілкування Р.Патнема. Проблема конституціоналізму в працях С.Гантінгтона, Д.Бела і Ю.Габермаса. Соціально-редуктивний підхід і його специфіка. Марксистська логіка політичного аналізу. Структура влади та інструменталізм (Ч.Р.Мілз, У.Домхоф, Р.Мілібенд). Політичний структуралізм А.Грамші, Н.Пулантцаса, Л.Альтюсера. Класовий аналіз сучасної світ-системи І.Валерстайна. Проблеми класотворення в працях Д.Локвуда, А.Соренсена, Е.О.Райта, Д.Голдторпа. Майбутнє класів. Плюралістична теорія. Концепція груп за інтересами А.Бентлі і Д.Трумена. Е.Латам, Дж.Елдерсвелд і Г.Алмонд про групові засади політики. Логіка колективної дії М.Олсона, О.Янга, Н.Фроліха. М.Дюверже і Р.Престус про групи тиску. Індивідуально-особистісна модель політики. Бігейвіоралізм. Г.Ласуел про особистість як базового і основного суб’єкта політичної активності. Індивід в теорії раціонального вибору.

Інституційний поворот в політичній науці кінця 60-х – початку 70-х рр. ХХ ст. та його чинники. Б.Ротстайн про специфічні характеристики політичних інститутів як основну проблему політичної науки. Старий і новий інституціоналізм. Класичне бачення інститутів в працях М.Вебера, Е.Дюркгейма, Г.Міда, Т.Парсонса як встановлень, установ, впорядкованої діяльності. Політичні інститути за М.Дюверже. Подолання правового нормативізму. Інституційні угоди та правила гри. Інститути і культура. Інституційна ситуація в умовах індивідуалізації політики, невизначеності та ризиків постсучасності. Перехід від гетерономного до автономного суспільства за К.Касторіадісом. Сегментація соціумів та інституційний аналіз. Термінологічні зміни у визначенні інститутів як середовища, угод, практики. Інституціоналізація, її зміст і атрибути. Функції та властивості політичних інститутів. Вплив інститутів на вибір акторами стратегій їх поведінки. Індивідуалістично-економічний підхід до інституційної гри. Інститути і переваги. Ідея максимізації корисності. Ринкова логіка міжіндивідуальної взаємодії. Культуролого-соціологічне потрактування інститутів і пропагованої ними логіки відповідності. Інституційні сценарії та шаблони, рольові впливи на індивіда.

Оцінний та безоцінний стани масової свідомості. Громадська думка як спосіб існування масової свідомості. Засадничі принципи характеристики громадської думки та особливості її потрактування у працях А.Лоуела і В.Ліпмана. Критерії визначення ідентифікації громадської думки в дослідженнях Ж.Стотцеля, В.Елбіча, Ф.Олпорта, Г.Блумера, А.Грамші, П.Лазарсфельда, Л.Саністебана, Є.Вятра. Історичність існування та відтворення громадської думки. Субстанційна першооснова феномена громадської думки та форми її прояву за М Горшковим. Двоїстий (відцентровий і доцентровий) характер громадської думки як раціональності або різновиду соуіального контролю за Е.Ноель-Нойман. Феномени „.ефекту попутника”, „фургона з оркестром”, зрушення останньої хвилини”. Ідея клімату думок і теорія спіралі мовчання. Напрямки ідентифікації громадської думки. Усталені теоретико-методологічні засади верифікації громадської думки як власної позиції респондентів та їх критика П.Бурдьє, П.Шампанем, Є.Вятром. Громадська думка як відтворення поточного стану системи сил і напружень у полі політики. Плюралізм громадської думки та його чинники. Спростування засадничих принципів опитувань і обгрунтування підстав вибору позиції індивідами. Підходи до з’ясування зумовленості ставлення індивідів до соціально значущих об’єктів їх оцінками іншими людьми. Сутність та різновиди соціального контролю. Соціалізація, добровільне прийняття індивідом норм і стандартів поведінки, примус і загроза вжиття санкцій з боку спільноти як способи здійснення соціального впливу на думки людей, можливі завдяки здатності останніх „перебирати на себе роль узагальненого іншого”. Структура особистості за Дж.Мідом.