7.5. Договори про використання засобів індивідуалізації

Засоби індивідуалізації товарів (послуг) та суб’єктів господарювання, як і інші об’єкти інтелектуальної власності, є самостійним предметом цивільного обороту. Власники засобів індивідуалізації (крім зазначень походження товарів) можуть відчужувати їх або надавати іншим особам право на використання свого комерційного найменування, знаку для товарів та послуг.

В Україні комерційна концесія, як різновид договірних відносин, лише зароджується. Але вже існує певний практичний досвід застосування концесійних операцій, зокрема за участю іноземних осіб. Разом з тим, приймаючи до уваги закордонний досвід, можна прогнозувати швидке поширення цієї нової для України форми договірних відносин. Законодавчі основи правового регулювання відносин у сфері комерційної концесії були закладені гл. 76 ЦК України. В українському законодавстві цей вид договору ототожнюється із договорами франчайзингу. Разом з засобами індивідуалізації за цими договорами можуть передаватись і права на використання запатентованих технологій, секретів виробництва, комерційного досвіду, ділової репутації правоволодільця.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій сторні прав з метою виготовлення або продажу певного товару та надання послуг.

За правовою природою договір комерційної концесії є двосторонній, консенсуальний та платний.

В залежності від сфери, де використовується комерційна концесія, виділяють такі види договору: виробнича концесія, збутова, в сфері обслуговування та торгова.

Елементи договору комерційної концесії.

Сторонами у договорі комерційної концесії можуть бути комерційні організації та фізичні особи, зареєстровані як підприємці. Як зазначалось, право на комерційне найменування може належати лише юридичній особі, що займається підприємницькою діяльністю. Фізичні особи, у тому числі і підприємці, виступають у цивільному обороті під власним ім’ям. При цьому, вони мають право на комерційне позначення, яке має на меті ідентифікувати відповідний майновий комплекс чи інше майно, пов’язане з веденням підприємницької діяльності фізичної особи. Тому, індивідуальний підприємець може бути стороною даного договору, але, на відміну від юридичної особи, він надає на підставі комерційної концесії належне йому право на комерційне позначення.

Форма договору – письмова з обов’язковою державною реєстрацію за місцем реєстрації право володільця. Таким чином, недотримання вимог до форми договору, останній визнається нікчемним.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Права, закріплені ст.1116 ЦК України, за своїм характером є виключними майновими з можливістю відчуження. Перелік цих прав не є вичерпний.

Право на комерційне найменування займає основоположне значення серед комплексу виключних прав, що надаються на підставі договору комерційної концесії. Незважаючи на відсутність безпосередньої вказівки на нього у ст.1116, що визначає предмет договору, даний висновок випливає із ряду нормативних положень, присвячених регулюванню цієї договірної конструкції. По-перше, договір комерційної концесії є єдиним правочином, який підлягає державній реєстрації органом, що здійснив реєстрацію правоволодільця, а якщо останній зареєстрований в іноземній державі – органом, що здійснив реєстрацію користувача. По-друге, згідно ст. 1126 ЦК договір комерційної концесії припиняється у разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене у договорі, без його заміни аналогічним правом. У даному випадку мається на увазі припинення права на комерційне найменування, що належало правоволодільцю. Перехід до іншої особи будь-якого іншого виключного права, що входить до комплексу наданих користувачеві прав не визнається підставою для розірвання даного договору. По-третє, зміна комерційного найменування чи торговельної марки правоволодільця має суттєві наслідки для договору комерційної концесії. Користувач може вимагати розірвання договору, а у разі продовження його чинності – має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати.

Таким чином, розпорядження правом на комерційне найменування має дві форми. Перша – передача прав на комерційне найменування при правонаступництві у випадку реорганізації юридичної особи - правоволодільця, якщо умови її проведення не передбачають збереження за колишньою юридичною особою свого найменування. Друга форма розпорядження передбачає надання права на комерційне найменування разом з іншими виключними правами на підставі договору комерційної концесії.

Особливі умови договору комерційної концесії, передбачені ст. 1122 ЦК України, встановлюють обмеження свободи дій тією чи іншою стороною в рамках договірних відносин. Перелік обмежень носить приблизний характер. Проте будь-які особливі умови, встановлені договором, не повинні порушувати умов антимонопольного законодавства України.

Законодавець в ч.1 ст.1122 ЦК України вимагає чітко визначати обсяг виключних прав, що передається та умови використання цих прав на певній території в певній сфері правовідносин. При цьому встановлюється необхідність дотримання інструкцій та вказівок право володільця.

Правила ч.2 ст.1122 ЦК України мають обов’язків характер та містять заборону на включення в договір умови, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни.

Відповідальність сторін носить субсидіарний характер для правоволодільця щодо вимог, що пред’являються до користувача у зв’язку з невідповідністю якості товарів, проданих користувачем.

На даний вид договору в сфері відповідальності поширюються правила, які застосовуються до договорів купівлі-продажу, роздрібної торгівлі, побутового підряду та послуг