4.3. Міжнародні договори в сфері промислової власності

Першою угодою в сфері інтелектуальної власності стала Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р. (Україна підписала 25.12.1991 року), яка закріпила загальні принципи міжнародної охорони промислової власності. Основною метою даної угоди було встановлення можливості отримання або збереження правової охорони об’єктів промислової власності за кордоном. Паризька конвенція встановила єдине розуміння певних аспектів охорони промислової власності в країнах-учасницях.

В рамках цієї угоди здійснюються найбільш значущі проекти ВОІВ по наданню допомоги у становленні патентної системи, включаючи підготовку кадрів, обмін патентною інформацією, міжнародну гармонізацію національного законодавства в галузі промислової власності. Членство в Паризькій конвенції є необхідною умовою в ряді інших угод в галузі промислової власності. Участь в Конвенції залежить від волі держави прийняти на себе зобов’язання.

В основі Конвенції лежать такі принципи:

1.принцип національного режиму. При цьому Конвенція не передбачає дії єдиного міжнародного патенту або єдиного міжнародного товарного знаку;

2. принцип незалежності патентів, що отримані на один і той самий винахід в різних країнах, – визнання патенту недійсним в одній країні є підставою для автоматичного визнання його недійсним в інших країнах;

Основними положеннями Паризької конвенції є:

- встановлення переліку об’єктів, які підлягають правовій охороні: патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції (ст. 1);

- закріплення поняття і статусу загальновідомого товарного знаку (ст. 6 bis);

- визначення, що головним засобом правового впливу є правило про конвенційний пріоритет (ст. 4) – визнання переважного права на реєстрацію патенту за особою, яка перша подала заявку на реєстрацію в будь-якій державі-учасниці. Конвенційний пріоритет діє протягом року – для патентів, і протягом 6 місяців - для промислових зразків і товарних знаків. Це дозволяє заявникові протягом конвенційного періоду визначитись із доцільністю отримання правової охорони в інших країнах-учасницях і належним чином підготувати документи для заявки;

- встановлення положення, що строк дії патенту починається з дати подання заявки (ст. 4);

- встановлення обов’язковості використання винаходу, на який був отриманий патент, та строків застосування санкцій за порушення цієї вимоги (ст. 5);

- проголошення виставкового пріоритет, суть якого полягає в тому, що особа, яка експонувала об’єкт на офіційних чи офіційно визнаних виставках, має пріоритет за датою подання заявки при реєстрації (ст. 11). Строки подання заявки встановлюються національним законодавством. Також міститься положення про охорону винаходів на міжнародних офіційних або офіційно визнаних виставках;

- закріплення положення про те, що патент не дії проти попередньо користувача, тобто особи, яка почала використовувати свій схожий винахід без патентування до моменту подання заявки на реєстрацію. Це положення відсутнє в США, але дії в країнах, що розвиваються.

- встановлення заборони обґрунтовувати відмову у видачі патенту на заборонені або обмежені національним законодавством для продажу чи використання винаходи;

- визначення умов видання примусових ліцензій у випадку невикористання винаходу патентовласником, в тому числі максимально допустимі строки невикористання патенту;

- визначення проблеми недобросовісної конкуренції (ст.10 bis), що передбачає обов’язок країн-учасниць забезпечити захист від даного явища. Актом недобросовісної конкуренції визнається будь-яка дія, яка протирічить чесним звичаям в промислових і торговельних справах;

- встановлення заходів захисту прав промислової власності.

Міжнародні угоди, що укладені в рамках Паризької конвенції, можна поділити на три групи:

угоди, спрямовані на сприяння правовій охороні окремих типів об’єктів промислової власності :

• Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891р.,

• Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків 1925 р. (Гаагський акт Гаагської угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків 1960 р.),

• Договір про патентну кооперацію 1970 року,

• Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури 1977 року;

• Женевський договір про міжнародну реєстрацію відкриттів 1978 р.;

• Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р.;

• Женевський договір про патентне право 2000 р.

• Сінгапурський договір про право товарних знаків 2006 р.

угоди, спрямовані на забезпечення класифікації та пошуку інформації для окремих типів об’єктів промислової власності та засобів індивідуалізації:

• Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації товарних знаків 1957 р.,

• Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію 1971 р.,

• Віденська угода про міжнародну класифікацію зображувальних елементів товарних знаків 1973 р.,

• Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових зразків 1968 р.,

• Міжнародна конвенція про охорону сортів рослин 1967 року;

угоди, спрямовані на встановлення охорони засобів індивідуалізації фірм – виробників та їх товарів, робіт, послуг:

• Мадридська угода про неправдиві або такі, що вводять в оману, зазначення походження виробів 1891 р.,

• Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації 1958 р.,

• Найробський договір про охорону олімпійського символу 1981 р.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 року (набула чинності для України 25.12.1991 року) та Мадридський протокол 1989 року про міжнародну реєстрацію знаків. Відповідно до цієї Угоди створюється Спеціальний Союз, який обслуговується в Міжнародному бюро ВОІВ. Для подання заявки на міжнародну реєстрацію вимагається попередня реєстрація цього знаку в країні походження. Заявки подаються англійською та французькою мовами. Заявку на реєстрацію знаку в Міжнародне бюро ВОІВ може подавати громадянин або інша особа, яка має дійсне та нефіктивне промислове чи торговельне підприємство в одній із держав Союзу (ст. 1). Після міжнародної реєстрації знак захищається в усіх країнах - учасницях Союзу. Строк правової охорони – 20 років з правом поновлення.

Гаагський акт Гаагської угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків 1960 р. ( Україна приймає участь з 2002 року) прийнятий з метою спрощення процедури отримання правової охорони на промислові зразки. Заявка на реєстрацію промислових зразків подається до Міжнародного бюро через національне патентне відомство або безпосередньо. Заявник має право в заяві вказувати країни, в яких він бажає розповсюдити реєстрацію. При цьому країна, яка вказана в заяві, може відмовитися від визнання реєстрації на підставі невідповідності промислового зразку вимогам національного законодавства. Строк правової охорони встановлюється в 5, 10 і 15 років. Угода запроваджує використання охоронного знаку літера D в колі.

Договір про патентну кооперацію 1970 р. – багатостороння угода, підписана у Вашингтоні у 1970 р. (для України вступив в силу у 1991 році). Договір надає можливість подавати та реєструвати міжнародну заявку на патент, яка має ту ж силу, що і заявки, подані в країнах – учасницях. Міжнародна заявка реєструється тим патентним відомством, громадянином якої є заявник. До заявки висуваються уніфіковані вимоги у всіх країнах-учасницях. Патентне відомство перевіряє заявку формально. Заявник може звернутися за проведенням міжнародної попередньої експертизи. Після опублікування результатів експертизи, заявка разом із звітом направляється в ті країни, правову охорону в яких бажано отримати. Далі кожне патентне відомство приймає рішення по заявці. Загальний строк міжнародної частини розгляду заяви становить 30 місяців.

В рамках реалізації цього Договору була створена система міжнародних органів: національне патентне відомство, Міжнародний пошуковий орган, Орган міжнародної попередньої експертизи, Міжнародне бюро ВОІВ

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури 1977 року ( Україна приймає участь з 1996 року). Договір закріплює процедуру ідентифікації мікроорганізмі шляхом їх депонування, процедура якого є обов’язковою для країн-учасниць. Міжнародне бюро ВОІВ публікує переліки органів-депозитаріїв кожної держави. Мікроорганізм може бути зареєстрований в органі будь-якої країни-учасниці. Договір встановлює загальні вимоги для подання заявки про депонування. Це дозволяє ідентифікувати мікроорганізми. Правом звернення до органу-депозитарія наділене патентне відомство, куди подавалася заявка або яке видавало патент на мікроорганізм, депозитор та уповноважені ним особи.

Женевський договір про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів 1978 р. Договір дає визначення поняття «наукового відкриття», встановлює режим визнання права авторства на відкриття і закріплює механізм отримання правової охорони відкриття шляхом реєстрації. До заявки на наукове відкриття додається декларація наукової установи або державного органу про те, що предмет заявки є науковим відкриттям. Договір не передбачає обов’язкової національної реєстрації наукового відкриття. Заявку може подавати як автор, так і організація. Строк подачі заявки до 10 років від моменту відкриття. В результаті міжнародної реєстрації видається свідоцтво. До Міжнародного бюро можна подавати заявки із зауваженнями з приводу будь-якого відкриття.

Вашингтонський договір про інтелектуальну власність по відношенню до інтегральних мікросхем 1989 р. Договір формулює визначення понять «інтегральна мікросхема» та «топологія»., закріплює принцип національного режиму. Встановлюється обов’язок країн-учасниць встановлювати охорону топології інтегральних мікросхем. В Договорі встановлюються умови охороноздатності топології інтегральних мікросхем. Договір встановлює мінімальний обсяг прав. Строк охорони прав встановлюється не менше 8 років.

Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р. (TLT) (Україна приймає участь з 1995 р.). Прийнятий в розширення положень Паризької конвенції 1883 року. Договір поширює свою дію на товарні знаки і знаки обслуговування, які складаються з візуальних позначень. Мета Договору полягає у визначенні змісту заявки та її виконанні шляхом спрощення процедури на всіх стадіях розгляду такої заяви. Договір розкриває поняття багатокласовості торгових знаків, дозволяє розподіл заявки із збереженням пріоритету, встановлює строк охорони торгового знаку 10 років з правом продовження невизначену кількість разів. Заявитель може оскаржувати рішення патентного органу в розумні строки.

Женевський договір про патентне право 2000 р. (PLT) (Україна приймає участь з 2002 р.). Встановлює єдиний міжнародний зразок заявки на отримання патенту та спрощений перелік документів, які подаються в заяві. Договір встановлює момент виникнення конвенційного пріоритету, дату подання заявки, можливість внесення до заявки поправок протягом 2 місяців з дати подання заявки. Для звернення до патентного відомства Договором вводяться типові бланки. Договір передбачає можливість використання електронного документообігу. Договір дозволяє представництво інтересів у відомстві.

Сінгапурський договір про право товарних знаків 2006 р. (Україна приєдналася у 2009 р.). Фактично є вдосконаленням Договору про закони щодо товарних знаків. За Сінгапурським договором розширюється коло товарних знаків, які підлягають реєстрації – всі товарні знаки, які складаються з позначень, які можуть бути зареєстровані як знаки відповідно до права певної держави. Договір передбачає можливість використання електронного документообігу.

Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків 1957 р. (Україна приєдналася у 2000 році). Класифікація складається в алфавітному порядку переліку товарів, містить 34 класи товарів і 8 класів послуг. Перелік систематично переглядається і оновлюється

Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію 1971 р. ( Україна приєдналася у 2008 році). Застосовується при класифікації винаходів і промислових зразків. Може застосовуватися країнами-учасниціями як основна і додаткова класифікація. Класифікація має універсальний характер і дозволяє вносити зміни та доповнення без порушення вже існуючого переліку.

Віденська угода про заснування Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків 1973 р. (Україна приєдналася у 2009 році) запроваджує класифікацію тих товарних знаків, які є зображеннями або містять зображувальні елементи. Класифікація проводиться за аналогічними критеріями до Ніццької угоди. Класифікація систематично оновлюється.

Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових зразків 1968 р. ( Україна приєдналася у 2008 році) Класифікація містить 32 класи товарів і 210 підкласів. Класифікація має адміністративний характер, складається в алфавітному порядку і може використовуватися країнами-учасницями як основна або додаткова.

Міжнародна конвенція (Союз) про охорону нових сортів рослин 1961 р. (Україна приймає участь з 1995 року). Мета створення Союзу –забезпечення прав селекціонерів на нові види рослин. Закріплює принцип національного режиму для країн-учасниць. Конвенція містить правила та умови надання захисту, в тому числі – право конвенційного пріоритету.

Мадридська угода про неправдиві або такі, що вводять в оману, зазначення походження виробів 1891 р. уточнює положення Паризької конвенції щодо географічних зазначень (ст.ст.9,10). Угода передбачає накладання арешту на товари, які несуть на собі неправдиві зазначення або такі, що вводять в оману споживача. Арешт накладається митними органами тієї держави, в якій було виявлено факт правопорушення. Особа, що є власником спірної продукції, має право захищати свої інтереси в судовому порядку та доводити факт родового зазначення товару, що не підлягає правовій охороні. Це правило не поширюється на виноробну продукцію.

Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації 1958 р. була прийнята після Гаагської редакції Паризької конвенції, якою до об’єктів промислової власності віднесли зазначення походження виробів. Угода містить визначення даного об’єкту, встановлює заборону використання делокалізованих застережень (такі, які свідчать про те, що даний товар схожий з дійсним або вироблений в іншій місцевості зі збереженням властивостей дійсного виробу). Право на використання зазначення місця походження виробу належить всім суб’єктам, які виробляють товар із даної місцевості. Угода встановлює процедуру реєстрації зазначення місця походження виробу. Строк правової охорони визначається часом виробництва такого товару.

Найробський договір про охорону олімпійського символу 1981 р. (Україна приєдналася у 1998 році). Олімпійський символ був зареєстрований на ім’я Міжнародного олімпійського комітету у Швейцарії та пізніше отримав міжнародну реєстрацію (у 16 класі МКТЗ). Відповідно до Договору патентні відомства зобов’язані відхиляти заявки на реєстрацію знаків, які є схожими до олімпійського символу. Використання олімпійського символу дозволяється засобам масової інформації з метою пропаганди олімпійського руху. Право видавати ліцензії на використання даного символу належить МОК.