234. Політичні права і свободи громадян України

Політичні права — це можливості людини і громадяни­на брати участь у громадському та державному житті, вно­сити пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їхніх службових осіб та об'єднань громадян, критикувати ва­ди в роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднан­нях громадян.

До цієї групи відносять такі права: брати участь в управ­лінні державними та громадськими справами, користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також служ­би в органах місцевого самоврядування; обговорювати, прий­мати закони й виносити рішення загальнодержавного та міс­цевого значення, беручи участь у всеукраїнському та місце­вих референдумах; надсилати індивідуальні або колективні письмові звернення чи особисто звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадо­вих осіб; утворювати об'єднання громадян (політичні партії, громадські організації) та брати участь у їхній роботі; збира­тися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації, про що завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; вибирати й бути обраним до державних органів та органів місцевого самовря­дування; мати громадянство.

Політичні права громадян України, поряд з громадянськими правами і свободами, є пріоритетними у системі конституційних прав і свобод людини й громадянина. Політичні права і свободи належать громадянам України і виражають зміст правовідносин між особою і державою. Відповідно, у науковій і навчальній літературі отримав поширення вираз "політичні права і свободи громадян України.

До політичних прав і свобод людини і громадянина традиційно відносять право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36); право громадян України брати участь в управлінні держав ними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 40).

235. Економічні права і свободи людини і громадянина

Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та мати доходи. Держава зобов'язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

Економічні права — це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших., благ. Ці економічні, соціальні 1 культурні (духовні) права права належать кожному громадянинові. Вони визначають місце людини в економічному і соціальному хитгі та складають вісь правового статусу громадянина як трудівника.

Систему основних прав і обов'язків громадянина в галузі економічного життя складають:

1. Право на приватну власність;2. Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;3. Право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності.

Отже, відповідно до нової Конституції України, тепер є три різновидності основних економічних прав громадян України. Економічні права гарантуються значною мірою рівнем культури службовців державного апарату, їх свідомістю і почуттям відповідальності за доручену їм справу.

Конкретні положення про гарантії цих прав закріплені в Конституції та у відповідних законодавчих актах. Так, наприклад, відповідні звернення громадян мають :

розглядатися в строк до одного місяця з дня надходжен- | ня, а ті, які не потребують додаткового вивчення й пе- | ревірки — невідкладно, але не пізніше 15 діб від дня І надходження в орган, зобов'язаний вирішити питання ' по сугі і повідомити про вжиті заходи.

Право на приватну власність (ст. 41). Ч. 1 ст. 41 Конституції України надає кожній людині право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном та результатами своєї інтелектуальної праці. Конституція України не визначає об'єктів приватної власності.

Людина може визначитися, що вигідно для неї особисто, і заздалегідь вирішити, коли і що треба робити, що від кого і в якому обсязі й на яких умовах вимагати для реалізації своїх економічних прав та інтересів. Проте приватна ініціатива не може суперечити суспільній користі та моралі, завдавати шкоди особистій безпеці, правам людини та її гідності, порушувати норми економічної безпеки.

Відповідно до ст. 42 Конституції України підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Вільне підприємництво і вільність договорів гарантуються. Не допускається монопольна підприємницька діяльність і недобросовісна конкуренція.

Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення матеріально-технічними ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.

Спори про відшкодування збитків вирішуються судом загальної юрисдикції або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.Право на користування об'єктами державної та комунальної власності (ст. 13 і 14) означає, що кожний громадянин має право користування природними об'єктами права власності народу згідно із законом (с. 13), а відповідно до ст. 41 громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності на основі закону. Об'єктами як першої, так і другої форм власності громадяни користуються, як правило, безкоштовно (наприклад, закладами народної освіти, охорони здоров'я, шляхами,- мостами, місцями загального відпочинку). Іншими об'єктами громадяни можуть користуватися за плату в порядку і за умов, встановлених органами, що управляють державним чи комунальним майном.