113. Поняття «ветування закону» та порядок подолання вето Президентом Укр.

“Вето (від лат. Veto – забороняю) – заборона або призупинення верховним органом державної влади чи главою держави введення в дію постанови законодавчого органу (парламенту або однієї з його палат)”. “Розрізняють абсолютне (резолютивне) і відносне (умовно-обмежене) вето.

Коли президент України все-таки застосував право вето щодо прийнятого Верховною радою закону і у визначе­ний ч. 2 ст. 94 Конституції України строк повернув закон до Верховної ради зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями, на­слідком цього є скасування результатів голосування за закон у цілому і відкриття процедури його повторного розгляду у Верховній раді. За­кон, повернений президентом України до Верховної ради для повтор­ного розгляду, після його підготовки в головному комітеті розгляда­ється позачергово на пленарному засіданні Верховної ради не пізніш як через  30 днів після його повернення з пропозиціями президента України, якщо Верховною радою не прийнято іншого рішення.

Пропозиції президента України до поверненого ним закону роз­глядаються у головному комітеті.

Пропозиції президента разом з висновком головного комітету, порівняльною таблицею та іншими супровідними документами нада­ються народним депутатам не пізніш як за три дні до розгляду питан­ня на пленарному засіданні Верховної ради.

У разі якщо президент України пропонує відхилити прийня­тий закон, голосування проводиться щодо відхилення закону в цілому. якщо пропозиція про відхилення закону в цілому підтри­мана більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної ради, закон вважається відхиленим. У разі якщо пропозиція президента України про відхилення закону в цілому не підтримана Верховною радою, голосування проводиться щодо повторного прийняття закону в цілому (долання вето), і він вва­жається прийнятим у цілому, якщо на його підтримку отримано не менш як дві третини голосів народних депутатів від конститу­ційного складу Верховної ради, після чого закон направляється на підпис президенту.

Якщо пропозиція президента України не підтримана більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної ради, вона вважається відхиленою. текст статті, до якої вносилася така пропозиція, залишається у попередній редакції. після завершен­ня голосування пропозицій президента проводиться голосування щодо прийняття закону в цілому.

У разі прийняття всіх пропозицій президента закон вважається прийнятим у цілому, якщо за нього проголосувала більшість народ­них депутатів від конституційного складу Верховної ради.

Якщо Верховна рада під час повторного розгляду частково при­йняла пропозиції президента і проголосувала за закон не менш як двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної ради, він вважається знову прийнятим з подолан­ням вето. якщо Верховна рада під час повторного розгляду повніс­тю відхиляє пропозиції президента, вона має прийняти цей закон у цілому не менш як двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної ради.

За рішенням Верховної ради не прийнятий після повторного розгляду закон може бути направлений на доопрацювання до голов­ного комітету, який не пізніш як у тридцятиденний строк після дня розгляду Верховною радою цього закону зобов’язаний повторно вне­сти його на розгляд Верховної ради. якщо рішення Верховної ради про направлення закону на доопрацювання до головного комітету не прийнято, він вважається відхиленим. якщо після доопрацювання при наступному повторному розгляді закон не отримав необхідної кількості голосів народних депутатів на підтримку, він вважається відхиленим.

Прийнятий після повторного розгляду закон із пропозиціями президента України оформляється головним комітетом і подається на підпис голові Верховної ради, який підписує та невідкладно на­правляє його президентові України.

У разі якщо президент України не підписав закон, прийнятий Верховною радою під час повторного розгляду не менш як двома третинами голосів народних депутатів від її конституційного складу, голова Верховної ради України невідкладно офіційно оприлюднює такий закон і опубліковує його за своїм підписом.

114.Виконавче провадження – це діяльність органів держ. Виконавчої влади – порядок та процедура виконання КУ і ЗУ та ін.. НПА органами держ. Виконавчої влади, та виконавчими органами місцевих рад.

115.Форми народного волевиявлення

Право народу на безпосереднє виявлення своєї волі, особли­во щодо формування органів державної влади, є природним правом

Існують такі форми безпосереднього вираження волі народу: вибори, референдуми, всенародні обговорення законопроектів, мітинги, демонстрації

Найважливішим з них є вибори до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибори сільських, селищних та міських рад та їх голів, Президента України.

Вибори і виборчі системи в світі поділяються на декілька видів залежно від органів, в які проводяться вибори, від суб'єктів виборів, часу і порядку їх проведення, механізму підбиття підсум­ків виборів. За часом проведення вибори в Україні можуть бути черговими, позачерговими, повторними, замість депутатів, які вибули. За виборами у відповідні органи розрізняються вибори до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим, органів місцевого самоврядування, вибори Президен­та України. Відповідно за суб'єктами пасивного виборчого пра­ва вибори поділяються на вибори народних депутатів України до Верховної Ради України, вибори Президента України, вибори депутатів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибо­ри депутатів міських, сільських і селищних рад та голів цих рад.

Сьогодні в світі найбільш поширеними є такі виборчі систе­ми: мажоритарна, пропорційна та змішана. Виборча система у вузькому розумінні — це певний, встановлений законом спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців.

Мажоритарна система базується на такому принципі: обра­ним вважається кандидат, який одержав установлену більшість голосів виборців по виборчому округу, по якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів).

Пропорційна виборча система передбачає такий порядок виз­начення результатів голосування, за яким розподіл між партіями, що висунули своїх кандидатів у депутати до загальнонаціонального представницького органу, здійснюється відповідно до кількості одержаних ними голосів. Ця система передбачає утворення певної кількості багатомандатних виборчих округів або одного виборчо­го багатомандатного округу, яким є територія всієї країни. Вона забезпечує представництво політичних партій у виборних органах відповідно до рейтингу їх популярності серед виборців.

Змішана виборча система заснована на поєднанні елементів мажоритарної та пропорційної систем у різних варіантах їх ком­бінування. Вона дає можливість одночасно використати перева­ги кожної з обох виборчих систем. В Україні застосовуються різні

виборчі системи: при виборах Президента України та на місцевих виборах — мажоритарна, при виборах народних депутатів Украї­ни — змішана.

Референдум — голосування всього народу або населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці з питань за­гальнодержавного або місцевого значення. Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», прийнятий 3 липня 1991 p., визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важ­ливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Голосу­вання на референдумі є таємним за допомогою бюлетеня, в якому сформульовані питання і варіанти голосування — «за» і «проти», або «так» чи «ні». Громадянин залишає варіант, який він підтримує, викреслюючи інший. При проведенні референдуму діють загальні принципи виборчого права. Кожний учасник референдуму має один голос і голосує особисто. На референдум можуть виносити­ся не будь-які питання. Так, не допускається референдум щодо за­конопроектів з питань податків, бюджету, амністії.

В Україні є такі види референдумів: всеукраїнський, рефе­рендум Автономної Республіки Крим, місцевий референдум.

116. Громадська думка — спосіб формування і вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значимих подій і фактів, до діяльності соціальних спільнот, груп і окремих осіб. Але найбільше значення має встановлення якісно нових відносин між суб’єктами громадської думки і суб’єктами влади. Вони повинні «перебувати» в одному культурному просторі у своїх оцінках щодо необхідності та способів вирішення певних проблем, керуватися одними й тими самими критеріями. Процес інституціоналізації громадської думки, безумовно, дуже складний, тривалий у часі, можливий лише у громадянському суспільстві.

Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”

« Про вибори Президента України»

«про вибори народних депутатів», Розділ 3 КУ и.д.

117. Референдний процес є досить складним поняттям, похідним від конституційного та юридичного процесу в цілому. референдний процес, як і юридичний процес взагалі, слід розуміти в об’єктивному та суб’єктивному значеннях. В об’єктивному сенсі референдний процес — це інститут (підгалузь) референдного права та субінститут конституційного права. Виходячи із зазначеного, референд­ний процес — це інститут конституційного права, що об’єднує конституційно-правові та інші галузеві норми права, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з ініціюванням, організацією й прове­денням всеукраїнського та місцевих референдумів, а також реалізаці­єю їх рішень на практиці.

Референдному процесу, в його об’єктивному значенні, властиві такі юридичні ознаки:

предметом референдного процесу є суспільні відносини, пов’язані з ініціюванням, організацією і проведенням всеу­країнського та місцевих референдумів, а також із реалізацією їх рішень;

йому властиві ті ж методи правового регулювання, що й кон­ституційному процесу в цілому;

референдний процес об’єднує у своєму складі переважно процесуальні норми та інститути конституційного права й ін­ших галузей права, що регулюють правовідносини, пов’язані з реалізацією громадянами України права на участь у рефе­рендумі.

У суб’єктивному значенні референдний процес слід розуміти як сукупність низки нормативно визначених послідовних дій, спрямо­ваних на реалізацію права громадян на участь у референдумі. Ці дії (ініціювання, організація та проведення референдумів і реалізація їх рішень) визначаються як стадії референдного процесу. тобто, у суб’єктивному значенні референдний процес — це сукупність норма­тивно визначених стадій реалізації права громадян на участь у рефе­рендумах.

Основними ознаками референдного процесу в його суб’єктивному значенні є:

цілеспрямований і послідовний характер діяльності суб’єктів референдного процесу;

системний характер стадій референдного процесу;

об’єктивізація референдного процесу в нормах чинного зако­нодавства;

інваріаційний характер референдного процесу залежно від виду референдуму;

свобода вибору громадян України щодо участі у референд­ному процесі на будь-якій його стадії та свобода прийняття рішення щодо питань, які виносяться на всеукраїнський та місцеві референдуми.

118. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в

Україні

1.1. Конституція України — Основний Закон держави

Одним із основоположних принципів організації та функціонування правової

держави є верховенство конституції в системі нормативних актів, її

пряма, безпосередня дія. Конституція держави посідає особливе місце в

системі законів. Вона є Основним Законом України і має верховенство на

всій її території. Конституційна законність є реально діючою системою

конституціоналізму, що забезпечує повну дію конституції.

Конституційна законність означає:

1. Правовий характер самої Конституції України як Основного Закону

держави. Конституція повинна виражати принципи демократії, свободи і

справедливості, закріплювати права і свободи людини і громадянина,

насамперед, ті, що відображені у міжнародних стандартах і нормах,

втілювати засади правової держави.

2. Верховенство Конституції України у правовій системі України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і

повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для

захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо

на підставі Конституції України гарантується».

Конституція є одним із найзначніших політичних документів, бо

регламентує політичні відносини, політичну систему, юридичні основи

політики держави, політичних прав і свобод особистості. Вона являє собою

елемент не тільки правової, а й політичної культури суспільства.

Ідеологічне значення Конституції України полягає в тому, що в ній

відображені певні світоглядні цінності, які через Конституцію впливають

на свідомість та поведінку людей, сприяють формуванню їх демократичного

світогляду, політичної та правової культури, соціальної активності.

Разом з тим Конституція України — це, перш за все, юридичний документ.

Її політична та світоглядна спрямованість посилює саме правовий вплив на

суспільний розвиток. Конституція має усі властивості закону, є частиною

діючого права, але частиною особливою.