69. Проблема владних відносин та відносин координації, субординації і реординації в конституційному праві.

Серед суб’єктів конституційно-правових відносин, а саме серед органів публічної влади, сьогодні існує проблема владних відносин та відносин координації, субординації, ре ординації.

Координація – упорядкування. Метод управління, який застосовується цими відносинами. Суттю якого є встановлення між суб’єктами владних відносин горизонтальних зв’язків, що забезпечує досягнення запланованих результатів.

Субординація – метод управління за допомогою якого в системі органів державної виконавчої влади встановлюються відносини підпорядкування, що виражають ієрархічну залежність між суб’єктами відносин.

Реординація – особливий вид управління, що ґрунтується на високому рівні соціальної активності суб’єктів відносин, суттю якого є здійснення управлінського впливу в певних аспектах на суб’єкт відносин. Таким чином суб’єкт не тільки підпорядковується, але ї відповідним чином впливає на органи влади і вимагає від них певних дій.

70. Склад конституційних відносин. Проблема загально регулятивних відносин в конституційному праві.

Змістом конституційно-правових відносин є юридичний зв'язок між суб’єктом у формі прав і обов’язків, передбачених відповідною правовою нормою конституційного права. Соціальні повноваження учасників цих відносин регулюються нормами конституційного права. Конституційно-правові відносини характеризуються специфічним змістом. Це пов’язано із здійсненням публічної влади та реалізації прав та свобод людини і громадянина. Ці відносини характеризуються особливим суб’єктивним складом, особливим механізмом реалізації прав і обов’язків суб’єктів так як значній частині цих відносин права і обов’язки суб’єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші відносини.

Склад конституційно-правових відносин: суб’єкт, об’єкт, суб’єктивні права і юридичні обов’язки цих суб’єктів. Конституційно-правові відносини виникають в особливій сфері відносин, які становлять предмет конституційного права України. Конституційно-правові відносини є різновидом політико-правових зв’язків, оскільки пов’язані з правовим регулюванням політико-правових процесів, а саме: з реалізацією державних структур своїх владних повноважень, з поділом влади між цими структурами і взаємодією органів державної влади між собою усіх трьох гілок. У зв’язку з цим конституційно-правовим відносинам притаманний імперативний характер, оскільки вони пов’язані з реалізацією влади.

71. Об’єкти конституційних відносин.

Об’єкт конституційно-правових відносин – певні дії, особисті, соціальні та державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси суб’єктів і з приводу яких їх учасники вступають в ці відносини та здійснюють свої суб’єктивні конституційні права та обов’язки. Об’єкти: суверенітет народу, державний та національний суверенітет, територія держави, конституційний лад, людина, її права, свободи, влада, компетенція органів публічної влади, інститут громадянства, політичні партії, об’єднання громадян та ін.

72. Суб’єкти конституційних відносин.

Суб’єкт конституційно-правових відносин – володар конституційної правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах. Суб’єктами є: народ України, територіальні громади, ВРУ, ВР АРК, ПУ, КМУ, комітети та постійні комісії ВРУ, окремі народні депутати, депутати місцевих рад, рада міністрів АРК, міністерства, місцеві державні адміністрації, місцеві ради та інші органи державної влади та місцевого самоврядування, а також їх посадові особи.

73. Громадяни як суб’єкт конституційних відносин.

Відповідно, національне конституційне право кожної держави містить певну сукупність правових норм, які регулюють порядок набуття і втрати громадянства, його статус, правовий режим іноземців, правовий статус осіб без громадянства. Вони визначають найбільш загальні сторони правосуб’єктності індивідів, установлюючи їхні основні права й обов’язки. Якщо політичні права, як правило, належать громадянам (хоча і цей постулат конституційного права сьогодні піддається перегляду в країнах Європейського Союзу), то особисті права і свободи закріплюються за усіма особами незалежно від відмінностей в їхньому правовому статусі.

З-поміж цієї групи суб’єктів особливий характер має конституційна правосуб’єктність депутатів, насамперед депутатів парламентів. Їхня правосуб’єктність, звичайно, пов’язана з компетенцією органа народного представництва. Депутати не є посадовими особами, і вони представляють націю і в якості її репрезентантів є органічною частиною представницького органу. Окремі конституції наділяють члена парламенту спеціальною правосуб’єктністю. Так, згідно зі ст. 69 Конституції Греції доповіді до парламенту “подаються через відповідного депутата або передаються голові”. Ст. 70 конституції Італії наділяє законодавчою ініціативою будь-якого члена палат. А з ч.1 ст. 77 Конституції Іспанії випливає, що петиції від демонстрації громадян приймаються через депутатів.