35. Гюстав Эйфель (1832-1923)

Алекса́ндр Гюста́в Эйфе́ль (фр. Gustave Eiffel; 15 декабря 1832, Дижон — 28 декабря 1923, Париж) — французский инженер, специалист по проектированию стальных конструкций. Завоевал небывалую популярность после постройки в Париже к выставке 1889 года металлической башни, принадлежащей к замечательнейшим техническим сооружениям XIX века и названной в его честь.

В 1855 получил диплом инженера в Центральной школе искусств и мануфактур в Париже[1]. До строительства Эйфелевой башни был известен своими импозантными стальными конструкциями для мостов, Понте де Дона Мария Пиа через Дору у Порту в Португалии, а также железнодорожного моста длиной 500 метров в Бордо[1], вокзалов в городе Будапешт. Он завершил также виадук де Гараби — железнодорожный виадук в южной Франции, — который вознёсся над долиной на высоте 122 метров и был в своё время самым высоким в мире. Принимал участие в строительстве железного каркаса для нью-йоркской статуи Свободы, в конкурсе на возведение Троицкого моста в Петербурге, в амазонской глубинке построил т.н. Железный дом.

Был инженером Панамского общества и поставщиком для него машин, изготовлявшихся на его машиностроительном заводе в Лёвалуа-Перрэ (близ Парижа). Разоблачения, касавшиеся Панамского общества, коснулись и его; его обвиняли в получении от Панамского общества 19 млн. франков за фиктивные работы. Преданный суду (1893) вместе с отцом и сыном Лессепсами и другими причастными к делу лицами, Эйфель был приговорён к 2 годам тюрьмы и 20 000 франкам штрафа, но кассационный суд отменил приговор за истечением срока уголовной давности.

Разработал и воплотил в жизнь идею вращающегося купола обсерватории в Ницце, который, несмотря на вес в 100 т, легко приводится в движение одним человеком; усовершенствовал систему подвижных мостов и т. д.

Он написал, между прочим:

Эйфелева башня, Париж, Франция. (1889 г.)

Центральный железнодорожный вокзал , Сантьяго, Чили. (1897 г.)

Западный железнодорожный вокзал, Будапешт, Венгрия. (1877 г.)

Купол для обсерватории в Ницце, Ницца, Франция. (1878 г.)

Мост Марии Пии, Порто, Португалия. (1877 г.)

Лифт Санта Хуста, Лиссабон, Португалия. (1901 г.)

Железный дом, Икитос, Перу. (1887 г.)

Статуя Свободы, Нью-Йорк, США. (1886 г.) (помогал основному архитектору)

Воздушный мост, Лиепая, Латвия. (1906 г.)

Основная статья: Эйфелева башня

Эйфелева башня воздвигнута на Марсовом поле, против Йенского моста; по высоте (324 м) она почти в 2 раза выше самых высоких сооружений того времени (Хеопсова пирамида 137 м, Кёльнский собор 156 м, Ульмский собор 161 м и др.). Вся башня сделана из железа и состоит из трёх этажей.

Сооружение Эйфелевой башни продолжалось 26 месяцев, с 28 января 1887 г. до 31 марта 1889 г. и обошлось налогоплательщикам в 6,5 млн. франков. За шесть месяцев работы выставки посмотреть «железную леди» пришло более 2 млн. посетителей. Сооружение имело такой успех, что к концу года удалось возместить три четверти всех затрат на строительство.

36. Жан Люрса (1892-1966)

Жан Люрса (фр. Jean Lurçat, 1 липня 1892, Брюйєр, Вогези — 6 січня 1966, Сен-Поль-де-Ванс, Приморські Альпи) — французький художник, що відродив і реформував мистецтво створення гобеленів. Малював картони для аррасів, займався керамікою, сценографією, робив ілюстрації до книжок і літографії. Художне навчання не закінчив. Брат французького містобудівничого Андре Люрса.

Починав з вивчення медичних дісциплін, але переходить до опановування мистецтв. З 1912 р. займався в Школі красних мистецтв міста Нансі. Переїхав до Парижу, де навчався в академії Колароссі. Малював картини, робив графіку під впливом кубізму та сюрреалізму. Займався сценографією.

Вже в 1917 р. зробив перші ескізи (картони) для килимів-„Званий вечір в Гранаді“, «Гроза», які виткала його мати. Самотужки вивчав витвори середньовічних майстів килимарства (цикл «Танжерський Апокаліпсіс» та ін.)

Присвятив своє життя відновленню гобеленів з 1939 р., коли разом з художником М. Громером та ткачем Ф. Табаром заснував ткацьку майстерню. Це було в місті Обюссон, департамент Крез, де був історичний центр створення килимів. Сам створив близько 1 000 картонів — ескізів для створення килимів.

Під час Другої світової війни він серед бійців французького Спротиву. Антивоєнна тема знайшла своє міце і в творах Жана Люрса (гобелен «Рекрут ста селищ»).

Гобелени Люрса прикрасили великі громадські будівлі («Апокаліпсіс» Люрса в церкві Нотр-Дам-де-Тут-Грас, в ратуші французького міста Анже(р)- «Пісня миру».)

Помер в містечку Сен-Поль-де-Ванс.

Вивчення витворів середньовічних майстрів Франції переконало митця, що треба повернутися до деяких принципів давніх майстрів. Так виникли чотири принципи Люрса для створення гобеленів.

Не копіювати картин олійними фарбами. Килимарство-самостійний різновид мистецтва і не може через свою специфіку відтворювати ідеї так, як це роблять в живопису.

Зберігати фактуру килима (тобто досить товсті нитки)

Розміри аррасу співвідносяться з розмірами приміщення, де розмістять килим.

Розміри картону(ескізу)майбутнього аррасу дорівнюють розмірам цього килима.

Сміливо вводив в картони і аррраси сиволи, декоративні елементи, написи, навіть рядки віршів. Деякі з аррасів Люрса вражають контрастами чистих фарб, більш притаманних вітражам.

З 1945 р. він створив ассоціацію художників-картоньєрів Франції.

Завдяки Люрса, з 1961 р. виникає Міжнародний центр стародавньої і сучасної тапісерії СІТАМ в Лозанні. А з 1962 р. проводять Бієнналє тапісерії для показу досягнень в килимарстві.

Головні твори

Зелені дівчата, 1916

Званий вечір в Гранаді

Гроза

Чотири пори року,1940

Земля, 1943

Людина, 1946

Апокаліпсіс, 1948

Свобода, 1948

Небо, 1956

Рекрут ста селищ

Сад поетів, 1955

Чотири стихії, 1961

Пісня миру, 1957—1963