- •Питання № 49 Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •Питання № 50 Філософія епохи Відродження
- •Питання № 51 Природознавство і натурфілософія епохи Віжродження
- •Питання №52 Філософські ідеї Реформації
- •Питання №53 Особливості епохи і філософії Нового часу
- •Питання №54 ф. Бекон як основоположник емпіризму
- •Питання №55 Емпірична лінія в філософії Нового часу. Бекон, Гоббс, Локк.
- •Питання №56 р. Декарт як основоположник рацірналізму
- •Питання №57 Паскаль про людину
- •Питання №58 Філософські погляди б. Снози
- •Питання №59 Монадологія Лейбніца
- •Питання №60 Філософія просвітництва і зародження німецької класичної філософії
- •Питання №61 Коперніканський переворот і. Канта
- •Питання №62 Зародження філософії у стародавньому Китаї. Філософські погляди Конфуція.
- •Питання №63 Філософські засади буддизму
- •Питання №64 Передумови філософії у Стародавній Індії
- •Питання №65 Гносеологія і. Канта
- •Питання №66 і. Кант про мораль основи людського суспільства
- •Питання №67 Суб’єктивний ідеалізм Фіхте
- •Питання №68 Гегель як систематик філософських знань
- •Питання №69 Ірраціональна філософія ф. Ніцше
- •Питання №70 Діалектика Гегеля, її зміст
- •Питання №71 Матеріалістичні мотививи німецької класичної філософії
- •Питання №72 Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха
- •Питання №73 Ірраціональна філософія а.Шопенгауера
- •Питання №74 Головні проблеми діалектичного матеріалізму
- •Питання №79 Несвідоме як елемент духовного світу людини
- •Питання №82 Головні концепції походження людини
- •Питання №83 Проблема субстанції: матеріалістичний та ідеалістичний монізм
- •Питання №84 Методологія як частина філософії
- •Питання №85 Проблема смислу людського буття
- •Питання №86 Об»активний ідеалізм Шелліна
- •Питання №87 Смисл історії як філософська проблема
- •Питання №88 Філософія позитивізму
- •Питання №89 Праця Тейяра де Шардена «Феномен людини»
- •Питання №90 Можливості та межі пізнання людини
- •Питання №91 Основні положення філософії екзистенціалізму
- •Питання №92 Спілкування та розуміння як проблема філософії
- •Питання №93 Проблема спрямованості історії
- •Питання №94 Само розуміння, його значення для життєвого шляху
- •Питання №96 Добро і зло як філософська проблема.
- •Питання №95 Матеріальне виробництво як основа суспільства.
Питання №64 Передумови філософії у Стародавній Індії
Перші філософські школи і течії виникли в найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VI ст. до. н. е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнення філософії булитакі:
1)стрибок у розвитку виробничих сил внаслідок переходу від бронзи до заліза;
2)поява товарно-грошових відносин;
3)виникнення держави;
4)зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних установок і уявлень:
5)розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу, необхідність його логічного і абстрактного осмислення.
Спільність генезису не виключає своєрідності шляхів формування систематизованого філософського знання. Філософія Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю має ряд особливостей, що визначаються специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед чиновницько-бюрократична система в Китаї та кастовий устрій в Індії, які сприяли збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій. Це, в свою чергу, зумовило перевагу в світогляді східних країн релігійно-етичної проблематики над науково-теоретичною, ідеалізму — над матеріалізмом.
Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «даршанах». Існували даршани астиків і даршани нестиків. Ці дар шани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» (в перекладі з санскриту означає «знання») — це збірник текстів на честь богів. До складу даршан астиків входили такі школи, які визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика, миманса. До складу даршан нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму.
Одним з найдавніших ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильники вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не мас ні початку, пі кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло — це зовнішня оболонка душі (атман). Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив'язана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього, а тому підкоряється закону необхідності (кармі). Закон необхідності (карма) змушує душу щоразу після смерті тіла переселятися до іншого тіла, і душа людини завжди входить в оболонку, котра залежить від діянь її у минулому житті. Потік цих перевтілень (самсара) триває нескінченно довго.
Якщо ж людина може звільнитися від повсякденних життєвих турбот, її душа перестає бути зв'язаною з цим тлінним світом, тоді і реалізується її тотожність з Брахманом.
Питання №65 Гносеологія і. Канта
Проблема пізнання, пізнаваності світу - одна з основних проблем філософії. Здавна вона була й залишається предметом посиленої уваги філософії (особливо з тих пір коли була усвідомлена відносна протилежність суб'єкта і об'єкта, ідеального й матеріального).
Суспільні потреби й розвиток науки Нового часу висунули гносеологічні проблеми на одне з гооловних місць. На передній план постала проблема зв'язку "Я" із зовнішнім світом, "внутрішнього" й "зовнішнього" досвіду, "первинних" та "вторинних" якостей і таке ін. Ставилось завдання одержати абсолютно достовірне знання, яке могло б бути висхідним пунктом, і граничною основою існуючої сукупності знань, що дозволило б дати оцінку цих знань за ступенем цінності. Вибір шляхів вирішення цієї проблеми обумовив появу раціоналізму й емпіризму. Спроба першого застосувати методи науки для безпосереднього вирішення філософських проблем призвела до появи розуміння про вродженні ідеї, до перетворення знань у "раціональну річ". Емпіризм в своєму розвитку дійшов до уподоблення даних чуттєвості своєрідним "атомам", які в своєму розвитку породжують пізнавальні утворення. Ця проблема досліджувалась ще як проблема обґрунтування системи знань та співвідношення суб'єкта і матеріальної субстанції. Спроба їх синтезувати була здійснена в німецькій класичній філософії. Великою заслугою її представників, особливо Канта і Гегеля, були дослідження активності суб'єкта, форм пізнавальної діяльності, значення логічних категорій, в цілому діалектики пізнавального процесу. Наприклад, у філософській системі Канта була здійснена спроба побудувати таку теорію пізнання, яка була б незалежною від будь-яких припущень про реальність, а мала бути залежною лише від пізнання.
У філософії І.Канта - мислителя в формальному розумінні менш послідовного, але за сутністю більш глибокого. Він визнавав існування речей поза свідомістю, називаючи їх "речами-в-собі". Цей термін вказував не лише на незалежне існування речей, а й на їх принципове непізнання. "Речі-в-собі" викликають) нашу чуттєвість, здійснюючи хаос відчуттів, ми ж упорядковуємо відчуття, формуючи світ нашого досвіду через притаманні свідомості форми сприйняття - "простір", "час" - а також за допомогою ряду розсудкових категорій, що виконують синтезуючу роль по відношенню до чуттєвого матеріалу. Ці форми сприйняття та категорії трактуються Кантом як апріорні, тобто такі, що існували й існують до досвіду й роблять його можливим. Таким чином, світ, що сприймається нами за дійсний, є лише продуктом конструктивної діяльності свідомості, а реальний світ - світ "речей-в-собі" - залишається для нас недоступним, недосяжним. Підкреслюючи значення активності нашої свідомості й прагнучи дослідити її форми, Кант, водночас, відокремив суб'єкт від об'єкта пізнання, тому й в теорії пізнання це призвело до агностицизму.