Питання № 49 Філософські ідеї в культурі Київської Русі

1. Витоки і особливості філософії Київської Русі.

Філософія Київської Русі охоплює час, починаючи з XI століття (найбільш ранньою оригінальною пам'яткою цієї доби слід вважати «Слово про закон і благодать» Їларіона), й триває до середини XIV (загибель 1340 року князя Юрія II кладе кінець незалежності Галицько-Волинського князівства, культура якого безпосередньо розвивала здобутки Київської Русі). Впродовж зазначеного періоду філософія існує як сукупність філософських істотних ідей, що -структурували світогляд і відображалися у всьому масиві результатів культурної творчості. Тоді філософія ще не виділилася у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу.

Державотворчі процеси, суспільні відносини, культура в цілому і філософія зокрема формуються спочатку на власній родо-племеипгій основі, на перших порах без впливу досягнень більш розвинених цивілізацій.

Вагомий вплив на розвиток Київської Русі здійснило хрещення Русі (988 р.). Ця подія привела до того, що через Візантію в культуру давніх русичів входить антична філософія, християнська література. Завдяки цьому Київська Русь познайомилася з досягненнями культури, філософії давньоєвропейських народів. Здобутки античної філософії проникали в культуру Русі через твори християнських авторів і в христянській «обробці». Внаслідок цього філософія сприймається русичами як частина теології, причому така частина, яка підпорядкована теології.

Ще одна особливість культури Київської Русі полягає в тому, що християнство, християнські та античні автори були відомі лише вузькому колу суспільства, духовній еліті. Основна ж маса населення продовжувала вірити у традиційних язичницьких богів — Перуна, Даждьбога, Стрибога та ін. Все це зумовило той факт, що філософія Київської Русі на перших етапах розвитку мала перш за все просвітницький характер; основне завдання вбачалося в тому, щоб роз'яснити народу основні положення християнства і християнської філософії. Тому-то давньоруські автори писали свої твори не у формі наукових трактатів, а у вигляді послань, проповідей, звертань і т.п.

2. Морально-етична спрямованість філософії давніх русичів.

Основною проблемою філософії цього періоду є людина, смисл її буття, розуміння  людського  щастя  та  шляхів  його  досягнення, співвідношення Бога і людини.

Морально-етичний  напрямок  у  філософії  Київської  Русі започатковує Київський митрополит. Іларіон, який в Ю51 році написав твір «Слово про закон і благодать». В ньому Їлларіон осмислює історію людства, вказуючи на її цілісний характер, розглядає проблему смислу людського життя, свободи людини у світі. Всі ці питання він пробує розв'язати на основі християнських догматів. Більш чітко і систематично філософська проблематика представлена у творчості митрополита київського Климента Смрлятича (сер.ХІІ ст.). Аналізуючи життєво-смислові проблеми людського буття, Смолктич виходить із того, що істина вже викладена в Біблії; завдання ж рову му і філософії, зокрема, полягає в тому, щоб правильно зрозуміти цю божественну істину. В «Посланні пресвітеру Фомі» він досл джує питання про те, яким є справедливий життєвий шлях люд таи і доходить висновку: це осягнення заповідей, що дані людині Богом і неухильне їх виконання. За думкою Смолятича, найбільше перешкоджають людині йти правденим шляхом дві вади — марнославство і славолюбство.

Однією з найяскравіших постатей серед діячів культури Київської Русі XII ст. є Кирило єпископ Туровський.

Творчість Туровського безпосередньо пов'язана з грецькою культурою, передусім візантійською, а через неї і античною спадщиною.

В онтології Кирило виходить з фундаментального протиставлення світу небесного й земного, видимого й невидимого, що становить суть християнського дуалізму взагалі. Значну увагу він приділяє аналізові протилежності «внутрішнього» і «зовнішнього»: як ці антитези співвідносяться — церковне й світське, християнське і поганське. Зрештою, зовнішнім є темрява, а внутрішнім — світло.

Ця особливість в розумінні світу визначає й підхід Туровського до центральної проблеми філософії Київської Русі — проблеми людини.

У співвідношенні «Бог-людина» безперечний пріоритет надається, а людина перебуває у стані підкорення. Водночас Кирило акцентує увагу на тому, що весь задум створіння є спрямованим до вищої мети, якою є людина. Бог відкриває істину людині, вказуючи їй шлях до обожнення, але при цьому не позбавляє її свободи волі у виборі між добром і злом.

Кирило   Туринський  обґрунтовує  позицію  християнського антропоцентризму, котра полягає в тому, що кожна- людина — праведник і грішник — є предметом Божої уваги. Кирило спробує відійти від планічного абсолютного протиставлення тіла і душі й подолати їх суперечність. І це цілком зрозуміло, адже з християнських позицій душа не може бути тільки чистою, а тіло — тільки грішним. Душа, хоча вона й вторинна за походженням, твориться не з землі, а є витоком Божого духу. Вона є життєвим началом людини, від неї витікають доброчинні вчинки. Якщо ж душа підкоряється тілесному началу, то це веде людину на шлях гріха.

Найбільш відомими і значними творами Кирила Туровського є: «Повісті про білоризця», «Притча про сліпця й хромця», «Слово».

Проблема значення серця в пізнанні і житті людини. Саме серце є тією ланкою, яка зводить воєдино розум, почуття й волю людини.

Видокремлення ролі серця було зосередження уваги на розробці «філософії. серця»  (особливо у творчості К.Транквіліона-Ставровецького, Г.Сковороди, П.Юркевича).