89. Що ви розумієте під поняттям «свобода»? Чому свобода є проблемою для людини?

Свобо́да — можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи, неволі, рабству. Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі (навмисність волі, усвідомлена свобода) або стохастичним законом (непередбачуваність витоку події, неусвідомлена свобода). У цьому значенні, поняття «свобода» протилежно поняттю «необхідність».

Свобода є фундаментальною характеристикою людського існування, оскільки свобода не те, чим володіють люди, а те, чим вони є за своєю суттю. Як універсальна характеристика людського буття, свобода стосується здатності людини обирати своє буття та керувати ним і безпосередньо пов'язана з відчуттям залежності, відчуження та відповідальності.

У суспільних стосунках розрізняють два типи особистої (індивідуальної) свободи:

1. негативна свобода, коли зосереджуються на відсутності втручання з боку інших людей,

2. позитивна свобода, коли увага зосереджується на спроможності особи самостійно приймати рішення щодо вчинення власних дій. Іншими словами, позитивна свобода передбачає не свободу «від», а свободу «для» — свободу вести певний передбачений особою спосіб життя.

У філософському широкому розумінні свобода це — можливість чинити так, як хочеться. Інколи під цим мається на увазі, що це — свобода волі. Проблема свободи в історії філософії ускладнюється тим, що багато мислителів намагалися вивести зі сутності свободи обов'язок людини, прагнули або взагалі не вживати поняття свободи, або вживати, обмеживши його певним чином. Але обов'язок ніколи не може випливати зі самої свободи, а лише з етичних міркувань. Будучи необмеженою за своєю сутністю, свобода якраз повинна мати на увазі етику, щоби зробити людей повністю відповідальними за все те, що вони роблять і дозволяють робити іншим

Проблема свободи була завжди в центрі уваги філософів, теологів, політологів, правознавців та ін. Нині маємо близько двохсот визначень свободи, що засвідчує її багатовимірність та неоднозначність. А тому філософське осмислення свободи з початком нового тисячоліття не втратило своєї актуальності, а в деяких своїх аспектах навіть набуло особливої гостроти. Свобода людини як індивідуума розглядалась, насамперед, як свобода її духу або як свобода волі.

У метафізичному (загальнофілософському) розумінні свобода стосується людського буття загалом і лише згодом конкретизується в історичних, соціальних, організаційних обставинах, виявляється у співвідношеннях колективного й індивідуального, повсякденного і трансцендентного та ін. Такий, надто загальний, абстрактний підхід зрештою філософи час від часу уточнювали, іноді навіть зовсім заперечували, оскільки потрібно брати до уваги насамперед ті обставини, в яких людина живе, діє, має змогу виявити себе.

Найбільш повно і різнопланово індивідуалістичні концепції свободи, в їх різноманітних аспектах, представлені в філософії екзистенціалізму.

Визначальним є тлумачення поняття свободи в філософії основоположника екзистенціалізму — датського мислителя Сьорена К’єркегора, який розуміє свободу як передумову і чинник духовного самоздійснення індивіда. Адже як тільки почуття стає абсолютно уявлюваним, позаособистісним, відтворюючим можливе, абстрактне існування, людина, на думку С. К’єркегора, «віддаляється від свого Я», ризикуючи втратити його остаточно. Те саме відбувається і з волею. Коли воля, знання або почуття «губляться у нескінченному», «Я» індивіда перестає «бути собою», стверджує датський мислитель. Тому свобода і характеризується ним як «відображення можливості і тремтіння співучасті у всьому творінні людської істоти».

Свобода, за С. К’єркегором, існує тільки для одиничного індивіда і тільки тією мірою, якою він сам створює її своєю дією.