46. Основні підходи та принципи економіко-географічного районування України

Народногосподарський комплекс – складне виробничо-територіальне утворення, що розивається в безперервному зв’язку з економікою інших країн.

Основу економіки становлять два найважливіші комплекси: комплекс важкої промисловості, що розвивається на базі видобутку вугілля, газу, залізної руди, хімічної сировини і інших корисних копалин, і комплекс легкої харчової промисловості, що склався на основі сільськогосподарського виробництва. Народне господарство має переважно індустріальний характер, частка промисловості становить близько половини національного доходу.

Комплекси чорної металургії: Донбас, Наддніпрянщина і Приазовя. Комплекси хімічної промисловості: Лисичансько-Рубежанський, Горлівсько-Словянський, Наддніпрянський. Центри машинобудування – Харків (тракторне, сільськогосподарське, транспортне, верстатобудування), Донбас, Наддніпрянщина, Причорноморя (суднобудування). Розміщення підприємств машинобудування характеризується високою концентрацією в ряді міст, раціональним розміщенням на території країни. Легка промисловість розвивається за принципом максимального наближення виробництва до районів споживання, сировинних баз, центру трудових ресурсів – Західні області, Донбас.

Розвиток економіки супроводжується планомірним науково обґрунтованим вдосконаленням розміщення продуктивних сил, дедалі більш комплексним розвитком сільського господарства в цілому й на окремих територіях. На території України прийнято виділяти 6 соціально-економічних райони: Західний, Центральний, Центрально-Східний, Північно-Східний, Східний, Південний. В межах цих районів виділяється ще 9 економічних районів.

47. Основні підходи та принципи суспільно-географічного районування України

Залежно від особливостей історичного розвитку, полiтико-адмiнiстративного устрою, характеру природних умов i природно-ресурсового потенціалу, демографічної специфіки, рiвня розвит­ку i структури господарства на території України видiляються суспiльно-географiчнi регіони (СГР). Наприклад, економічне i соціальне життя у Карпа­тах дуже відрізняється від життя у Причорноморській чи Полiськiй низовинах. Кожний iз peгioнiв має тiльки йому властивi природнi умови, iсторiю освоєння територiї, її заселення i загоспо­дарювання. Кожному з них притаманна своєрідна взаємодія суспільства i природи, чим визначають­ся традицiйнi напрямки господарства, особливо сiльського, на якому базуються багато галузей об­робної промисловості, структура економіки загалом, спосіб життя населення.

Таким чином, можна говорити про суспiльно­-географiчну регiоналiзацiю України. Існує багато схем цiєї регiоналiзацiї. Наприк­лад, ще наприкiнцi XIX ст. Михайло Драгоманов, у 1926 р. Степан Рудницький, у 1931 р. Валентин Садовський ділили Україну на Правобережну, Лівобережну та Південну. Тут основою peгioнa­лiзацiї був iсторико-географiчний принцип.

В oстaннi десятилiття icнування радянської iмперiї Україна була подiлена на три великi еко­номiчнi райони: Донецько- Приднiпровський (охоп­лював усю пiвденно-сxiдні i центральну частину республiки вiд Луганщини на сходi до Кipoвoгpaд­щини на заходi); Пiвденно-Захiдний (13 областейвiд Закарпатської на заходi до Чернiгiвської на сходi) i Пiвденний (чотири причорноморськi областi разом iз тодiшньою Кримською). В основі цього районування лежав економічний принцип. Але, по cyтi, райони не формувалися як пiдсисте­ми єдиного нацiонального комплексу нашої дер­жави, а навпаки - розривали його на три окремі частини, до того ж мало порiвнюванi мiж собою.

Сьогоднi, коли на перше мicце у суспiльному життi вийшли iнтереси українського народу-дер­жавотворця, а економіка стала головним засобом реалізації цих iнтepeciв, слiд вивчати не так iсторико-географiчнi чи економiчнi реriони, як соцiально-економiчнi або ще ширше – суспiльно-­географiчнi.

СГР - це великий регіон України, територія якого тісно пов'язана з найбільшим розташованим населеним пунктом - демографiчним, ур­банiстичним, соцiальним, культурним та еко­номiчним ядром, що визначає її головнi зовнiшнi функції та геопросторову органiзацiю.

Першою ознакою СГР є тicнa соцiально-еко­номiчна, демографiчна i культурна пов'язанiсть його території з головним ядром, яким є найбiльше за кiлькicтю населення мicто. Внаслiдок цього економіка i суспiльно-географiчне положення будь-якої частини цiєї територiї у загальнодержав­ному масштабi визначаються передусім й близькістю до такого головного функцiонально-територiального ядра. Отже, просторовi розмiри peгioнiв залежать вiд розташування по Україні го­ловних осередкiв суспiльного життя i дiяльностi ­мiст-мiльйонникiв. Як відомо, таких міст п'ять: Київ, Xapкiв, Донецьк, Одеса, Днiпропетровськ. До них наближаються Львiв i Запорiжжя. Названi мicтa - це соцiально-економiчнi, культурнi, aдмi­нiстративнi (Київ - столиця, Xapкiв - екс-столи­ця, Львiв - колишня столиця королiвства, ЗУНР тощо) осередки України, якi органiзовують навко­лишнi населенi пункти, в тому числi iншi обласнi центри, у компактнi єдностi. Внаслiдок цього в Укpaїнi сформувалися тaкi СГР: Центральний (яд­ро - м. Київ), Захiдний (Львiв), Пiвнiчно-Схiдний (Xapкiв), Схiдний (Донецьк), Центрально-Схiдний (Днiпропетровськ), Пiвденний (Одеса).

Другою ознакою СГР є формування у велико­му peгioнi територiальної соцiально-економiчної системи (ТСЕС) - такого просторового поеднання населення, соцiальної економiчної та екологiчної сфер, у якому на основі їх взаємозв'язку, збалансованocтi та взаємодоповнення створюються опти­мальнi умови для життєдіяльності суспiльства. Звичайно, основою, цементуючим стрижнем ТСЕС є територiально-виробничий комплекс (ТВК). Biн являє собою рацiональне поєднання галузей i видiв дiяльностi виробничої сфери, яка дaє додат­ковий економiчний ефект за рахунок зменшення транспортних витрат, більш повного використання сировинних та енергетичних ресурсів, комбiнуван­ня, кооперування пiдприємств тощо. Якщо доструктури ТВК додати ще сферу послуг, соцiальнута екологiчну iнфраструктуру, то такий комплекс називатиметься територiально-господарським (ТГК). Структурними компонентами його є галузi та мiжгалузевi територiальнi комплекси (МТК), в яких поєднується кiлька взаємопов'язаних галузей, що спiльно використовують один вид вихiдної сировини, виробляють взаємозамінну продукцiю чи надають вiдповiднi послуги, розв'язують певну регіональну проблему. Прикладами таких комплексiв є агропромисловий, лiсовиробничий, паливно-енергетичний, машинобудiвний, транс­портний, рекреаційний та iн.

Третьою ознакою СГР є його спецiалiзацiя у загальноукраїнському (загальнодержавному) подiлi та iнтеrpації працi. Це випливає з того, що кожний peгioн є iнтеrpативною ланкою України, національного комплексу, а не окремою «федератив­ною» чи сепаратистськи-вiдрубною частиною. Peгіон виступає у територiальному подiлi та інтеграції працi у формi участi його населення у виробництвi товарів i наданні послуг iншим peri­онам чи країнам. У цьому виявляється його зов­нiшня функцiя. Кожний perioн вис­тynaє не лише як виробник продукцiї та послуг ­матерiальних i духовних, але він є потужним споживачем. Виробниками i споживачами у регіоні є передусiм люди, а вже потiм - виробнича сфера i сфера послуг.

Четверта ознака СГР - можлuвiсть здiйснюва­ти в йога межах терuторiальне регулювання i коор­дuнацiю соцiальнuх, економiчнuх та демографічних процесiв на субукраїнському рiвнi, зокрема комплекс­ний розвиток i рацiональну територiальну ор­ганiзацiю суспiльного життя. Головним засобом цього регулювання стає складання i реалізація обгрунтованих програм та розроблення концепцiйнауково-технiчного, соцiального, економiчногорозвитку perioнів. Визначальними регуляторами таких програм i концепцiй мають стати наукові центри, що координували б усю науково-дослiдну роботу у цих perioнax (тaкi центри вже cтворенi у мicтах-мiльйонниках та у Львовi й Сiмферополi).