24. Встановіть послідовність планів і карт за масштабом від найбільшого до найменшого:

А  оглядово-топографічні карти; Б  оглядові карти; В  план місцевості; Г  топографічні карти.

1 1 2 3 4

25. Чим дрібніший головний масштаб карти, тим:

1  більше число у знаменнику числового масштабу; 2  менший ступінь генералізації; 3 меншу за охопленням території ділянку земної поверхні на ній можна відобразити; 4  більшу площу займе карта, яка однакова з іншою за охопленням території; 5 тим більші одиниці вимірювання використовуються у записі іменованого масштабу; 6 меншу кількість об’єктів і з меншими деталями на ній можна зобразити.

1

26. Вкажіть твердження, які правильно характеризують політичну карту світу у шкільному атласі:

1  за масштабом вона належить до середньомасштабних; 2  за призначенням вона належить до демонстраційних; 3 має значно вищий ступінь генералізації, ніж карта адміністративно-територіального устрою України; 4 за змістом належить до тематичних; 5 за масштабом і змістом належить до оглядових; 6 належить до групи соціально-економічних карт.	1
27. Скільки кілометрів відповідатиме одному сантиметру на карті, числовий масштаб якої 1:2500000?	1
28. Скільки кілометрів відповідатиме одному сантиметру на карті, якщо для її створення використано уявний глобус, довжина меридіану на якому становила б 4 м?

Картографічні проекції і спотворення

Не існує жодного способу відобразити точно усю поверхню земної кулі без розривів та перекриттів. Щоб карта, відображаючи велику частину поверхні земної кулі, була суцільною (неперервною) доводиться погоджуватися з тим, що в одних місцях карти зображення розтягується, а в інших стискується. Такі порушення геометричних співвідношень, розмірів і форм ділянок земної поверхні, розміщених на них об'єктів при їхньому зображенні на площині, називають картографічними спотвореннями. Розрізняють чотири види спотворень: довжин ліній, кутів, форм та площ.

Виявити на карті спотворення довжин ліній вздовж меридіанів можна, порівнявши відрізки мери­діанів між двома сусідніми паралелями у центральній і окраїнній частинах карти. Якщо вони різні, то це означає що у різних ділянках карти є різний масштаб, а отже наявні спотворення довжин ліній. Про наявність спотворення відстаней вздовж паралелей можна дізнатися за довжинами відрізків екватора і паралелі 60° північної чи південної широти між сусідніми меридіанами. Відрізок екватора має бути рівно у два рази більший, ніж відрізок однієї паралелей 60° широти. Якщо це співвідношення інше, то однозначно, що на карті існують спотворення довжин ліній за напрямом паралелей.

Про спотворення кутів, яке є характерним для більшості карт, можна зробити висновок у тому випадку, коли паралелі і меридіани не утворюють між собою прямих кутів.

Розрізнити спотворення форм можна, порівнявши довжину і ширину якогось географічного об’єкта на карті і глобусі. Якщо співвідношення в обох випадках рівні, то спотворень форм немає. Ще простіше це зробити можна, розглянувши форми клітинок картографічної сітки на географічній карті. Якщо вони на усіх широтах (окрім поблизу полюса) не мають форми рівнобічних трапецій як на глобусі, то наявні спотворення форм.

Якщо площі двох клітинок між сусідніми паралелями у центральній і окраїнній частині карти рівні, хоч мають різну форму, то з цього можна зробити припущення, що на цій карті відсутні спотворення площ.

На усіх географічних картах існують спотворення не менше трьох видів. Тоді виникає питання про те для чого використовується картографічна проекція (математичний спосіб відображення на площині поверхні Земної кулі). Відповідь полягає в тому, що тільки завдяки використанню картографічної проекції усі точки земної поверхні відображаються точно за географічними координатами. Тобто, якщо на будь яких двох чи більше картах різних за охопленням території, масштабом, змістом чи призначенням визначити правильно географічні координати того самого конкретного об’єкта, то кожного разу вони будуть точно співпадати.

Досягається точність відображення точок за географічними координатами завдяки тому, що при створенні карт насамперед на площині за певним математичним законом відображають картографічну сітку глобуса заданого масштабу. Тільки в отримані клітинки готової картографічної сітки карти за географічними координатами вносять відображення об’єктів умовними позначеннями.

Побудова картографічної сітки може бути здійснено двома різними способами: перспективним і неперспективним. При застосуванні перспективних проекцій картографічну сітку отримують шляхом проектуванням вузлових точок з поверхні уявного глобуса на площину чи на іншу геометричну допоміжну поверхню. Такими допоміжними поверхнями служать бічні поверхні конусів чи циліндрів, які потім легко розгортаються на площині без розривів і перекриттів.

С творення картографічної сітки неперспективним способом передбачає визначення положення вузлових точок картографічної сітки на площині шляхом здійснення алгебраїчних розрахунків чи геометричних побудов.

У залежності від використання певних видів допоміжних поверхонь чи створення проекцій неперспективним способом розрізняють п’ять основних видів картографічних проекцій, а саме: азимутальні, циліндричні, конічні, поліконічні, та умовні.

Азимутальними перспективними називають такі картографічні проекції, коли градусну сітку Землі проектують безпосередньо на площину. Якщо ця площина дотична до полюса, то проекцію називають азимутальною нормальною. На картах виконаних у таких проекціях меридіани будуть прямими рівнобіжними лініями, що відходять від полюса, а паралелі концентричними колами. У таких проекціях створюють карти Антарктиди, Арктики. Якщо при створенні картографічної сітки площина була дотична до точки полюса, то проекцію називають азимутальною поперечною. Вона може бути використана для створення карт західної і східної півкуль.

Створюючи карту в циліндричній проекції, градусну сітку Землі (глобуса) переносять на бічну поверхню уявного циліндра. Циліндричну проекцію використовують для побудови карт світу, материків та країн, розміщених у близьких до екватора широтах. Характерною ознакою їх є те, що паралелі й меридіани є взаємоперпендикулярними прямими лініями.

У конічних проекціях допоміжною фігурою служить конус, вісь якого здебільшого збігається з віссю Землі, а тому їх теж називають конічними нормальними проекціями. Цей вид проекцій використовують для зображення материків і країн, розміщених у середніх широтах. Картографічну сітку таких карт утворюють меридіани у вигляді прямих ліній, які виходять з однієї точки, та паралелі, що є дугами концентричних кіл.

Щ об створити карту світу, використовують кілька допоміжних конусів, і таку проекцію називають поліконічною. У результаті поєднання в цілісній карті фрагментів картографічної сітки, які були спроектовані на різні конуси, меридіани будуть дугоподібними лініями, а паралелі — дугами неконцентричних кіл (побудованих з різних центрів).

Умовні проекції за способом побудови є неперспективними і не передбачають використання навіть уявних допоміжних поверхонь. Створення картографічної сітки здійснюється шляхом математичних розрахунків та побудов.

Однак жодна з картографічних проекцій не дозволяє створити карту без порушень геометричних характеристик ділянок земної поверхні і розміщених на них об'єкті. Ці порушення називають картографічними спотвореннями. Розрізняють чотири види картографічних спотворень: довжин ліній, кутів, форм і площ.

Виявити на карті наявність спотворень довжин ліній за напрямком меридіанів можна, порівнявши довжини відрізків меридіанів між двома сусідніми паралелями у центральній і окраїнній частинах карти. Якщо вони різні, то наявні спотворення.

Про наявність спотворення кутів свідчить той факт, що паралелі й меридіани не утворюють при перетині між собою на всій площі карти прямих кутів (на глобусі ці кути прямі).

Стверджувати про наявність спотворення форм можна на основі того, що не всі клітинки картографічної сітки у низьких і середніх широтах є рівнобедреними трапеціями, як на глобусі.

Виявити наявність спотворення площ можна, порівнявши площі клітинок картографічної сітки, між двома сусідніми паралелями, які мали б бути рівними.

Н а більшості дрібномасштабних карт є одночасно всі чотири види спотворень. Однак є такі види проекцій які дозволяють уникнути одного з видів спотворень, але тоді три інші види спотворень є більш значними. Тому за характером спотворень картографічні проекції поділяють на рівновеликі, рівнокутні та довільні.

У рівновеликих проекціях спотворюються довжини ліній, кути і форми, але величини площ правильно відображаються у масштабі. На таких картах площі географічних об’єктів можна визначати і помноживши на масштаб, визначати реальну площу на Земній кулі.

Рівнокутні проекції зберігають без спотворень кути напрямків, а тому і форми дуже малих об’єктів. Спотворення довжин ліній і площ на цих картах дуже значні. Карти виконані у рівнокутних проекціях використовують для прокладання маршрутів суден, літаків тощо.

Д овільними називають картографічні проекції із спотвореннями усіх чотирьох видів. Однак величина кожного виду спотворень не так велика, я у проекціях двох попередніх груп. Серед довільних картографічних проекцій виділяють підгрупу рівнопроміжних, у яких масштаб довжин уздовж одного з головних напрямків (найчастіше за напрямом меридіанів або паралелей) залишається незмінним і відповідає масштабу який вказаний на карті.

Масштаб вказується на всіх дрібномасштабних картах. Але з вищесказаного зрозуміло, що на жодній карті не можуть бути відсутніми спотворення довжин навіть у двох напрямках, а тільки в одному. З цього слідує висновок, що визначений реальний масштаб довжин ліній у різних напрямах і різних ділянках карти буде мати різні значення. Що ж це за масштаб вказується на картах, який тільки на деяких з них може бути правильним для одного з напрямків? Масштаб цей називають головним і за величиною він відповідаю масштабу глобуса, який послужив основою для створення картографічної проекції майбутньої карти.

Отже використання картографічної проекції забезпечує тільки математичну визначеність але не геометричну правильність зображення. Точно передаються завдяки картографічним проекціям на усіх картах тільки географічні координати точок. Незалежно від того, яку територію охоплює карта (півкулю, материк, окрему країну), картографічна сітка на ній є відображенням частини всієї градусної сітки Землі, а координати конкретної точки визначені правильно на усіх картах будуть мати ті самі значення. Не на всіх картах легко їх визначати, але на багатьох виконаних у циліндричних, конічних чи азимутальних нормальних досить точно можна визначати географічні координати методом пропорцій.

Вимірювання відстаней на дрібномасштабних картах практикують тільки вздовж паралелей та меридіанів, скориставшись даними про довжину одного градуса географічної широти чи довготи.

Щоб визначити відстань вздовж меридіана чи паралелі, потрібно знати довжину одного градуса. Вздовж екватора чи будь якого меридіана вона становить близько 111 км/градус. Її отримати можна, поділивши довжину екватора (40000 км) на 360° чи меридіана (20000 км) на 180°. Відстані виміряні вздовж екватора чи будь якого меридіана між точками будуть найкоротшими відстанями, тобто ортодроміями.

Відстані вздовж паралелей не будуть найкоротшими. Для їх визначення потрібно мати дані про довжину одного градуса на конкретній паралелі.