22

ГЕОГРАФІЯ ЯК НАУКА

Вивчаючи природознавство, Ви багато чого дізналися про природу. В подальшому Ви будете вивчати ряд широких галузей знань, які є складовими природознавства. Однією з них є географія – одна із найцікавіших наук і один із найкращих шкільних предметів, який Ви починаєте вивчати у 6 класі. Назву цій науці дали стародавні греки. З грецької "гео" – це земля, "графо" – описувати. Українською мовою географія перекладається як "землеопис". Отже, географія – це наука про Землю.

Фізика

Хімія

Фізична

Географія

Біологія

Економічна

Подорожуючи та відкриваючи для себе нові землі, люди описували побачене. Ці описи можна вважати початками географії. Вони містили в собі відомості про природу відвіданих земель, про людей, які там живуть, про те, якими видами господарської діяльності вони займаються. Тому географію було прийнято ділити передусім на дві великі частини – фізичну та економічну. Слово "фізична" із грецької мови перекладається як природа, а "економіка" – як відання господарством. Сучасна наука географія вирішує зовсім інші завдання, ніж це було у далекому минулому. Вона не тільки описує, але пояснює закономірності поширення явищ та географічних об’єктів на Землі, на окремих територіях. Отже, фізична географія вивчає особливості та закономірності поширення природних об’єктів і явищ на земній поверхні, а економічна – особливості та закономірності поширення населення, видів господарської діяльності на території Землі в цілому, окремих материків чи держав.

Географи, досліджуючи географічні закономірності, зміни, які відбуваються в природі, розробляють пропозиції найвигіднішого використання природних багатств, дають рекомендації щодо того як вести господарство таким чином, щоб не завдавати шкоди природі.

На службі у сучасної географії є найновіша сучасна техніка, яка полегшує дослідницьку діяльність. Прикладом її використання можна вважати фотографування земної поверхні з космосу. Це дозволяє швидко створювати різноманітні карти, передбачати погоду та стихійні лиха, розвідувати корисні копалини, слідкувати за рослинним покривом великих територій. Океанічні наукові судна та підводні човни дають можливість детально вивчати моря та океани. Нові сучасні прилади за лічені хвилини визначають відстані, висоти чи координати будь-якої точки місцевості, роблять аналізи стану води, ґрунту, повітря. Сучасні комп’ютерні програми впродовж години обробляють стільки географічних даних, скільки в минулому могли виконати сотні наукових працівників, затративши декілька років праці.

Тест із підтеми

1. Українською мовою географія перекладається як:

А житло; Б землеопис; В відання господарством; Г природа.

2. Географію прийнято ділити на дві великі частини:

А хімічну та економічну; Б фізичну та біологічну; В фізичну та економічну.

3. До джерел географічних знань не належить:

А мережа інтернет; Б супутник зв’язку; В карти та атласи; Г енциклопедії та довідники.

4. Вкажіть твердження, які правильно характеризують географічну науку:

1  вивчає особливості та закономірності поширення природних об’єктів і явищ на земній поверхні;

2  комплекс наук про склад, будову земної кори та розміщених у ній корисних копалин;

3 Область природознавства, наука, яка вивчає найбільш загальні і фундаментальні закономірності, що визначають структуру і еволюцію матеріального світу;

4 теорія управління господарством, суспільними господарськими системами різних розмірів; 5 дають рекомендації щодо того як вести господарство таким чином, щоб не завдавати шкоди природі; 6 досліджує особливості та закономірності поширення населення, видів господарської діяльності на території Землі в цілому, окремих материків чи держав.

1

РоздІл I. ЗАГАЛЬНИЙ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМЛІ

СонЯЧна система. Форма І рух ЗемлІ

Сонячна система та її будова

Земля — це космічне тіло, що входить до складу Сонячної системи. Сонячну систему утворюють Сонце та інші космічні тіла, що обертаються навколо нього. Відомими в наш час небесними тілами, які належать до неї, є вісім великих планет, три малих планети, їхні супутники (139), астероїди (понад 1 мільйон), незліченне число комет, а також дрібні частки твердої речовини і дуже розріджені гази, що знаходяться в міжпланетному просторі.

Усі великі планети – це холодні кулясті небесні тіла діаметром понад 4000 км, що рухаються навколо великого розжареного космічного тіла – зорі. Однією з таких зір є Сонце.

У порядку віддаленості від Сонця за найближчою до нього планетою Мер­курієм розміщуються орбіти Венери, Землі, Марса, Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна. Орбітою планети називають шлях, яким вона рухається навколо Сонця. Усі планети обертаються в одному напрямку. Пло­щини обертання планет Сонячної системи майже співпадають.

Меркурій, Венера, Земля і Марс подібні між собою не тільки тим, що вони близькі до Сонця, але й тим, що є відносно невеликими за розмірами. Вони утворюють групу планет земного типу. Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун величезні (Юпітер, наприклад, більший за об’ємом від Землі у 1300 разів), а тому їх відносять до планет-гігантів. Різні діаметри планет та їхня віддаленість від Сонця обумовлюють відмінності у масі, будові їхніх поверхонь і надр, їхньому фізичному стані, складі і щільності повітряних оболонок, які огортають тіла планет.

Оскільки планети знаходяться на різних відстанях від Сонця, то тривалість періоду, за який вони здійснюють повний оберт навколо Сонця, швидкість їхнього руху мають для кожної з них також дуже різні значення.

Меркурій — найменша з восьми головних планет. Поперечний діаметр його складає 0,38 діаметра земної кулі, а за масою ця планета майже в 17 разів легша від Землі. Недавно навколо Меркурія виявлена дуже розріджена атмос­фера, що складається, очевидно, в основному з гелію. Період обертання Мер­курія нав­коло Сонця рівний 88 земним добам, а навколо осі — 58 добам. На стороні Мер­курія, яка повернута до Сонця, температура + 452°С, тобто вище тієї, при якій плавиться свинець. На «нічній» половині планети панує жорсто­кий холод (–185°С).

Венера за розмірами і масою близька до Землі. Її оточує щільна атмосфера з вуглекислого газу (97%) з домішкою азоту (2%), кисню, водяної пари та інших газів. Постійні хмари цілком ховають від земних спостережень повер­хню планети. Припускають, що хмари Венери скла­даються з кристалів і кра­пельок сірчаної кислоти. Тривалість доби на Венері близька 243 земним добам. Обертається Венера навколо своєї осі у сторону протилежну до обертання інших планет. Рік має тривалість близько 225 земних діб. На поверхні планети температура — близько +480°С. У Венери, як і в Меркурія, супутники (небесні тіла, що обертаються навколо планет) не виявлені.

Земля — третя від Сонця планета Сонячної системи, єдина планета, на якій відоме життя. За розмірами належить до планет земної групи і є найбільшою з цих планет у Сонячній системі. Земля обертається навколо Сонця еліптичною орбітою (дуже близькою до колової) із середньою швидкістю близько 30 м/с. Середня відстань від Землі до Сонця становить 149,6 млн км, а період обертання навколо зорі приблизно дорівнює 365,24 доби. Земля має супутник — Місяць, який обертається навколо Землі на середній відстані 384 400 км. Обертається навколо Землі з періодом близько місяця (29,5 днів). Місяць завжди розвернутий до Землі одним і тим же боком, оскільки робить один оберт навколо своєї уявної осі також приблизно за місяць (27,3 земні доби)

Марс менший від Землі у поперечнику вдвічі, а за масою майже в 10 разів. Тривалість марсіанської і земної діб майже однакова. Рік триває на планеті 687 земних діб. Оскільки подібно до Землі нахилена і вісь обертання Марса (65°), то на цій планеті є також яскраво виражена зміна пір року. Температура на поверхні змінюється від –130°С до +20°С. Марс має дуже розріджену атмосферу, в якій міститься до 95% вуглекислого газу з домішками азоту, аргону, водяної пари, кисню, інших газів. В марсіанській атмосфері часто спостерігаються хмари, білуваті тумани і жовтуваті пилові бурі.

Марс має два маленьких супутники — Фобос і Деймос. Через кожні 15—17 ро­ків Марс найближче підходить до Землі (на відстань близько 55 млн км).

Юпітер і Сатурн — найбільші планети Сонячної системи. На частку цих двох планет припадає 92% маси всіх планет, разом узятих. Складаються вони, судячи з теоретичних розрахунків, як і Уран і Нептун, в основному (70% маси) з водню і його сполук з вуглецем (метану) і азотом (аміаку). За складом пла­нети-гіганти більше нагадують зірки, ніж планети земного типу.

В атмосферах планет-гігантів при пануючих там низьких температурах метан і аміак утворюють величезні щільні хмари, що спостерігаються у виг­ляді смуг. Планета Сатурн оточена тонким кільцем. При товщині його близько 15—20 км ширина кільця близька до 50 000 км. Складається воно з безлічі покритих льодом твердих часток. Темними проміжками воно розді­лене на багато концентричних кілець. Подібні кільця, але менш помітні для спостерігачів, мають Юпітер та Уран.

Усі планети-гіганти мають супутників. У Юпітера відомо 63 супутники, у Сатурна — 33, в Урана — 27, у Нептуна — 13. Деякі з цих «місяців» за своїми розмірами такі самі як Місяць чи навіть трохи більші.

Найбільші із супутників планет є у Юпітера – Ганімед (діаметр – 5268 км), у Сатурна – Титан (діаметр – 5150 км) мають навколо себе розріджені повітряні оболонки. Менші супутники (рівні чи менші за розмірами та масою від Місяця) позбавлені повітряних оболонок.

Н ебесні тіла, які ззовні схожі на розпливчасту зірку, від якої відходить один чи декілька світлих прозорих «хвостів», здавна називають кометами. Слабких за яскравістю і невеликих за розмірами комет є дуже багато. Не проходить і року, щоб астрономи не відкрили на небі декілька таких небес­них тіл. Очевидно, усі вони є також членами Сонячної системи. Подібно до планет, вони обертаються навколо Сонця. Однак на відміну від орбіт планет, орбіти комет дуже сильно витягнуті. У зв’язку з цим відстань комет від Сонця змінюється в дуже широких межах. Вони то наближаються до поверхні Сонця, то виходять за межі орбіти Нептуна (планета здійснює повний оберт навколо Сонця за 165 земних років).

Маси комет дуже малі і складають в середньому незначну частку від маси Землі. Основна частина речовини комет зосереджена в її твердих ядрах, що, очевидно, являють собою крижані брили з замерзлих газів, що містять у виді домішок численні тверді тугоплавкі частки. При наближенні до Сонця, зовнішня частина тіла комети перетворюється у газоподібний стан. Гази утворюють хвіст, що тягнеться на сотні мільйонів кілометрів.

На початку XIX століття астрономи відкрили декілька малих небесних тіл, що оберталися навколо Сонця подібно до планет між орбітами Марса і Юпітера. Усі вони недоступні спостереженню неозброєним оком, а при спостереженнях у телескоп виглядають неяскра­вими зірочками, що переміщаються на тлі справжніх зірок. З цієї причини вони були названі астероїдами, тобто зіркоподібними. У даний час виявлено понад 1 мільйон астероїдів розміром понад 1 км. Серед них понад двісті мають діаметр більше 100 км.

У 2006 році астрономи вирішили виділити такий тип тіл, який назвали малими планетами. За розмірами вони більші від астероїдів (діаметр понад 1000 км), але менші від планет. Малих планет у Сонячній системі є тільки три: Церера, Плутон та мала планета, яка поки що немає власної назви.

Деякі з астероїдів, які мають дуже витягнуті орбіти, можуть потрапляти у зону дії сили тяжіння Землі і падати на земну поверхню. Тверді тіла небесного походження, які падають на поверхню Землі з космосу називають метеори­тами. Однак далеко не кожне тверде тіло, яке падає на Землю долітає до земної поверхні. Це пов’язано з тим, що врізавшись з величезною швидкістю у повітряну оболонку Землі, метеорит зазнає сильного опору повітря. Перед ним утворюється згусток з розпеченого і яскраво сяючого повітря. Сам метеорит обплавлюється, руйнується і лише при значній міцності не розпадається на безліч осколків. Саме явище падіння тіла з космосу, яке супроводжується світловими і звуковими явищами, називається метеором. Якщо тіло, яке летить має достатньо значні розміри і велику яскравість, то таке падіння називають болідом. Більшість метеорних тіл не долітають до земної поверхні, розпадаючись і згораючи в повітряній оболонці Землі.

Серед метеоритів, які впали на поверхню Землі мають вагу від декількох грамів до декількох кілограмів. Найбільший зі знайдених метеоритів — Гоба. Маса його майже 90 тонн. За складом метеорити поділяються на три основні групи: залізні, кам’яні та залізнокам’яні. Метеорні тіла потрапляють на Землю не тільки з поясу астеро­їдів, багато з них були утворені при розпаді комет.

Міжпланетний простір заповнений безліччю дрібних твердих порошин, що утворюють так звану Зодіакальну Хмару. Крім цієї пилової «завіси» Сонячна система має найтоншу «вуаль» з розріджених міжпланетних газів.