22. Встановіть послідовність дій, які виконують у процесі створення плану місцевості:

А  за допомогою візирної лінійки провести олівцем лінію візування на предмет; Б відкласти визначену відстань на місцевості до предмета на майбутньому плані у обраному масштабі; В  зорієнтувати планшет за сторонами горизонту; Г  зобразити об’єкт на плані загальноприйнятим умовним знаком.		1 1 2 3 4
23. Скільки сантиметрів становитиме відрізок на плані місцевості, якщо масштаб майбутнього плану 1:500, то, а відстань яка ним буде відображена становить 80 м на місцевості?
24. Скільки метрів становитиме відстань на місцевості, якщо виміряна на плані відстань становитиме 8,4 см, а іменований масштаб в 1 см – 2,5 м?
25. Скільки метрів становитиме відстань на місцевості, якщо права голка циркуля вимірювача буде на поділці 20 м, яка міститься на 2 см правіше нуля, а ліва розміститься на 4 мм лівіше 0, але на 6 мм правіше напису 10 м?
26. Відстань величиною у скільки метрів на місцевості відповідатиме 1 см на плані, якщо відрізок довжиною 6 см на плані відображає відстань на місцевості рівну 150 м?
27. Яким число буде знаменник числового масштабу плану місцевості, якщо відрізок довжиною 8 см на плані відображає відстань на місцевості рівну 20 м?
28. Яка довжина пари кроків (у сантиметрах), якщо відстань у 200 м учень пройшов, здійснивши 160 пар кроків?	1

Кути напрямків на плані місцевості та топографічних картах

Якщо правильно накреслити план місцевості, або мати готовий план певної місцевості, то на ньому можна встановлювати напрямки на предмети, відстані, а на топографічному плані – і висоти точок земної поверхні.

На готовому плані напрям з одного предмета на другий можна визначити за допомогою транспортира. Для цього потрібно олівцем провести лінію (1–2), щоб сполучити дві точки на плані. Тоді з першої точки провести пряму у північному напрямку (паралельну до бічних рамок плану). Напрям на північ в географії вважається головним і саме від нього відраховують напрямки на всі предмети. Наступним кроком з допомогою транспортира вимірюють кут від північного напрямку до напрямку лінії 1–2. Вимірюється він тільки за напрямом ходу годинникової стрілки. Цей кут називають азимутом. Це кут між напрямком на північ і на будь-який предмет, виміряний за ходом годинникової стрілки. Він може змінюватися від 0° до 360°. Отже, азимут сходу становитиме 90°, півдня – 180°, заходу – 270°, півночі – 360° або 0°.

При користуванні планом місцевості, на якому відображена дуже невелика ділянка земної поверхні, прийнятно користуватися азимутом. Однак, якщо необхідно здійснити дуже точні вимірювання для створення топографічних карт великого масштабу, то слід брати до уваги, що є азимути магнітний і дійсний. Той що визначений за допомогою компаса і становить кут між північним напрямком стрілки компаса (магнітного меридіана) і напрямком на предмет, виміряний за напрямком ходу годинникової стрілки називають азимутом магнітним (А_м). Кут виміряний від північного напрямку справжнього географіч­ного меридіана до напрямку на предмет за ходом годинникової стрілки (мал.48) називають азимутом дійсним (А_д). Величини обох азимутів для о дного і того самого предмета майже ніколи не співпадають. Причина відмінності насамперед полягає в тому, що магнітний північний полюс Землі не співпадає з географічним полюсом. У наш час магнітний полюс знаходиться на одному з островів Канадсь­кого архіпелагу (координати 77°36' пн. ш. і 102°48' зх. д.). Стрілка компаса спрямо­вується саме на магнітний полюс, а тому ці азимути будуть різні за величиною.

Кут між магнітним і дійсним (географічним) меридіаном, на величину якого і відрізняються азимути, називають магнітним схи­ленням (– дельта). Величина його є вказана на схемі, що розміщена у нижній частині топографічної карти. Оскільки насправді точним напрямком на північ є напрямок географічного меридіана, то відхилення від нього стрілки компаса на схід вважається східним схиленням, а на захід – західним.

Однак на топографічних картах визначати азимути дійсні досить складно, оскільки спочатку потрібно через початкову точку прокласти напрямок географічного меридіана. Значно простіше визначити за допомогою транспортира кут напрямку, який називають дирекційним кутом. Дирекційний кут () це кут між північним напрямком верти­калі кіло­мет­­рової сітки (осьового меридіана геодезичної зони) і напрямом на предмет, виміряний у сторону ходу годинникової стрілки.

Для того, щоб визначити на топографічній карті дирекційний кут можна з початкової точки на карті (наприклад джерела Голубе) провес­ти легко олівцем у північному напрямку лінію, пара­­лельну вертикалі сітки. Друга лінія спрямовується до предмета, дирекцій ний кут на який ми хочемо визначити (наприклад на залізничний міст через автодорогу у цьому ж квадраті). Дирекційний кут від джерела на нього становитиме:  = 39°.

Дирекційний кут практично завжди за величиною не відповідає жодному з азимутів. Відповідати азимуту дійсному він може лише у тому випадку, якщо точка лежить на осьовому меридіану зони. Всі інші меридіани не йдуть паралельно йому, а поступово зближаються у напрямку полюсів. Тому між вертикалями кілометрової сітки і справжніми меридіанами виникають кути, які називають зближеннями меридіанів ( – ню). Це можна легко помітити на будь-якій топографічній карті, де бічні рамки картографічного зображення (внутрішні рамки) є відрізками справжніх зменшених географічних меридіанів. Зближення, як і схилення, також буває східне і захід­не, залежно від того куди нахилені вертикалі кілометрової сітки відносно географічного меридіана.

У сі інші кути напрямків на топографічній карті не визначаються, а розраховуються за схемою, що подана у нижній частині карти. Так, уявно перенісши подану на навчальній карті схему на місце джерела Голубе, встановимо, що азимут дійсний моста становитиме: А_д = 39° – 2° = 37°, а азимут магнітний: А_м = 37° – 6° = 31°.

Для орієнтування на місцевості користуються також румбами. Румбом картографічним називається кут напряму руху чи лінії візування у градусах, виміряний від найближчого напряму меридіана (північного чи південного). Для позначення румбів виділяють чотири чверті – по 90° у кожній (див. рис.). Відраховують їх за годинниковою стрілкою від північного напрямку меридіана. Вони називаються: перша (I) – Пн.-Сх. (північно-східна), друга (II) – Пд.-Сх. (південно-східна), третя (III) – Пд.-Зх. (південно-західна) і четверта (IV) – Пн.-Зх. (північно-західна).

Градусна величина румбів може бути однаковою, тому перед нею ставлять назву чверті. Наприклад румб моста від джерела Голубого становитиме Пн.-Сх.37°.