ЗАТВЕРДЖУЮ

В.о.начальника Феодосійського МВ

ГУМВС України в АР Крим

полковник міліції

Ністрян а.Ф.

«_____» _________________ 2011 р.

План-конспект проведення заняття з функціональної підготовки

ТЕМА: «Методика та тактика розкриття квартирних крадіжок».

1. Поняття складу злочину, передбаченого ст. 190 кк України

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 190 КК України, полягає в посяганні на одне з найбільш цінних соціальних благ - право власності. Безпосереднім об'єктом цього злочину є врегульовані законом суспільні відносини права власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно.

Об'єктивна сторона шахрайства полягає в заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. У результаті шахрайських дій потерпілий - власник добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого в передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

За ознакою безпосередньої участі потерпілого в процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже на вимагання, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві він добровільно передає майно, будучи переконаним, що розпоряджається ним із власної волі.

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин розглядатися як недійсна угода.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони шахрайства, тобто злочину, передбаченого ст. 190 КК України, є способи його вчинення:

Способами вчинення шахрайства є: а) обман; б) зловживання довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає в наданні потерпілому неправдивих відомостей або приховуванні певної інформації, повідомлення якої мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення останнього в оману. Обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події) так і пасивний (умисне замовчування юридично значимої інформації) характер. За своєю формою обман може бути усним, письмовим та виявлятися в певних діях.

Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, тобто, коли винний, видаючи себе за працівника того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без надання рухомого чи нерухомого майна (квартири, інших матеріальних благ) або, навпаки, отримати право власності на рухоме чи нерухоме майно (квартиру чи інші матеріальні блага) без належної оплати.

До найбільш поширених випадків застосування обману, як способу шахрайства, належать: укладення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж квартири, будинку, оренда, обмін житла тощо) на підставі підроблених документів, обманне отримання попередньої оплати за придбання рухомого чи нерухомого майна або, навпаки, отримання права власності на таке майно без належної оплати.

Зловживання довірою полягає в недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником рухомого чи нерухомого майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, учинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт, укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані в користування речі.

Під зловживанням довірою розуміється недобросовісне використання взаємовідносин з потерпілим, необізнаності потерпілого щодо певних подій, фактів, законодавчого регулювання відповідних угод тощо,

Отримання майна чи документів на майно, у тому числі на нерухоме (на квартиру), за умови виконання шахраєм якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому випадку, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала за мету його присвоїти, а зобов'язання -не виконати.

Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання останнім права розпоряджатися таким майном.

Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, учинене службовою особою, якщо вона з моменту обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364 КК України.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Суб'єкт злочину усвідомлює, що: а) майно, яким він протиправно заволодіває, є для нього на даний момент чужим, і він не має на нього права; б) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, він (суб'єкт злочину) бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб.

Особливістю суб'єктивної сторони шахрайства є те, що шахрай усвідомлює уявну добровільність потерпілого щодо передачі йому майна чи права на майно і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на майно. Помилка винного відносно належності майна чи права на майно тому чи іншому власникові (наприклад, винний вважає що майно належить приватній особі, а насправді воно є власністю об'єднання громадян) для правової оцінки вчиненого значення не має.

Майже всі злочини про посягання на житло громадян, як правило, кваліфікуються як шахрайство або вимагання.

Велика частина посягань, спрямованих проти громадян - власників житла або квартиронаймачів, відбувається із застосуванням насильства. Ініціатива продажу житла виходить; зазвичай, не від потерпілих. Однак з урахуванням того, що поряд з погрозами (або навіть реальним застосуванням насильства) злочинці пропонують потерпілому різні блага в разі його згоди продати квартиру (меншу квартиру з доплатою, будинок у сільській місцевості, влаштування на роботу, надання тривалої матеріальної допомоги), багато слідчих, вважаючи це елементом шахрайства, кваліфікують діяння як шахрайство в цілому.

Наявність будь-яких окремих елементів ознаки складу одного злочину у складі іншого злочину не дає підстав кваліфікувати діяння в цілому за ст. 190 КК України, якщо відсутні основні, тобто відмінні ознаки інкримінованого складу злочину. У нашому випадку це - добровільність здійснення угоди.

Кваліфікуючи діяння як шахрайство, ми повинні виходити з добровільності передачі майна власником шахраєві під впливом обману, або зловживання довірою, тобто ініціатива угоди в нашому випадку купівлі-продажу квартири може виходити і не від потерпілого, але сам факт передачі майна (або права на майно) з боку потерпілого повинен завжди носити добровільний характер. Якщо такої добровільності немає і передача майна здійснюється під впливом погроз (як відкритих, так і в прихованій формі), які потерпілий сприймає як реальні, то діяння повинні кваліфікуватися або як вимагання за ст. 189 КК України, або як примус до здійснення угоди або до відмови від її здійснення за ст. 355 КК України.

Не можуть зазначені діяння кваліфікуватися і за сукупністю як

шахрайство і вимагання, тому що подібні дії не утворюють ні реальної, ні ідеальної сукупності злочинів. Вони цілком охоплюються ознаками складу вимагання.

Відмінність вимагання від примусу до здійснення угоди або відмови від неї полягає в тому, що мета одного злочину - примусити потерпілого до здійснення угоди або відмови від її здійснення, але без наміру безоплатно одержати у свою користь чуже майно, як це мас місце при вимаганні.

Наприклад, примушують поміняти квартиру в центральній частині міста, необхідну фірмі під офіс, на рівноцінну за вартістю в іншому районі. Якщо ж має місце явно нерівноцінний обмін, то в наявності примусове вилучення майна у формі вимагання.

Іноді вимагання помилково кваліфікується як шахрайство й у тих випадках, коли злочинці навмисне створюють у потерпілого обманним шляхом уявлення про наявність матеріальних зобов'язань перед ними і використовують його потім з метою вимагання.

Як свідчить практика, при розслідуванні таких злочинів виникають певні труднощі щодо правильної кваліфікації: а) складність розмежування при порушенні кримінальної справи, де предметом посягання є нерухомість громадян (квартири або приватні будинки), між якими виникли цивільно-правові відносини, у зв'язку з чим нерідко кримінальні справи за фактами шахрайства не порушуються; б) складність відшкодування потерпілим збитків чи повернення нерухомого майна, квартир, будинків, оскільки вони щонайшвидше переходять у власність третіх осіб, які за законодавством визнаються добросовісними набувачами.

Труднощі в кваліфікації багато в чому викликані відсутністю спеціальної кримінально-правової норми про посягання на житло громадян.