Людина-природа

Природа – як сприймалась «ти», тому унікальна, невіддільна від людини, має характер особистості, не сприймається а переживається. Так у живопису немає пейзажів, природа вплетена в єдиний ритм орнаменту. Не сприймається естетично, т-то віддільно.

Простежується включеність держави у природу. Правова система – випробування водою чи вогнем.; 522 до н.е. заговір проти Гаумати – чий кінь зарже на сході сонця, той і буде царем.

Зачатки зародження відособленості – я-воно в зображеннях амманського періоду.

«розповіді Синухета» :Там були фіги й виноград, Вина там було більше, ніж води, Він був багатий медом і оливк олією…

Час-простір

Час – лоскутний, наповнений предметами (в рельефах), подієвий (де фараон воював, полював… інше –провали в просторі). Людина налаштована на на кінечне, а не безкінечне. Габилася перед безкінечністю без меж і центра. Акт творіння розділення раніше неподільного Хаосу (непростору): Мардук, переміг праматірь Тіамат «розсік її тушу, хитроумне створив. Розрубав навпіл її, наче мушлю. Взяв половину – покрив нею небо…».

Локальна варіабельність: 1)телеологічне лінійне (християнство); єдність і тотожність минулого, теперішнього і майбутнього (Єгипет); циклічний (Старозаповітний); багато повторюваних часових циклів (Дворіччя); циклічно-лінійний – тривале теперішнє повязане з минулим.

Простр– впорядкований, організований, протистоїть невпорядкованому.

Межі – дім, кордони держави. Символи – коло, квадрат. Земля – чаша, диск.

Центр (дворик всередині в домі, вівтар , місто для округу, храмовий комплекс для міста; мотив світового дерева, гора (Гільгамеш). Вертикаль (Гільгамеш – верба, в гілках Анзу птах, буря левоголова, в коренях змій вода й Ліліт) й 4 сторони свету

Земля своя - чужа

Сакральне – профанне. (Єгипет – чорна хороша земля Кемет і червона пустеля Сетха

Людина

Первинно міфологічному мисленню невідоме поняття людина, життя, смерть. Однак з часом слова з розкиданою полісемією стають маловживаними, і відбувається конкретизація понять (адам, як шкіра, грунт, земельна власність, царство мертвих знаходить вираження в понятті першолюдина).

Людина сприймалась як у невіддільності душі й тіла. Існує абстрактне узагальнене поняття – людина взагалі. Існує колективна душа "нефеш", як щось живе, носій активного початку, що визначає спосіб індивідуальних душ.

В організмі залежно від культури й картини світу вичленовуються різні частини тіла. На сході головна роль, що відводилася серцю переходить до голови та її органів.

Визнання серця осередком людини, а тим більше відведення такої ж ролі голові, обличчю чітко показує характерне для давньосхідної моделі світу сприйняття людини як двоєдиності фізичного і психічного. Тіло і серце, голова і обличчя, очі, вуха та ін. визнаються не тільки і не стільки тілесними органами, скільки вмістилищами душі, тобто людської психіки. Саме голова, обличчя виражають сутність людини, оскільки голова - житло душі, очі - дзеркало душі, уста - виразники душі тощо. Такий підхід можна побачити вже у скульптурах Стародавнього царства, наприклад у відомій статуї писаря Каі. "Перед нами - людина, що звикла мовчки, беззаперечно виконувати волю вищого.

Неважко помітити також часовий зсув: початкове переважання емоційного начала з часом змінюється увагою до людського інтелекту. Підтвердженням цьому може служити семантична еволюція слова хокма. Це слово, яке спочатку означало знання і здібності людини в повсякденному житті і заняттях, навіть хитромудрість, а потім етико-релігійну мудрість, що "знання є сила"

Інтелект – домінанта людської психіки. "Головне – мудрість: здобувай мудрість, і всім маєтком твоїм здобувай собі розум" {Пр. 4, 7).

Тому правомірно припустити, що інтелект з'явився тому, що виділяв індивіда з людської спільноти [222 с. 315-316]. Саме мудрістю виділяється і підноситься цар Соломон \ над людьми, нею він пишається, а Дарій I підкреслює, що "Великий бог Ахура-mazda ...обдарував Дарія, царя розумом і доблестю (95)

Однак індивідуальність поки що не сформована. Вагомим аргументом на користь тези про відсутність у Давньосхідній моделі світу індивідуальності є принципова анонімність культуры [3, с. 213-216; 31, с. 17]. У словесності відсутнє уявлення про плагіт, поширено запозичення з текстів. , соединение и слияние изначально самостоятельных текстов и пр. У багатьох словесних текстах стародавнього Близького Сходу немає вступу і перша фраза у них починається словом "і" - "І гукнув йахве до Моше...", "І сказав Йахве Моше...". Це показує, що справжній початок знаходиться за межами даного тексту, який, таким чином, є лише продовження давно розпочатої бесіди, а "в розмові неважливо, хто сказав слово.

Мені смерть видається нині Исцеленьем хворого,