1.Особливості функціонування окремої сфери державного управління інноваційною діяльнісю.

Забезпечення ефективного розвитку національної економіки потребує формування такої її моделі, що володіє довгостроковим потенціалом економічного росту, головною складовою частиною якого є відповідний інноваційний  процес. У сучасних умовах основою стійкого економічного зростання країни та умовою для підвищення суспільного добробуту є наявність ефективного механізму стимулювання інноваційної діяльності. Інвестування є головним інструментом здійснення економічної політики, що забезпечує відновлення виробничих фондів і розвиток національного виробництва.

  Економічна практика доводить, що рівень розвитку та динамізм інноваційної сфери - науки, нових технологій, наукомістких галузей і підприємств, що активно втілюють нововведення, - це ключовий фактор, що визначає місце а роль відповідної національної економіки у глобальному просторі та можливості її адаптації до досить суворих вимог світової економіки. Саме тому аналіз  сучасного стану інноваційного потенціалу національної економіки, визначення основних тенденцій та пріоритетів його розвитку є актуальним в даному дослідженні.

Стрімкий розвиток національної економіки в умовах глобалізації потребує активного формування та використання її інноваційного  потенціалу. Згідно до закону України «Про пріоритетні напрямки розвитку інноваційної діяльності » під інноваційний потенціалом розуміють-сукупність науково-технологічних,фінансово-економічних, виробничих, соціальних  та культурно-освітніх  можливостей   країни   (галузі,   регіону,підприємства  тощо),  необхідних  для  забезпечення  інноваційного розвитку економіки [1].

Формування інвестиційного потенціалу здійснюється через інноваційну діяльність, тобто діяльність, спрямовану  на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень  та розробок  і  зумовлює  випуск  на  ринок  нових  конкурентоздатних товарів і послуг. На сьогодні, стан інноваційної діяльності в Україні більшістю   експертів-науковців

визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів в країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням економічної стратегії. Так,  останні статистичні  дані свідчать про поступове зниження інноваційної активності підприємств в такій важливій галузі національної економіки, як промисловість (табл. 1).

                                                                                                           

       Таблиця 1

Інноваційна активність промислових підприємств України протягом 2009- 2011рр.

Показники	Роки
		2009			2010		2011
Кількість підприємств, щозаймалисьінноваційною діяльністю всього, од.		1378			1340		1303
% від загальної кількості промислових підприємств		13			12,8		13,8
Кількість підприємств, що впроваджували інновації: всього, од		1647			1893		2043
% від загальної кількості промислових підприємств		10,8			10,7		11,5

 

Загалом у 2010р. порівняно із 2009 роком в більшості регіонів країни відбулося зниження інноваційної активності промислових підприємств. Інтенсивно інноваційною діяльністю займалися 154 підприємства, майже третина яких зосереджена у м.Києві,   14,3% - у Дніпропетровській, 9,7% -   Харківській,  6,5%  Донецькій, 5,2% -  Луганській,  4,5% -  Львівській областях.

З огляду на проблему зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств, доцільно відстежити динаміку впровадження інновацій на промислових підприємствах України протягом 2002 - 2010 років (табл. 2).

                                                                                                                  Таблиця 2

Впровадження інновацій на промислових підприємствах України за 2009-2011рр.

Показники/Роки	2009	2010	2011
Питома вага реалізованої інноваційної продукції	10,8	10,7	11,5
в обсязі промислової, %	5,9	4,8	3,8
Освоєно інноваційні види продукції, найменувань	2446	2685	2408
з них нові види техніки	758	641	663
Впроваджено нові технологічні процеси, процесів	1647	1893	2043
у т. ч. маловідходні, ресурсозберігаючі	680	753	479

 

Таким чином, в 2011 році у промисловості було освоєно виробництво 2408 видів інноваційної продукції, що у 9,5  разів менше показника 2002 року, коли було створено 22847 найменувань інноваційної продукції. Незважаючи на те, що протягом 2009-2011 років зросла питома вага підприємств, що впроваджували інновації, частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової знизилася на 1,9 %. Це є свідченням того, що продукція, яку виготовляють вітчизняні промислові підприємства є не інноваційною й відповідно неконкурентоспроможною.

Згідно статистичних даних, в загальному обсязі реалізованої промислової продукції тільки 9,8 % мають ознаки інноваційної, у той час як в Євросоюзі цей показник перевищує 75 %. Обсяг реалізованої інноваційної продукції у 2011 році в порівнянні з 2010 роком зріс на 5,6 млрд. грн. та становив 45,8 млрд. грн., або 5,9 % від загального обсягу реалізованої промислової продукції .

При цьому, питома вага продукції, що була новою для підприємства, складала 67,9 %, питома вага продукції, що була новою для ринку - 32,1 %.

Найбільша частка інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції припадає на підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості - 17,0 %, або 6321,4 млн. грн., машинобудування - 15,6 %, або 13386,7 млн. грн., целюлозно-паперове виробництво - 9,8 %, або 1070,5 млн. грн., металургії та оброблення металу - 6,2 %, або 9361,0 млн. грн., виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів - 5,3 %, або 4515,9 млн. грн.

У 2011 році в порівнянні з 2002 роком чисельність науковців зменшилася на 16,7 % або на 17913 осіб, при цьому суттєво зросла чисельність докторів та кандидатів наук в економіці. Відзначимо, що забезпеченість науковими кадрами з розрахунку на 1000 чоловік зайнятого населення в Україні нижча в порівнянні з США, Канадою та Японією - в 2 рази, Німеччиною, Швейцарією і Францією - в 1,7 разів .

На придбання нових технологій, дослідження та розробки підприємства у 2009-2011 роках витрачали лише 5-9 % своїх наукових витрат, в той же час 57-69 % щорічних фінансових інвестицій вони спрямовували на придбання машин, обладнання, установок, пов'язаних із впровадженням інновацій і введенням їх у виробництво. Таким чином, можна зробити висновок, що зростає орієнтація промислових підприємств на придбання готових технологічних рішень, при цьому знижується зацікавленість до самостійної розробки нових товарів і технологій.

Отже, із проведеного аналізу можна виділити основні проблеми розвитку інноваційного потенціалу України:

 - низькі темпи впровадження високих технологій;

- зношеність основних фондів; недосконалість законодавства   щодо   розвитку   інноваційної діяльності;

- нерозвинутість інноваційної     інфраструктури,    недостатня кількість   інноваційних   підприємств   (інноваційних    центрів, технопарків,   технополісів,   інноваційних   бізнес-інкубаторів), наукових  парків,  центрів  трансферу  технологій  і   промислових кластерів;

- недосконалість механізму комерціалізації результатів наукових досліджень та розробок;

- невизначеність пріоритетів розвитку базових галузей економікита  відсутність  сприятливих умов для залучення інвестицій з метою забезпечення розвитку високотехнологічного виробництва;

- незначна кількість вітчизняних виробників високотехнологічної продукції,  що беруть участь у міжнародному обміні технологіями, у зв'язку з недосконалістю законодавства щодо трансферу технологій;

- недостатня державна  підтримка  впровадження  інновацій   для забезпечення розвитку малого та середнього підприємництва.

Розв'язання зазначених     проблем    потребує    активізації інвестиційної   та   інноваційної   діяльності,   спрямованої   на забезпечення розвитку і функціонування  базових галузей економіки.

Вихід з кризової ситуації в інноваційні сфери української економіки повинен забезпечуватися через вирішення таких завдань:

- створення передумов для швидкого та ефективного впровадження технічних новинок в усіх сферах діяльності;

- забезпечення структурно-технологічної перебудови як на рівні окремих підприємств, так і економіки в цілому;

- збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямках розвитку;

- створення необхідних умов для збереження кадрового потенціалу науково-інноваційної сфери, недопущення еміграції висококваліфікованих наукових кадрів;

- визначення пріоритетних напрямків розвитку досліджень та розробок і забезпечення їх державного фінансування;

- застосування нових форм організації інноваційної діяльності, таких як технопарки, технополіси, «інкубатори»;

- заміна існуючої науково-технічної структури мобільними асоціаціями у вигляді малих  інноваційних фірм, консалтингових компаній, тимчасових творчих колективів та інших гнучких форм діяльності;

- визначення і реалізація раціональних форм інтеграції науки та освіти, підготовки наукових кадрів і компетентних менеджерів для інноваційної діяльності;

У цьому контексті необхідно підкреслити необхідність державного регулювання інноваційних процесів, що викликано, насамперед, їх зростаючим значенням для економіки і суспільства в цілому.