Культура мовлення під час дискусії

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

9. Основні правила ведення дискусії

1. Всі відкрито висловлюють свої думки. 2. Всі точки зору повинні поважатися. 3. Слухайте інших не перебиваючи. 4. Не говоріть занадто довго та занадто часто. 5. Водночас говорить лише одна особа. 6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків. 7. Не критикуйте себе та інших. 8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

10. Мова і професія

Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

11. Виступ. Композиція мовлення

Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкуванн найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.

В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів:

1) Добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу

2) Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності

3) Словесне вираження, літературна обробка мови,

4) Завчання, запам'ятовування тексту

5) Проголошення

Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний , комунікативний і посткомунікативний.

Докомунікативний:

1.Визначення теми і мети виступу

2.Оцінка аудиторії й обстановки

3.Добір матеріалу

4.Створення тексту

5.Репетиція

Комунікативний

1.Проголошення промови

2.Відповіді на запитання, ведення полеміки

Посткомунікативний

1. Аналіз промови

12. Види розумової діяльності людини

13. Форми розумової діяльності людини

14) Поняття про риторику

Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найбільш придатну для зрозумілого й аргументованоговикладення думки.

15) Правила риторики

• Варіювання тональністю виступу

• Виділення головних думок

• До засобів виразності ділового мовлення відносяться і деякі стилістичні форми. Серед них можна виділити сім.

• Постановка в ході виступу риторичних запитань

• Використання форм діалогу

• Заклик до дій

• Включення образних порівнянь, приказок та інших форм

• Використання прикладів

• Застосування повторів

• Демонстрація зацікавленості і переконаності

16) Техніка підготовки ораторського монологу

^{Монолог — компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу. Мовленнєві типи монологу зумовлені притаманними йому комунікативними функціями (розповідь, роздум, опис, оцінка,сповідь, самохарактеристика тощо). Монолог наближається до письмового мовлення, його характеризують складні синтаксичні конструкції. Невербальні компоненти використовуються в монолозі обмежено. Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слухачів}

17) Поняття етики ділового спілкування

Етика ділового спілкування — це нова навчальна дис­ципліна, становленню і розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика, психологія, філософія, соціологія) та практики (управління, менеджмент, маркетинг тощо). Проте найсуттєвіший вплив на неї, звичайно, справили етика і психологія — науки, що займаються людинознавством і вивчають одну і ту ж природу людської поведінки (але під різними кутами зору) і чинники, що впливають на життєдіяльність людей та їхню взаємодію.

18) Ділове спілкування та його особливості

Ділове спілкування - це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми в службовій сфері. Його учасники виступають в офіційних статуси і орієнтовані на досягнення мети, конкретних завдань. Специфічною особливістю названого процесу є регламентованість, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, що визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами.

19) Культура ділового спілкування

Зовнішня культура – видимі, візуально сприйнятні елементи, що характеризуютьособистість.

Культура мовлення – володіння учасниками усного і писемного літературного мовлення.

Культура почуттів – рівень розвитку, уміння особистості керувати своїми психічними станами, емоційними ставленнями до навколишньої дійсності.

Культура поведінки - сукупність форм поведінки людини у процесі спілкування, в яких виявляються певні моральні й етичні норми.

Етикет – сукупність правил, які регламентують зовнішні вияви людської поведінки.

20) Професійна культура та мораль

Загальна професійна культура фахівця полягає у єдності переконаності в соціальній значимості праці й своєї професії, розвиненого почуття професійної гордості; працьовитості й працездатності; заповзятливості, енергійності й ініціативності; готовності ефективно, швидко і якісно вирішувати виробничі завдання, що виникають; вільного володіння нормами наукової організації праці; знань теорії управління й основ соціальної психології; організаторських здібностей; готовності й зацікавленості в оволодінні основами суміжних спеціальностей, у розширенні професійного досвіду. 

Спеціальна професійна культура у фахівців різного профілю включає якості, які значно різняться навіть у межах одного профілю. Для відбиття цієї сукупності якостей служать вузькоспеціальні розділи професіограм.

21. Невербальні засоби та етикет ділового спілкування

Ділове спілкування стає тим ефективнішим, чим краще в ньому пов’язуються всі засоби (і вербальні, і невербальні) із дотриманням службового етикету. Так, люди, особливо під час першої зустрічі, звертають увагу на зовнішній вигляд одне одного. Тому одяг ділової людини має бути охайним, відповідати конкретній ситуації. Що і як одягати па зустріч залежить від того, відбудеться вона вдень чи ввечері, влітку чи взимку, буде офіційною чи дружньою. Звичайно недоречними на діловій зустрічі будуть відкрита сукня, сильні парфуми, надто яскравий макіяж.

21. Види ділового спілкування

Усні види ділового спілкування, у свою чергу, поділяються на монологічні і діалогічні.

До монологічним видів відносяться:

- Привітальна промова;

- Торгова мова (реклама);

- Інформаційна мова;

- Доповідь (на засіданні, зборах).

Діалогічні види:

- Ділова розмова

- Ділова бесіда

- Переговори

- Інтерв'ю

- Дискусія

- Зустріч

- Прес-конференція

- Контактна ділова розмова

- Телефонна розмова

Історично склалися два види ділового спілкування безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє спілкування — це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою жестами, інтонацією.

Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютерна мережа, музичні записи тощо.

21. Особливості ділового спілкування

Ділове спілкування - це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми у службовій сфері. Його учасники виступають в офіційних статусах і орієнтовані на досягнення мети, розв’язання конкретних задач. Специфічною особливістю названого процесу є регламентованість, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, що визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами. Відомі «писані» і «неписані» норми поведінки у тій чи іншій ситуації офіційного контакту. Прийнятий порядок і форма поведінки на службі називається діловим етикетом. Його основна функція - формування правил, що сприяють взаєморозумінню людей.

Другою за значенням є функція зручності, тобто доцільність і практичність. Сучасний вітчизняний службовий закладений «Генеральним регламентом» Петра 1 (1720), у якому були запозичені закордонні ідеї.

Діловий етикет містить у собі дві групи правил:

1) норми, що діють у сфері спілкування між рівними за статусом членами одного колективу (горизонтальні);

2) установки, що визначають характер контакту керівника і підлеглого (вертикальні)

Загальною вимогою вважається привітне і попереджувальне ставлення до всіх колег по роботі, партнерів, незалежно від особистих симпатій і антипатій.

Регламентованість ділової взаємодії виражається також в увазі до мови. Головним засобом офіційного спілкування виступає українська літературна мова. Обов'язкове дотримання мовного етикету - розроблених суспільством норм мовної поведінки, типових готових «формул», що дозволяють організувати етикетні ситуації вітання, прохання, подяки і т.д.

21. Зони ділового спілкування

Перша зона – інтимна (15-46 см). Це саме та зона, яку людина найбільше оберігає. У ній можуть розміщуватися, окрім суб’єкта, лише найближчі йому люди, тобто ті, з ким у нього тісний емоційний контакт.

Друга зона – особиста (46-120 см). Це відстань, на якій люди, звичайно, розміщуються на прийомах, вечорах, під час дружніх зустрічей.

Третя зона – соціальна (120-360 см). Таку відстань людина намагається зберегти в міжособистісному спілкуванні з малознайомими людьми.

Четверта зона – громадська (понад 360 см). Це зона на якій бажано триматися керівникові, промовцю.

21. Рівні ділового спілкування

• примітивний;

• маніпулятивний;

• стандартизований;

• конвенціональний (погоджувальний);

• ігровий;

• діловий;

• духовний.

21. Стилі спілкування

Авторитарний, демократичний та ліберальний.

При авторитарному стилі лідер віддає накази, дає вказівки, інструкції. Він не любить, коли інші проявляють ініціативу, не хоче, щоб з ним дискутували, обговорювали прийняті ним рішення.

Демократичний стиль, навпаки, передбачає, що активність учасників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їх виконання обговорюються.

При ліберальному стилі спілкування проблеми обговорюються формально, керівник може й не бути лідером. Він піддається різним впливам, не виявляє ініціативи у спільній діяльності.

21. Культура спілкування

Культура спілкування — це сума набутих людиною знань і вмінь та навичок спілкування, які створені й прийняті в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.

Виокремимо компоненти, що створюють високий рівень культури спілкування:

• комунікативні установки, які «включають» механізми спілкування;

• знання етичних норм спілкування, прийнятих у конкретному суспільстві, психології спілкування (категорій, закономірностей, механізмів і психології сприймання й розуміння одне одного);

• вміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загально¬людських цінностей.

21. Службова бесіда

Службова бесіда - один із різновидів ділової бесіди. Найчастіше - це розмова керівника з підлеглим. На думку психологів, такі бесіди сприяють підвищенню інтересу працівника до роботи, налагодженню тривалого ділового контакту, підсилюють авторитет керівника і довіру підлеглого. Під час бесіди треба говорити чітко, переконливо, не поспішаючи. Протягом бесіди варто змінювати інтонацію, акценти, щоб мова була монотонною, невиразною. Важливо, щоб підлеглий і особливо керівник до кінця вислуховували одне одного, якомога уважніше сприймали сказане співрозмовником.

21. Службова нарада

Службові наради як спосіб колективного вирішення проблем — одна з важливих форм управлінської діяльності. Керівники і фахівці витрачають на такі ділові зустрічі 20—30 % робочого часу.

План проведення ділових зустрічей погоджується з усіма зацікавленими службами і посадовими особами, затверджується керівником і розсилається у всі підрозділи. Це дає змогу упорядкувати час засідань, їх частоту, якісний і кількісний склад учасників, а також знімає проблему негайності і поінформованості учасників.

За 2—3 дні до ділової наради необхідно повідомити її учасників про місце і час проведення, а також про зміни порядку денного.

21. Суть і функції переговорів

Переговори - це ділове взаємне спілкування з метою досягнення спільного рішення.

Переговори протікають у вигляді ділової бесіди з питань, що становлять інтерес для обох сторін, і служать налагодженню коопераційних зв'язків.

В процесі переговорів люди хочуть:

-домогтися взаємної домовленості з питання в якому як правило стикаються інтереси;

-гідно витримати конфронтацію, неминуче виникає через суперечливих інтересів не руйнуючи при цьому відносини.

Переговори призначені в основному, для того щоб досягти результатів, які б влаштували всіх учасників переговорів.

Переговори проводяться:

-по певного приводу (наприклад, у зв'язку з необхідністю налагодження коопераційних зв'язків);

-при певних обставин (наприклад, невідповідність інтересів);

-с певною метою (наприклад, укладання угоди);

-з певних важливих питань (політичного, економічного, соціального або культурного характеру).

31) Техніка планування та проведення переговорів

Алгоритм професійних переговорів являє собою процес, що складається з чотирьох послідовних етапів:

1) Підготовка переговорів

2) Проведення переговорів

3) Вирішення проблеми (завершення переговорів)

4) Аналіз підсумків ділових переговорів

Рівень осіб, які беруть участь у переговорах, і їхня компетентність є вирішальним чинником під час обговорення принципових питань. До початку переговорів корисно з’ясувати організаційну структуру фірми, положення й компетентність представників на переговорах.

Усі види діяльності підготовчого етапу ведення можна об’єднати в чотири групи:

-Першу групу діяльності пов’язано з ініціативою проведення та складання плану переговорів

-Другу групу діяльності пов’язано з оперативною підготовкою переговорів

-Третю групу діяльності пов’язано з процесом редагуванн

- Четверту групу діяльності пов’язано з обробкою процесу ведення переговорів.

Другий етап загального алгоритму професійних переговорів являє собою власне процес ведення переговорів. Він складається з п’яти фаз, завдання яких формують і відповідні принципи.

Перша фаза — початок ведення переговорів.

Друга фаза — передавання інформації

Третя фаза — аргументування

Четверта фаза — спростування аргументів партнера

П’ята фаза — прийняття рішен

Ділова частина переговорів завершується перетворенням інтересів партнера на остаточне рішення 

Аналіз підсумків ділових переговорів. Переговори можна вважати завершеними, якщо ретельно й відповідально проаналізовано їхні результати, прийнято необхідні заходи для їх реалізації, зроблено відповідні висновки для підготовки наступних переговорів

32) Ділова телефонна розмова

Телефонна розмова — це один із видів усного ділового мовлення.

Оскільки комуніканти не бачать один одного, то жести, міміка, вираз очей не відіграють ролі в діловому спілкуванні.

Функціональне призначення розмови по телефону як форми спілкування

Основні вимоги до етикету телефонної розмови

Погана підготовка, невміння виділяти головне, чітко і грамотно висловлювати свої думки призводять до значних утрат робочого часу (до 20-30%)

Лишня емоційність збільшує час телефонної розмови

Відомо також, що при телефонній розмові спостерігається таке явище, як надто насичена розмова.

Вона може бути джерелом напруги між двома сторонами, тому потрібно дотримуватись певної міри, оскільки можна втратити сенс розмови, що спричинять конфлікти.

Перші ознаки перенасиченості розмови:

- роздратованість

- образливість.

Якщо телефонуєте ви:

насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові

якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;

попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди

у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням

Якщо телефонують вам:

спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку ви представляєте

у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника

розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує

не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас

І насамкінець, не зловживайте займенником я, адже ваша розмова — діалог, а не монолог

33) Поняття про терміни

Те́рмін — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

34) Шляхи творення спеціальних термінів

Основні способи творення термінів:

зміна значення слова звичайної мови;

творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;

запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках.

35) Терміни і профессіоналізми

Термін – це слово, або усталене словосполучення, Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність термінова (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моностемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, діяльник, чисельник).

Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій.

Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи

Професіоналізми використовують також літератури з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах

36) Джерела формування фразеологізмів

Передусім, що таке фразеологізм? Це семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Наприклад: “Він відразу запалився бажанням вилити хоч раз перед живою, чулою людиною свою душу (Степан Васильченко); “А мені так і кортить розпитати про Марію, так і крутиться на язиці ймення її, та ніяково розпитувати” (Михайло Коцюбинський); “З перших же днів закохався в неї, як сам признався собі, по самі вуха” (Андрій Головко).

Спостереження над навколишньою дійсністю — історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним та рослинним світом — і спричинило появу та функціонування абсолютної більшості фразеологізмів.

37) Однозначність і багатомовність слів

Слова бувають однозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення і можуть вживатися в переносному значенні.

Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними оз­наками {українець, киянин, слюсар), назви тварин {олень, леопард, нутрія, комар), назви рослин {сосна, тополя, ромашка, чистотіл), назви конкретних предметів {споруда, шафа, стілець,), назви місяців і днів {січень, лютий, понеділок, вівторок), більшість відносних прикметників {міський, латунний, кленовий), числівники (два, три, десять) тощо.

Також однозначними є терміни {банкнот, вексель, інструк­ція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр).

Слово, що має два і більше значень, називається багатoзначним. Здатність слова виступати з різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією.

Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна — «вертикальна міцна частина будівлі» (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровану огорожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (люд­ська стіна), і так само переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо.

У такому разі слово у свідомості мовців поєднується за його спільною визначальною ознакою не з одним, а з кількома сигніфікатами. Наприклад, слово лінія означає «вузька смужка, що тягнеться на якій-небудь поверхні», і саме з ос­новним значенням «смужка, що має протяжність» пов'язуються всі його побічні значення: «уявна смужка» (лінія горизонту), «межа» (оборонна лінія), «шлях» (трамвайна лінія), «послідов­ний ряд кровно споріднених осіб» (по материній лінії), «по­слідовний розвиток подій у художньому творі» (сюжетна лі­нія), «спосіб дії» (лінія поведінки).

38) Омоніми в діловому мовленні

Омоніми – це слова, що однаково звучать, але мають різне значення

Омоніми з'являються внаслідок:

– звукових змін у процесі розвитку мови;

– випадкового збігу звучання слова рідної мови і засвоєння з іншої мови;

– випадкового збігу звучання форм різних слів.

Наприклад: гривня – грошова одиниця, і гривня – жіноча прикра-са; сон це – сонце, шию (я шию) – шию (повернув шию).

39) Синоніми в діловому мовленні

Cиноніми – це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням

Сукупність синонімів мови називається синонімією.

Учені розрізняють синоніми:

– лексичні – це синоніми, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні (усувати, ліквідувати);

– контекстуальні – такі, що лише в певному контексті мають близьке значення. Вони властиві художнім текстам.

Синоніми пожвавлюють і урізноманітнюють текст, сприяють уникненню повторів. Синоніми використовуються для вираження емоційної насиченості.

40) Пароніми в діловому мовленні

Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся. Порівняймо значення паронімів: Адрес. Адреса. Адрес - письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса - напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.

41) Абревіатури в діловому мовленні. Скорочення слів

Абревіатура (лат. abbrevio — скорочую) — складноскорочені слова, утворені з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття. Вживаються в усній та писемній мові.

Графічні скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. Розрізняють декілька типів графічних скорочень:

— крапкові: стп., див., ім. таін.;

— дефісні: з-д, б-ка, іи-т та ін.;

— скіснолінійні (дробові): р/р, а/с (крапка не ставиться);

— нульові (курсивні) — на позначення фізичних, метричних величин, валют та ін. лише після цифрових назв: 2 хв, 47 кг} 250 г, 400 грн та ін. (крапка не ставиться);

— комбіновані: півд.-зах., півн.-схід. та ін.

42) Роль словників у підвищенні мовної культури

Словники відіграють велику роль у сучасній культурі, у них відбиваються знання, накопичені суспільством протягом століть. Вони служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню правильності і виразності мови його носіїв. Особливо важливе місце посідають словники у житті сучасної людини. Чим далі рухається людство у різних сферах, тим більше зявляються нові терміни. Для прикладу достатньо тільки згадати такі слова з сучасної людської галузі як Інтернет: "сервер", "трафік", "мова запитів", "хіти", "хости" тощо. Без використання сучасного словника ком'ютерного адміністратора важко з'ясувати про що йдеться.

43) Нормативні аспекти граматичних категорій іменника(рід, число, відмінок)

Рід — одна з найсуттєвіших класифікаційних морфологічних ознак іменника.

В українській мові розрізняються три граматичні роди — чоловічий, жіночий, середній.

Число є однією з найістотніших ознак іменника. Основне значення цієї категорії — вираження кількості позначуваних предметів та явищ.

Сім відмінків (називний, кличний, родовий, давальний, знахідний, орудний і місцевий).

44) Прикметник у професійному мовленні

Прикметник - це самостійна частина мови, яка виражає постійну ознаку предмета в граматичних категоріях роду, числа та відмінка.

45) Норми вживання числівника у професійному мовленні

Здебільшого в ділових паперах не обходяться без цифрових даних. Вони вимагають спеціального оформлення. Так, однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами. Наприклад: До магазину терміново завезли 150 центнерів картоплі, 40 центнерів яблук.

46) Займенник у діловому мовленні

Займенник - це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники у мові вживаються для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті

1. Займенник я вживається тільки в особових паперах і в деяких видах документів (автобіографії, дорученні, розписці, пояснювальній записці).

2. У розпорядчих документах займенник /я/ обминається. Ці документи розпочинаються дієсловами у першій особі однини (Пропоную... Наказую...).

3. Займенник /я/ в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилі замінюється авторським /ми/, а також, коли є потреба пом'якшити категоричність висловленого (..ми дійшли таких висновків).

4. Займенники третьої особи (він, вона воно, вони) в орудному відмінку мають /н/ і вживаються без прийменника: задоволений ними, керувати нею.

5. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без /н/: завдяки їм, назустріч їй, всупереч йому).

6. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають варіант - на ньому (а не на нім).

10. Займенник Ви вживається в усному й писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. У документах пишеться з великої літери (заявах, запрошеннях, службових листах).11. Для показу суворого об'єктивного викладу, категоричної вимоги, займенник Вам опускається: Надсилаємо Вам для ознайомлення - Надсилаємо для ознайомлення. Просимо Вас негайно оплатити рахунок - Просимо негайно оплатити рахунок.

12. Для пом'якшення категоричності вимоги, використання займенника Ви є доречним: пропоную з'явитися - пропоную Вам з'явитися, прошу уточнити - прошу Вас уточнити.

13. Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною запроваджено - я запровадив, нами запропоновано - ми запропонували, ними переказано - вони переказали, вами доведено - ви довели.

14. Не слід використовувати займенники особи в присутності тих, про кого йде мова

47) Дієслово у діловому мовленні

Дієсловом називається частина мови, що означає дію або стан предмета як прцес.

У сисему дієслова входять такі форми:

а) неозначена форма (інфінітив): прочитати, затвердити, сплатити;

б) форми у дійсному, умовному та наказовому способах: підписав, передплатимо, підписав би, передплатив би, підпиши, передплати;

в) безособові форми на -но, -то: підписано, передплачено, відкрито;

г) дієприкметник: підписаний, передплачений, відкритий;

д) дієприслівник: підписуючи, передплачуючи, відкриваючи.

Треба використовувати тільки книжні дієслова та їх форми: активізувати, дезінформувати, знаменувати, подається, символізувати, формулюючи й т. ін.

2. Уникати умовного способу

3. Форми наказового способу використовуються в ділових паперах дещо своєрідно. Форми власне наказові (іди, пиши, робіть) вживаються лише в усному мовлені. В писемному мовленні переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Саме інфінітив у наказах та розпорядженнях надає висловленню категоричності (доручити, звільнити, призначити, а не доручить, звільнить, призначить).

4. В актах, наказах, розпорядженнях, службових листах, інструкціях, дорученнях уживають неозначену форму дієслова (інфінітив).

Але слід пам'ятати, що нормативною є форма на -ти, а не на -ть (говорити, запроваджувати, виконквати).

5. У документах більшість дієслів має форму 3-ї особи олнини, але неприпустиме використання коротких форм (допомагає, а не допомога; оббігає, а не оббіга)

48) Особливості синтаксесу ділового молення

Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рекламне агентство міжнародноїтелерадіокомпанії «Тоніс» пропонує свої послуги.

Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

49) Порядок слів у реченні

Порядок розташування слів у реченні вільний, проте існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення.

Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета (Епоха п'ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки).

Прямий порядок другорядних членів речення пов'язаний з порядком слів у словосполученні:

узгоджене означення стоїть перед означуваним словом;

додаток- після керуючого слова;

обставина може бути перед і після головного слова (у реченні ним виступає присудок).

Порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось із них називається інверсією (зворотним порядком слів).

При зворотному (непрямому, інверсійному') порядку слів присудок передує підмету (Нещодавна до мене заходив Тарас).

Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.

Приклади:

прямий порядок: Я прийшов

непрямий (інверсійний): Прийшла Маринка

50) Однорідні члени речення

Однорідними називаються такі члени речення, які з'єднуються між собою сурядним зв'язком. Вони відносяться до одного й того самого члена речення, відповідають на одне й те саме питання, виступають одним членом речення.

Однорідні члени речення з'єднуються один з одним:

1) Сурядними сполучниками (сполучниковий зв'язок) та інтонацією:

Краю мій, люблю я тебе вдень і вночі, вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові (Панас Мирний);

2) Тільки інтонацією (безсполучниковий зв'язок): Річка синіє, зітхає, сміється (М. Рильський);

3) Обома цими способами (змішаний — сполучниковий і безсполучниковий зв'язок):

Розпарена теплінь віє соняшником, коноплею і яблуками (М. Стельмах).

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення. Однорідні члени речення зазвичай виражаються однаковими частинами мови і однаковими формами. Проте в ролі однорідних членів можуть виступати різні частини мови: А душа нашої людини проста, без хитрощів (О. Корнійчук).

Однорідні члени речення можуть бути поширеними: Хмари пливли за вершини Казбека і затьмарювали місяць (В. Собко).

У реченні може бути не один ряд однорідних членів, а два і більше: Дзвінко й безтурботно перекликалися, співали, щебетали пташки (О. Войченко).

Вимовляються однорідні члени речення з перелічувальною інтонацією однаковим тоном.

Якщо два однорідні члени протиставляються, то на першому інтонація підвищується, а на другому — знижується: Христина повернулась додому стомлена, але щаслива (Ю. Збанацький).

51) Координація підмета і присудка

На граматичну форму присудка насамперед може впливати граматична форма підмета (рід, число), характер лексичних значень іменників-підметів (істота / неістота), позиція присудка щодо підмета (особливо при однорідних підметах) тощо. Особливості узгодження підмета з присудком:

1. підмет, виражений іменником + числівником:

• якщо числівник, закінчується на одиницю (31, 151 і т.д.), то форма присудка виражається в однині (Двадцять один комп’ютер придбав банк);

• якщо числівник закінчується на два, три, чотири, то форма присудка виражається у множині (однина – у безособовому реченні): Чотири студенти пропустили заняття, Чотири студенти було відзначено на святі;

• якщо підмет виражений збірним числівником, то форма присудка може бути або в однині, або в множині: Семеро студентів з’явилося (або з’явилися) на консультації;

• якщо підмет виражений іншими числівниками, то присудок – в однині або в множині: Сімнадцять агрегатів списали (або списано) у зв’язку з їхньою якістю.

2. якщо підмет виражений словами більшість, меншість, багато, мало, ряд, частина, кілька, декілька + іменник, то присудок має форму однини (Більшість абітурієнтів буде зарахована на стипендію та забезпечення гуртожитком) або у множині, коли головні члени речення розділені підрядним реченням, коли головні члени є однорідними (Ряд питань, які внесені до іспиту, будуть поставлені в письмовій формі);

3. якщо підмет виражений займенниками хто, дехто, ніхто, ніщо та ін., то форма присудка – в однині: Усі, хто прийшов реєстрацію, повинні з’явитися вчасно;

4. якщо підмет виражений іменник + прикладка:

• виставка-продаж, музей-садиба, де підмет – родове поняття, ширше, а прикладка – видове, вужче, то присудок узгоджується із підметом, а не з прикладкою: Школа-інтернат має всі зручності;

• родова назва + символічна назва (фабрика «Боженківець», кінотеатр «Україна» і под.), то присудок узгоджується із загальною, родовою назвою: Об’єднання «Світило» уклало угоду на постачу друкарського паперу;

5. якщо однорідні підмети розділені протиставними сполучниками не – а, не лише – а й, то присудок виражається в однині: Не лише економічного, а й юридичного обґрунтування потребує ця проблема;

6. однорідні підмети із значенням, наприклад значна частина, велика кількість, цілий ряд, деяка сума, присудок – в однині: Значна частина верстатів і механізмів відповідає сучасним вимогам деревообробки;

7. якщо підмет виражений абревіатурою, то присудок узгоджується у роді, числі, що й головне слово у словосполученні, від якого утворено абревіатуру: УАН (Українська академія наук) була заснована в 1918 році.

52) Складні випадки керування

Керування - один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова. Наприклад, поширена в транспортному сервісі фраза "Оплачуйте за проїзд не правильна тому, що дієслово оплачувати вимагає після себе знахідного відмінка без прийменника /оплатити, оплачувати проїзд, послуги, рахунок/. Однокореневе дієслово платити вимагає після себе знахідного відмінка з прийменником за /платити за проїзд, за проживання/. Очевидно, у наведеному прикладі змішані два синонімічних словосполучення: 1) платити за що, 2) оплачувати що.

Складаючи ділові папери, особливу увагу варто звернути на такі словосполучення:

• вживати заходів, ліків

• завдавати, завдати + род. відм. прикростей, шкоди

• зазнавати, зазнати нападу, невдачі

Існують інші випадки іменного керування. Наприклад, іменник пам'ятник вимагає давального відмінка: пам'ятник Шевченкові /а не Шевченка/, Франкові, загиблим воїнам.

В українській мові є ряд прикметників, які теж керують формою іншого слова /прикметникове керування/:

• хворий на грип

• багатий + на + знах. відм. на iдеї

• високий на зріст

• характерний + для + род. відм. /для ситуації/

• притаманний + дав. відм. /автору/

53) Документ, його функції

Документи можуть виконувати такі функції, які умовно прийнято розділяти на три блоки:

• Інформаційна функція - кожен документ має певну інформаційної "ємністю" - кількістю і якістю інформації, а також повнотою, оптимальністю та актуальністю представленої в ньому інформації.

• Функції, що забезпечують процес управління

• Функції, що носять культурно-історичний характер.

Загальні функції документа:

• Інформаційна - визначається потребою документування, збереження і надання інформації,

• Комунікативна - документи є засобом обміну інформацією,

• Соціальна - полягає в фіксації, збереженні і передачі соціальної інформації; документ є не тільки продуктом певних соціальних відносин, а й сам може впливати на ці відносини; соціальна функція визначається роллю і місцем документа в даному суспільстві і життя держави.

Спеціальні функції документа:

• Управлінська - в ній документ виступає як засіб управління діяльністю,

• Організаційна - документ встановлює або впорядковує дії учасників правових відносин,

• Правова - документ може бути письмовим доказом і бути джерелом права,

• Загальнокультурна - здатність документа зберігати і передавати культурні традиції, естетичні норми, ритуали, прийняті в суспільстві,

• Історична - документ є історичним джерелом.

54) Класифікація документів

Документ (від лат. взірець, зразок) – це засіб закріплення на спеціальному матеріалі (папері) результатів діяльності установи або фірми.

Класифікація службових документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.

Документи поділяють за такими основними ознаками:

¨ за назвою - наказ, протокол, статут, акт, довідка;

¨ за походженням - службові та особисті;

¨ за місцем складання - внутрішні та зовнішні;

¨ за напрямком - вхідні та вихідні;

¨ за формою - типові, трафаретні, індивідуальні;

¨ за способом фіксації - письмові, графічні, акустичні, фото- та кінодокументи;

¨ за стадіями створення - оригінали та копії;

¨ за терміном зберігання - тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років), постійного зберігання;

¨ за змістом - організаційно–розпорядчі, фінансово–розрахункові, постачально–збутові тощо.

В управлінській (службовій) діяльності установ і фірм особливе місце займає організаційно-розпорядча документація (ОРД), яку поділяють на 5 груп:

¨ організаційна – положення, правила, статути, інструкції;

¨ розпорядча – розпорядження, постанови, накази;

¨ довідково-інформаційна – листи, телеграми, доповідні записки, довідки, акти тощо;

¨ з кадрових питань (по особовому складу) – заяви про працевлаштування, автобіографії, резюме, характеристики, накази по особовому складу, особові листки з обліку кадрів, особові картки, трудові книжки тощо;

¨ офіційно-особисті документи - пропозиції, заяви та скарги громадян, розписки та доручення.

55) Основні реквізити документа

При оформлянні організаційно-розпорядчих документів використовується такий склад реквізитів:

1 - Державний герб;

2 - емблема організації;

3 - зображення нагород;

4 - код організації;

5 - код документа;

6 - назва міністерства чи відомства;

7 - назва підприємства (установи, організації, фірми);

8 - назва структурного підрозділу;,

9 - індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер Телефону, номер рахунку в банку;

10 - назва виду документа;

11 - дата;

12 - індекс (вихідний номер документа);

13 - посилання на індекс та дату вхідного документа;

14 - місце складання чи видання;

15 - гриф обмеження доступу до документа;

16 - адресат;

17 - гриф затвердження;

18 - резолюція;

19 - заголовок до тексту;

20 - позначка про контроль;

21 - текст;

22 - позначка про наявність додатка;

23 - підпис;

24 - гриф погодження;

25 - візи;

26 - відбиток печатки;

27 - позначка про завірення копії;

28 - прізвище виконавця та номер його телефону;

29 - позначка про виконання документа та направлення його до справи;

30 - позначка про перенесення даних на машинний носій;

31 - позначка про надходження.

56) Загальні вимоги до оформлення та особливості ділових паперів.

Текст має бути логічно послідовним, диференційованим за сферами спілкування, відзначатися довершеністю структури, форми та викладу. Залежно від характеру основного змісту документа використовуються відповідні мовні структури із ретельно дібраними словами, що найточніше передають зміст документа.

Будь-яка ділова кореспонденція зазвичай готується на спеціальних бланках, реквізити яких містять постійну інформацію. Обов'язковими мають бути заголовок, адреса організації, установи, фірми, підприємства, куди надсилається документ. Назва ставиться у називному відмінку. Якщо ж кореспонденція адресується конкретній особі, то посада і прізвище її пишуться в давальному відмінку.

57) Кличний відмінок іменника. Форми та особливості звертань у діловому мовленні

Кличний відмінок. У кличному відмінку однини іменників першої відміни вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю.

а) О мають іменники твердої групи: дружино, Ганно, книжко, Михайлівно, перемого, сестро.

б) Е мають іменники м’якої та мішаної груп, є — іменники м’якої групи після голосного та апострофа: воле, земле, Катре, робітнице, душе, круче; Маріє, мріє, сім’є, Соломіє, а також Іллє.

в) Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: бабусю, Галю, доню, матусю, тітусю.

58) Особливості Українського наголосу. Акцентуальні норми.

На́голос або акце́нт — надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Його також можна визначити як якісну характеристику (коли якість голосного є засобом вираження наголошення) і, також, як кількісну характеристику (відносно збільшена тривалість наголошеного голосного).

59) Особливості і правила вираження іншомовних слів у ділових паперах

У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:

Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: ащшдзцш, сума, маса, каса, колектив, група, метал, комісія.

Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Голландія, Марокко, Міссурі.

У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо) і т. д.

На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.

В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін.

Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сицилія, Чикаго, Мадрид, Алжир.

Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.

Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.

директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але мадяр).

60) Роль синонімів у текстах ділового мовлення

Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм: звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням.

Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками {відомий — видатний — славетний — знаменитий);

2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються, стилістичним і емоційним забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти);

3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності {мовознавство — лінгвістика; століття — сторіччя).