13. Мовні норми та мовленнєвий етикет.

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм: 1.орфоепічні норми (вимова); 2.акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); 3.Лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); 4.словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);5.морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); 6.стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); 7.орфографічні норми (написання слів); пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації.

Мовленнєвий етикет, як соціально-лінгвістичне явище детермінований з функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції: контактна - Функція ввічливості, Регулююча - Функція впливу (імперативна, волюнтативна), звертальна (апелятивна) - Емоційно-експресивна.

Формули етикету передбачають правдивість, порядність мовця.

14. Поняття культури мови та культури мовлення.

Центральне поняття теорії культури мови — норма лiтературної мови в її конкретно-iсторичному виявi. Це одна з найскладніших проблем, багатовимірність якої визначається фактами iсторичними, культурно-соціологічними і власне лінгвістичними.

Культура мови має справу з конкретними мовними фактами. Серед них є найістотніші для даної мови, які відбивають основні її характерні риси. Це, зокрема, звучання фонем у їх сильних позиціях, основні граматичні морфеми, основний лексичний склад мови та ін.

Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні.

В культурі мовлення виділяють:правильне мовлення; мовна майстерність.

Правильне мовлення - це додержання усталених мовних норм української літературної мови.

15. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.

Лексикологія—розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови). У лексикології слово вивчається не лише саме по собі, а й у певному зв'язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження, з історичної точки зору, у плані вживання.

Одиницею лексики є слово. Слово – це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. За допомогою слів людина називає предмети і явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому основна функція слова в мові – називна, або номінативна. Лексичне значення слова хоч і стійке, проте не лишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового (дружина, санітарні дружина, добровільна дружина і т.д.).

Мова, зокрема її лексична система, відображає процеси і результати пізнавальної діяльності людини, розвиток культури і мистецтва народу. Слово, як одиниця лексичного рівня, взята окремо або у поєднанні зі словами чи з одиницями інших рівнів, несе в собі накопичений попередніми поколіннями досвід і культурно-історичні цінності, що зумовлює актуальність дослідження цієї одиниці мови.

На сучсаному етапі розвитку мовознавства лінгвісти звертають увагу на активну взаємодію кодифікованої нормативної мови з субстандартом. Досить чітко простежується тенденція до нівелювання кордонів між різними прошарками розмовної лексики. Результатом цього процесу є поява у публічних виступах, пресі, художній літературі мовних одиниць і з знижених регістрів усної мови, підвищується мовний статус арготивної лексики і професіоналізмів, які вже не сприймаються як щось невластиве літературній мові.Мовні норми, отже, стають більш рухомими, більш схиляються в бік індивідуальності і радше виражають особистість, ніж відображають норму. Таким чином, мовні одиниці перехідних рівнів відображають тенденції розвитку мови. Визначаючи межі мовного утворення слово було розглянуто з таких аспектів, як графічний, фонетичний, структурний, граматичний, синтаксичний, семантичний та системний.