- •1.Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2. Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3. Поняття престижу мови, засоби його забезпечення.
- •4. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7. Основні ознаки функціональних стилів.
- •8. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •9. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •10. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •15. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17. Особливості лексичних засобів ділового мовлення:
- •18. Використання синонімів у ділових паперах;
- •19. Специфіка вживання омонімів;
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24. Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •27. Сучасні проблеми української термінології.
- •28. Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29. Види і форми професійного спілкування.
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення.
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •33. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування:
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •36. Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення професійних проблем:
- •38. Мистецтво перемовин;
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення;
- •40. Правила ведення дискусії.
- •41. Основні поняття діловодства.
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів.
- •44. Вимоги до тексту документа.
- •45. Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклад.
- •46. Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47. Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48. Поняття про мовні штампи і кліше.
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52.Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет.
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
45. Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклад.
Переклад – збереження змісту повідомлення під час зміни його мовної форми. Усний переклад – синхронне відтворення мовлення іноземною мовою. Письмовий переклад враховує не тільки зміст повідомлення, а й певні особливості слова цього змісту. Під час оцінки якості перекладу виходять із чотирьох чинників: точність викладення змісту; правильність вживання термінів і термінологічних словосполучень; правильність викладу матеріалу з точки зору граматики української мови; належне технічне оформлення. Основними правилами виконання перекладу є:
Перекласти треба зміст речення, а не буквально.
Ретельно підшукувати семантичні еквіваленти.
При виникненні труднощів під час перекладу слід вдаватися до перифразу.
Під час перекладу можна здійснювати лексичні, граматичні, синтасичні трансформації.
Під час перекладу тексту необхідно правильно розуміти і відповідно відтворювати терміни. Важливою особливістю наукового тексту є сувора логічна послідовність викладу міркувань. Композиція наукового тексту передбачає рух думки від відомого до невідомого, від простого до складного. Це безпосередньо відбивається в синтаксисі наукового тексту. Чіткість синтаксису, недвозначність зв'язків між членами речення й окремими реченнями є предметом особливої уваги перекладача, який повинен точно відтворити оригінал. Порушення усталеного порядку слів, невдале розміщення підрядних речень може зашифрувати думку автора, ускладнити її сприйняття в перекладі. 1. Послівний переклад (буквальний або підстрочний). Це механічний переклад слів іноземного тексту у тому порядку, в якому вони зустрічаються в тексті, без урахування їх синтаксичних і логічних зв’язків. Такий переклад частіше за все призводить до відсутності змісту і повинен поступово викорінюватися з перекладацької практики. 2) Дослівний переклад. Дослівний переклад при правильній передачі змісту тексту, що перекладається, максимально близько відтворює синтаксичні конструкції і лексичний склад оригіналу. У випадку, коли синтаксична структура речення, яке перекладається, має смисл і в перекладі виражена аналогічними засобами, дослівний переклад може розглядатися як остаточний варіант перекладу без подальшої редакторської обробки. 3) Літературний переклад. Цей вид перекладу передає зміст оригіналу у формі правильної літературної мови.Через значну відмінність синтаксичних структур різних мов, при перекладі рідко вдається зберегти форму вираження оригіналу. В інтересах точності передачі змісту часто буває необхідним змінити структуру речення, що перекладається, у відповідності до норм мови, на яку перекладається текст, тобто переставити або навіть замінити окремі слова і вирази. Переклади, які виділяються за ознакою форми тексту: Письмовий переклад – переклад, що здійснюється в письмовій формі. Усний переклад – це переклад, який здійснюється в усній формі.
46. Явище тавтології як особливого виду повтору.
Тавтологією називається стилістична фігура, яка утворюється в результаті повтору тих самих споріднених слів. Від парономазії тавтологія відрізняється тим, що в ній є не тільки звуковий повтор, а й семантичний: любити великою любов'ю; ненавидіти лютою ненавистю; сидьма сидіти; ревма ревти; вільному воля, спасенному рай; січень січе, лютий лютує, березень плаче, квітень квітує.Як стилістична фігура у вжитку тавтологія близька до лексичного повтору, парономазії та інших явищ звуко-семантичного зближення слів.У практичній мові тавтологія є небажаним явищем. Вона може створювати враження безпорадності, одноманітності мовлення. Проте в художньому мовленні, якщо тавтологія має ідейно-естетичну мотивацію, вона стає виразною стилістемою. Такою є тавтологія з семантикою чужинності у поезіях Т. Шевченка, М. Рильського, В. Стуса.