Перепони (бар’єри) у спілкуванні та його рівні

На шляху до людей, до їх розуміння ми стикаємося з трьома своєрідними перепонами і можемо розраховувати на успіх, лише подолавши їх. Це і зовнішність людини (її естетичні якості); вираз очей і обличчя (міміка, пропорціональність, зміна виразу обличчя тощо), інтелект.

Зовнішність

Переваги красивої зовнішності, проявляються ще в ранньому дитинстві, коли симпатичним дівчаткам дорослі приділяють більше уваги. В школі вчителі оцінюють таких дітей як більш здібних, а однокласники намагаються завести дружбу з ними.

Гарні жінки частіше вдало виходять заміж і займають вище соціальне становище у суспільстві, на них більше задивляються чоловіки, приписуючи їм кращі якості і обожнюючи їх.

І навпаки, люди менш вродливі відчувають «дискримінацію» з раннього дитинства і виховательки приділяють їм менше уваги в дитсадках, суворіше ставляться до них вчителі у школі, упереджено ставляться деякі викладачі у вузі. Їх оцінюють більш вимогливо при зайнятті вакантних посад, встановленні заробітної плати, податки пільг.

«Фізична врода, відмічає психолог С.Рей (США) – може підняти самооцінку, рівень вимог і взагалі дати людині позитивне бачення світу, що сприяє успіху у найрізноманітніших галузях»

Вищесказане не означає, що красива зовнішність має головне значення у житті людини. Людина бісоціальна і в своїй життєдіяльності підпорядковується як біологічним, так і соціальним законам, дію яких неможливо протиставити один одному. Так, академік В.М.Бехтерєв в 1923р. писав, що особистість є завжди і всюди продуктом бісоціальних умов, які завдячують своїм виникненням, з одного боку, біологічному впливу, отриманому від батьків, а з іншого – соціальним умовам оточуючого середовища.

Вродлива зовнішність може бути ознакою здоров’я, стійкості до захворювань, але вона мало що скаже (окрім фахівця) про розумовий талант, порядність людини. Інколи важко відповісти на запитання, чому одні люди подобаються «з першого погляду», а інші – сприймаються відразливо.

Вираз обличчя

Свого часу філософ А. Шопенгауер зауважив, що уста висловлюють думку людини, а обличчя – думку природи. Не говоримо вже про загальновідому народну мудрість, що «очі – дзеркало душі людини». У виразі очей віддзеркалюється розум, набутий людський досвід. Не випадково ж ми говоримо, «мудрий погляд», «сумні очі», «яскраве сяйво очей», «пустий погляд» тощо. Видатний кінорежисер М. Ромін якось зауважив, що за допомогою гриму в кіно можна зробити все – невродливого – красивим, некрасиву жінку – винятково красунею, - крім одного: тупі очі, якщо вони показані на екрані крупним планом, - розумними.

Більшість людей створює чуттєві фантазії, розглядаючи обличчя, хоча деякі можуть визначити психофізіологічні особливості конкретної людини. Наші обличчя – це наші підписи, і не випадково в другій половині життя людина сама є відповідальною за красу та виразність свого обличчя. Але краса не є панацеєю, що визначає все або нічого. В однієї з найбільш цікавих жінок світу Клеопатри ніс був з горбинкою, Мадонна стала знаменитою співачкою, незважаючи на великий ніс, а збільшені вилиці А. Шварцнегера не завадили йому мати великий успіх у кіно.

Інтелект

Він не є повністю вродженою якістю і дається наполегливою працею – навчанням, життєвим досвідом – протягом усього життя. Саме тому інтелект не є якоюсь сталою величиною і, напевне, люди, які чимало бідкаються що їм не вистачає того чи іншого у житті, ніколи не бідкаються про нестачу розуму.

Американський психолог Н. Таллен виділяє три типи інтелекту: вербальний, механічний, соціальний.

Вербальний – здатність оперувати словами, символами, числами, ідеями, логічними доказами.

Механічний – здатність сприймати і розуміти зв’язки фізичних сил і елементів механізмів в практичних ситуаціях, швидко схоплювати принципи машинних операцій.

Соціальний – здатність розуміти стан інших людей, вміння передбачити розвиток різноманітних соціальних ситуацій. Проявляється у почутті такту, в умінні знаходити прихильність інших людей, створювати позитивну атмосферу у взаєминах з ними. Низький рівень розвитку даного типу інтелекту приводить до постійних проявів безтактовності, труднощам пристосування до соціального оточення, до проблем спілкування і самотності .

Відомий англійський психолог Г. Айзенк створив систему тестів по вимірюванню коефіцієнту інтелекту, основою яких є уявлення про те, що природною основою розумових здібностей являється швидкість протікання інтелектуальних процесів. Але це не значить, що люди, які мислять повільно і фундаментально, у принципі не здатні рішати інтелектуальні завдання. Буває після довгих роздумів вони приходять до достатньо нетривіальних рішень. Але, не вміючи швидко орієнтуватись в ситуації (тугодум), часто сприймаються як люди, недостатньо інтелектуально розвинуті не виключено, що людині з повільними інтелектуальними процесами, якщо всі рахують не дуже розумною, просто мало часу, виміряною їй природою, щоби потрясти світ новими ідеями. Швидкість мислення у людей різна і при спілкуванні необхідно враховувати ці особливості і не спішити виносити однозначний вирок.

Ці зазначені перепони об’єднаються в естетичні та інтелектуальні бар’єри поряд з ними існують мотиваційний, моральний та емоційний бар’єри. Кожен з них може стати на перешкоді в процесі спілкування.

Мотиваційний бар’єр знаменний тим, що висловлювана мотивація має бути прийнятою для інших і переконливою для них. При негативному її розумінні вона втрачає своє мобілізуюче значення і сприймається як кон’юктурна реальність. Саме таким мотиваційним безглуздям були свого часу заклики: «віддамо всі сили...», «виконаємо і перевиконаємо...», «усі як один на прибирання території...» і т.д.

Одні люди прагнуть зрозуміти вчинки, висловлювання, емоції партнера по спілкуванню. Трапляється й таке, що людина одних партнерів розуміє, а інших – ні (за принципом: кого хочу – того і розумію). Це відбувається тому, що деякі люди видаються не вартими її уваги, тому тут до мотиваційного бар’єру додається також моральний.

Моральний бар’єр обумовлюється тим, що при спілкуванні в дію вступають чимало життєво – побутових факторів. Тут може проявлятися відмінність статі, віку, соціального становища та державно – посадової ієрархії тощо. Спрацьовують також чисто психологічні якості і властивості людини: соромливість, психічний склад, надмірна скромність і т. д. Підлість непорядність, злі наміри, брехня будують між людьми таку стіну, через яку не перейти. Як правило для підлого вчинку підбирається пристойна упаковка. Наприклад, ні один випадок переслідування за критику не пояснюється бажанням відомстити за принесену критикою втрату. Того, хто насмілився прилюдно критичні зауваження в адресу непорядного керівника, частіше всього оголошують таким, який утруднює атмосферу в колективі. А переслідування склочника – справа не підла, а по своєму благородна.

Іноді використовується прийом – признання у підлості. Так, один з персонажів В.Ф. Тендрякова «Побачення з Нефертіті», зробивши негідний вчинок, «чесно» признався друзям, що він негідник. Подібна «чесність» далека від покаяння. За нею ховається тонкий розрахунок, пов’язаний із легалізацією підлої суті і з визнанням за собою права і надалі «грішити і каятись».

Як це не парадоксально, але моральні бар’єри при спілкуванні виникають і в тих випадках, коли ми маємо справу з людиною, яка ні в чому не порушує моральні норми. І дійсно, бездоганна у всіх відношеннях людина ризикує бути незрозумілою оточуючим. В основі нерозуміння лежать, мабуть, глибинні психологічні механізми захисту власної особистості зі всіма її недосконалостями від замаху практично недосяжних їм взірців соціального успіху і бездоганної поведінки.

Розумінню істинних, справжніх заслуг і вартості нерідко перешкоджає заздрість. Філософ Гальвецій вважав, що заздрісну людину створила природа, і якщо ця людина губить порівнятися з тими, ким захоплюються, захоплення поступається місцем ненависті..

Буває так, що бар’єром на шляху до взаєморозуміння є хвилювання, пов’язане з бажанням людини, щоб її зрозуміли. Тут починають діяти емоції, які виявляють емоційний бар’єр. Деякі емоції мають негативний відтінок, тому нерідко впливають на логіку викладу, мовлення, заважають уважно слухати іншого і зрозуміти його. Позитивні емоції також не завжди допомагають адекватному взаєморозумінню (наприклад, закохані, які під впливом переживань вживають не ті слова, які б їм хотілося). Хоча загалом позитивні емоції стимулюють бажання зрозуміти іншого, поспівчувати йому та допомогти.

Емоційний бар’єр найчастіше пов’язаний з концепціями тих чи інших «малих» або «великих» соціальних груп, до яких належить людина.

Зрозуміло, що людина змінюється протягом життя в своїх знаннях, поглядах, життєвих установках, а отже, і в діях, вчинках, поведінці. Великий китайський мислитель Конфуцій зуважив, що «не змінюються лише наймудріші і найдурніші».

Психологічні бар’єри. Підвести людей, які прагнуть до взаєморозуміння, може пам’ять. Ніхто з нас не може бути впевнений у тому, що він завжди зберігає у пам’яті й може відтворити всю інформацію, що до нього надійшла. Люди це знають, проте в конкретних ситуаціях їм здається, що пам’ять підводить не їх, а партнерів (“я точно пам’ятаю, що я ...”). тому слід, зокрема, в ділових стосунках записувати найважливішу інформацію, а то й підписувати документи, де відмічати основні положення та рішення, висловлені думки.

По-різному поводяться, спілкуючись, чоловіки й жінки. Чоловіки більше уваги приділяють змісту спілкування, а жінки – безпосередньо процесу. Чоловіки. Як правило, уважно слухають 10-15 секунд, а потім починають розмірковувати, що самі хочуть сказати,тобто вони нерідко не вислуховують співрозмовника до кінця, не прагнуть з’ясувати, чи правильно його зрозуміли. Жінки, на відміну від чоловіків, бачать в особі співрозмовника особистість і розуміють його почуття. Чоловіки активніше відстоюють свою точку зору, а жінки легше піддаються переконанню і спокійніше приймають чужу думку.

Успіх значною мірою залежить від рівня культури співрозмовників, від зання ними психології особистості, вміння враховувати їх при доборі засобів спілкування. Це стосується також спілкування між людьми різних національностей. Орієнтація на загальнолюдські моральні цінності, унікальність, самобутність кожного народу сприяє встановленню взаєморозуміння, громадської злагоди.

Ще у XVI ст. видатний французький філософ-мораліст М.Монтень писав, що різні звичаї народів нескінченні у своїх проявах, і скрізь вони мають обґрунтування. Неврахування таких звичаїв нерідко сприймається як відхилення від розуму.

Ми не маємо права змінювати звичаїв інших народів. Їх потрібно пізнавати і враховувати з метою досягнення взаєморозуміння. Під час бесіди американців чи англійців один говорить, а другий слухає, адже переривати не ввічливо. Японець слухає більш активно, подаючи сигнали, що він розуміє співрозмовника, якщо може, то навіть закінчує за нього фрази. Його «хай» («так») означає: «Я вас розумію». Інколи ті, хто не знає цієї особливості японців, сприймають «хай» за згоду і думають, що досягли успіху у вирішенні ділових питань, а потім, нажаль, глибоко розчаровуються. Загальнолюдська культура допоможе подолати бар’єри взаєморозуміння, пов’язані із соціокультурними особливостями.

Складну проблему становить взаєморозуміння людей, які належать до різних великих і малих соціальних груп. Кожний із нас водночас є членом різних груп: за віком, статтю, професією, національністю та ін. Звичайно, в особливостях різних груп розібратися важко ще складніше всі їх врахувати. Проте кожен знає, що різну психологію мають, наприклад, старше та молодше покоління, жінки й чоловіки. Так, старше покоління, зазвичай, критично ставиться до інновацій. Молодь емоційно більшою мірою підготована до змін, тому завжди прагне нового.

Ще однією не менш важливою перепоною у взаєморозумінні можуть бути стилі спілкування суб’єктів при взаємодії, який залежить від двох основних факторів:

- який кінцевий результат передбачає кожна сторона;

- як поводять себе партнери при обговоренні питань.

По першому фактору – кінцевий результат – стиль проведення спілкування можна умовно подати у вигляді спектра, вздовж якого розставляють точку відліку від тих, що ґрунтуються «на положенні» і до тих, що ґрунтуються «на інтересі».

Спілкування, основане «на положенні» будується за принципом «виграш-програш». Вважається, що чим більше домагається одна сторона, тим більше повинна поступитися інша. Передбачається, що обидві сторони прагнутимуть до реалізації власної мети і намагатимуться максимально збільшити свої переваги. Основний наголос при цьому партнери роблять на якій-небудь вимозі, її просуванні і захисті. Будь-які поступки компенсуються тільки за рахунок одержання іншої вигоди. Для виправдання своєї вимоги посилаються на об’єктивні причини. В процесі спілкування можуть використовуватись різноманітні тактичні дії: тиск на партнера , драматичні прийоми, затягування контакту, виведення партнера з рівноваги, передчасний вихід з контакту тощо.

Спілкування, яке базується «на положенні», обмежується укладанням однієї вигідної угоди за один раз. Якщо в результаті спілкування налагоджується контакт, то він складається точно, чітко, і розписується в деталях.

Спілкування, яке ґрунтується «на інтересі», являє собою зовсім інший підхід і передбачає досягнення взаємовигідної згоди, яка матиме довгостроковий характер. Метою цього спілкування є принцип «виграш-виграш»,забезпечення взаєморозуміння і довіри між партнерами, встановлення чітких і об’єктивних норм честі.

Така атмосфера спілкування сприяє відкритості та вільному обміну інформацією між партнерами, орієнтує на повагу один до одного, взаємодопомогу, розуміння потреб, труднощів і прагнень кожної сторони. Під час спілкування з основою «на інтересі» створюється сприятлива атмосфера для обміну новими ідеями і досягненнями, нововведеннями, виявляється готовність діяти.

Щодо другого фактора – поведінки партнерів у комунікативному процесі – стилі поведінки при спілкуванні можна умовно зобразити у вигляді різних точок вздовж спектра: від положення, де основою є «глибокий зміст» і до положення з основою «глибокого контексту».

Спілкування з «глибоким змістом» характеризується відносно незначним наголосом на слова, інформацію, ідеї, тобто на зовнішній формальний бік. Основний наголос переноситься на зміст спілкування, якому і надається першорядне значення. Стиль такого спілкування об’єктивний, прямий та ясний, велике значення надається точності та дослівності інтерпретації. Цей стиль можна охарактеризувати як «лівосторонньо-мозковий» (це активні та говіркі люди, які переважно прагнуть мати справу з проблемами, що вирішуються логічним шляхом).

При спілкуванні «з глибоким контекстом» сторони використовують документи, письмові чорнові угоди (часто переглянуті), чітко визначають терміни. Вони скоріше зроблять висновки, ніж висунуть нові ідеї і, по суті, вони скоріше покращать існуючий процес чи продукт, ніж винайдуть щось нове.

Спілкування «на глибокому контексті» можна порівняти з добре сфокусованою світловою плямою.

Спілкування, що ґрунтується «на глибокому контексті» передбачає, що такі контекстуальні фактори, як взаємозв’язок, місце, час, установка і почуття мають першочергове значення. Мета спілкування полягає в тому, щоб співчутливо і точно «читати» свого партнера й візуально діагностувати його поведінку.

Партнери, які використовують цей стиль, частіше орієнтуються на те, що і як було сказано під час розмови. Стиль їх спілкування тонкий, можна сказати, особистий і частково непрямий, його можна охарактеризувати як «правосторонньо-мозковий». За таким стилем партнери використовують натяки, репліки двозначного характеру, завуальовані пропозиції, багато проблем вирішують інтуїтивним шляхом і мають дуже добре образне мислення. Символом спілкування з основою «на глибокому контексті» може служити широкий промінь прожектора.

Кожен з вищеназваних стилів спілкування має свої особливості. Шляхом комбінування зазначених стилів можна встановити чотири квадранти контактів і стилів спілкування:

I. з основою на контексті та інтересі;

II. з основою на змісті та положенні;

III. з основою на контексті та положенні;

IV. з основою на змісті та інтересі.

Партнери, культура яких дозволяє використовувати кожен із перерахованих стилів, досить легко вирішують проблеми, що виникають в процесі спілкування. Протиріччя і конфлікти можуть, як правило, з’являтися між партнерами, стилі поведінки яких відносяться до протилежних квадрантів кваліфікаційної схеми. Тобто:

І сприймає ІІ як нахабного, агресивного, нетерплячого, наївного, нудного і обмеженого.

ІІ сприймає І як неуважного, того, хто ухиляється від проблем, важко розуміє, обманює.

ІІІ сприймає IV як зарозуміло-серйозного, офіційно-холодного, негнучкого.

IV сприймає ІІІ як маніпулятора, говіркого, і як такого, що не заслуговує на довіру.

Отже, кожен, хто збирається контактувати і спілкуватись на відповідному рівні, повинен не тільки розуміти проблеми, які виникають при неспівпадінні стилів спілкування, але й бути здатними вирішити їх, тим самим створюючи передумови для належного розуміння партнерами свого стилю спілкування, а отже справжнього взаєморозуміння.

Бар’єром для успішного та результативного спілкування можуть бути відносини за суб’єкт-об’єктною моделлю – відносини за схемою «я-воно», тобто маніпулятивною. Під маніпуляцією розуміється не одна гра, а система ігор, і ще більше – стиль життя, псевдофілосфія життя, спрямована на те, щоб експлуатувати та контролювати себе та інших.