8. Планування потреби в матеріальних ресурсах

При плануванні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи розрахунку. Найбільш загальними з цих методів є метод прямого розрахунку; методи, що ґрунтуються на обліку даних про рецептурний склад продукції, нормативних строках зносу, формулах хімічних реакцій.

Методи визначення потреби в ресурсах - це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби - це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення.

Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому (Пм) визначається за формулою:

Пм =НвіNі

де Нві - норма витрат матеріалу на і-й виріб;

Nі - виробництво і-го виробу в плановому періоді;

n - кількість видів виробів, для яких використовується даний вид матеріалу.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, які використовуються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.

Планові нормативи визначають питомі витрати матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва, прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (Квм), який визначається як відношення чистої маси виробу (м_ч) до норми витрат матеріалу (Н_В):

Квм = м_ч / Нв

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюють до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (Пм) визначається за формулою:

Пм = Нвб  Nн  К

де Нвб - норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

Nн - запланований випуск нового виробу в натуральному виразі;

К- коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу.

При багатономенклатурному виробництві (підприємства швейної, взуттєвої, радіотехнічної, підшипникової та інших галузей промисловості) потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:

Пм = Нвт  Nг

де Нвт - норма витрат на типового представника;

Nг - програма випуску всіх виробів даної групи.

Якщо на момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:

Пм = Вмф  Івп  Ін

Вмф - фактичні витрати матеріалів за минулий період;

Івп - індекс зміни виробничої програми;

Ін - індекс середнього зниження норм витрат матеріалів у плановому періоді.

У таких галузях як металургійна, харчова, виробництві будівельних матеріалів використовується метод рецептурного складу. Спочатку розраховується обсяг придатної продукції для виконання виробничої програми, ливарні заготівки, скломаса за формулою:

Ппр = ВЧj  Nj

де Ппр - продукція придатна для обробки;

ВЧj - чорнова вага j-го виробу (деталь);

Nj - програма виробництва j-х виробів.

При визначенні потреби в сировині і матеріалах можна використовувати методи екстраполяції, математичної статистики, теорії ймовірностей, а також моделі багатофакторного регресивного аналізу. В останньому випадку аналізу підлягають фактори, які впливають на величину потреби:

y = (x₁, x₂, …, x_n)

де у - потреба в матеріалах на плановий період;

x₁, x₂, …, x_n - фактори, що впливають на цю потребу.

Факторами аналізу є структура і величина виробництва продукції, динаміка зміни норм витрат матеріалів, строки зносу продукції, дані про впровадження нових прогресивних матеріалів і замінників тощо.

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва розраховується з врахуванням тривалості виробничого циклу і планового випуску продукції і визначається:

Пнзв = (НЗВк – НЗВоч)Нв

де НЗВ_К - обсяг незавершеного виробництва на кінець планового періоду;

НЗВ_ОЧ - очікуваний обсяг незавершеного виробництва на початок періоду (очікуваний залишок);

Нв - норма витрат матеріалу на виріб (деталь);

n — кількість найменувань виробів (деталей).

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва планується при зростанні обсягу виробництва і збереженні попередньої тривалості виробничого циклу, введенні в експлуатацію виробництв і цехів для виготовлення нових видів виробів.

Потреба в матеріальних ресурсах у капітальному будівництві розраховується з врахуванням джерел надходження матеріальних ресурсів для здійснення будівельно-монтажних робіт (замовники, підрядні та спеціалізовані субпідрядні організації).

Потреба в матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослідницьких робіт визначається на основі заявок конструкторських та технологічних відділів.

Потребу в змащувальних матеріалах на плановий період визначають із врахуванням специфіки їх споживання:

Пмз = НвзЧДрпКзТзм,

де Пмз - кількість необхідних змащувальних матеріалів;

Нвз - норма витрат змащувальних матеріалів на одну машино-годину роботи даного обладнання, кг;

Ч- число працюючих одиниць обладнання, од.;

Дрп - планова кількість робочих днів підприємства на рік, дні;

К₃ -коефіцієнт змінності обладнання;

Тзм - тривалість робочої зміни, год.

Методика розрахунку потреби в інструменті також відображає фактори, які визначають їх витрати. Спочатку уточнюється номенклатура необхідного інструменту, потім по кожному його найменуванню розраховується час роботи.

Річна потреба в ріжучому інструменті розраховується за наступною формулою:

Прі = ТмNр / (L / l + l)Ті,

де Тм - машинний час роботи даним інструментом для виготовлення одиниці продукції, год.;

Nр - річна програма випуску продукції, шт.;

L - довжина робочої частини інструменту, мм;

l - частина інструменту, що заточується за одну заточку, мм;

Ті - час роботи інструменту між двома заточками, год.

Для діючого виробництва потребу в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. Потрібна кількість інструменту на плановий період розраховується за формулою:

Ір = Іп + ОФп - ОФф

Де Іп - витрати інструменту в плановому періоді, шт.;

ОФп - потрібний обіговий фонд інструменту, шт.;

ОФф - фактичний обіговий фонд інструменту на початок планового періоду, шт.

ЗАПАСИ І РЕГУЛЮВАННЯ ЇХ РОЗМІРІВ

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.

Запаси - це матеріальні активи, які:

утримуються для подальшого продажу;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції.

У господарській діяльності запаси поділяють на:

сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу;

малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

Склад запасів визначається їх найменуваннями або однорідними групами (видами).

Запаси створюються з метою сприяння:

Обслуговуванню споживачів (наявність запасів - важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний із можливістю постачання продукції у будь-який час).

Гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється).

Визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів).

Згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягу виробництва).

Отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів

Виробничі запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використовується безпосередньо у виробничому процесі. Отже, це предмети праці, що надійшли до споживача різного рівня, але ще не використовувалися і не піддавалися переробці.

Виробничі запаси розраховують в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.

Виробничі запаси входять у число факторів, що гарантують безпеку матеріально-технічного постачання, його гнучку роботу і виступають як "страховка" виробництва.

Розмір виробничого запасу залежить:

від величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;

від періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво;

від сезонності постачання матеріалів;

від співвідношення транзитної і складської форм постачання;

від розміру транзитних постачань.

На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий, технологічний, поточний (складський), резервний (страховий).

Максимальний поточний запас (ПТmax) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома постачаннями та середньодобовими витратами матеріалів, тобто

ПТmax = Вд  tн

де Вд - середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

tн - інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умови сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

Підготовчий запас необхідний на час підготовки доставлених на підприємство матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо), і визначається за формулою:

Пд = Вд  tn

де tn - час на підготовку матеріалів, днів.

Технологічний запас - час на підготовчі операції із виробничими запасами до можливого їх використання в технологічному процесі.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою:

Стр = Вд  tm

де tm - час термінового поповнення запасу в днях, або за стандартних інтервалів постачання - середнє відхилення від нього.

Страховий запас визначається в межах до 50 % поточного запасу.

Знаходження матеріалів у дорозі - транспортний запас - визначається як різниця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.

Таким чином, загальний запас матеріалів становить:

- максимальний Зз.мax = Вд  (tn + tm + tн);

- мінімальний Зз.min = Вд  (tn + tm);

- середній Зз.ср = Вд  (tn + tm + tн/2);