5. Картина зачеплення

Вихідні данні: ( для останньої пари коліс приводу)

1. Модуль зачеплення 3-го ступеня: мм

2. Число зубців шестірні z₇ =13, колеса z₈ =45.

3. Вид зачеплення: нерівнозміщене з х підрізом.

4. Параметри зубонарізної рейки (ГОСТ 13755-68):

- коефіцієнт висоти головки зуба;

- коефіцієнт радіального зазору;

- профільний кут рейки.

Розрахунок:

1. Крок зачеплення по ділильному колу, мм:

2. Крок зачеплення по основному колу, мм:

3. Радіуси ділильних кіл:

• шестерні:

• колеса:

.

4. Радіуси основних кіл:

• шестерні:

• колеса:

5. Радіуси початкових кіл:

• шестерні:

• колеса:

6. Міжосьова відстань:

7. Радіуси кіл западин:

• шестерні:

• колеса:

8. Глибина заходу зубців:

9. Висота зубця:

10. Радіуси кіл вершин:

• шестерні:

• колеса:

11. Товщина зубця по ділильному колу:

• шестерні:

• колеса:

Після підстановки числових значень, маємо:

Отже, розрахунки виконані вірно.

ПОБУДОВА КАРТИНИ ЗАЧЕПЛЕННЯ

Накреслимо три пари зубців, які знаходяться в зачепленні.

1. Вибираємо масштаб збільшення м/мм таким чином, щоб на кресленні висота зубця була не менш ніж 50 мм (практично в межах 50…54 мм).

2. На лінії центрів коліс від центра О₇ відкладаємо міжосьову відстань a_w і ставимо точку О₈. Із центрів О₇ і О₈ радіусами початкових кіл r_w7 i r_w8 проводимо ці кола, у точці дотику отримуємо полюс зачеплення p.

3. Будуємо основні кола. Для цього через полюс зачеплення p проводимо спочатку дотичну t-t до початкових кіл, а потім під кутом зачеплення α_w (для нерівнозміщеного зачеплення α_w=24°) проводимо лінію зачеплення. Із центрів О₇ і О₈ опускаємо перпендикуляри на лінію зачеплення, ставимо точки N₁ i N₂ – отримуємо теоретичну лінію зачеплення . Радіусами О₇N₁ і О₈N₂, проводимо основні кола шестірні та колеса.

4. Будуємо евольвенти кола, які описує точка р прямої при перекочуванні її по основних колах згідно з методикою, розглянутою в ([6], с. 42…43).

5. Будуємо кола вершин обох коліс радіусами r_a7 і r_a8.

6. Будуємо кола западин коліс радіусами r_f7 і r_f8.

7. Радіус кола западин може бути більшим, меншим або дорівнювати радіусу основного кола r_b. Перевіряємо це за формулою для кожного колеса окремо [6, с. 44…46]:

де x – коефіцієнт зміщення (з урахуванням знака); z – число зубців відповідного колеса.

8. По ділильному колу шестерні відкладаємо половину товщини зубця шестерні проводимо вісь симетрії зубця, з’єднавши знайдену точку з центром О₄. Аналогічно робимо для колеса.

9. Вирізуємо з прозорого паперу, на який спочатку перенесли половину зубця, шаблони для шестерні та колеса. Будуємо по три зубці для кожного колеса, прикладаючи виготовлені шаблони та обрисовуючи їх, при цьому стежимо за точністю відкладання кроку по ділильному колу.

10. Виділяємо активну ділянку теоретичної лінії зачеплення. Це точки А і В перетину кола вершин зубців із теоретичною лінією зачеплення.

11. Виділяємо активні ділянки профілів зубців. Радіусами і відмічаємо точки на спряжених профілях зубців шестерні та колеса. Ділянка профілю зубця від вершини до відповідної точки – активна ділянка профілю зубця. Помічаємо ці ділянки смужками шириною 2…3 мм, які заштриховані перпендикулярно до профілю зубця.

12. Будуємо дуги зачеплення. Через крайні точки активної ділянки профілю зубця шестерні проводимо нормалі до цього профілю (вони є дотичними до основного кола). Знаходимо точки перетину цієї нормалі з початковим колом шестерні. Аналогічно побудуємо дугу зачеплення колеса – точки і .