9.Фундатори польського літературного романтизму.

Юліуш Словацький, найвідоміший у Європі представник польського романтизму. Перекладач англ. драматургії. Юліуш Словацький народився 4 вересня 1809 року у місті Кременець на Волині. 1811 року сім’я Словацьких переїхала до Вільна (нині Вільнюс). Тут Еузебіуш Словацький працював на кафедрі історії польської літератури Віленського університету. 1814 року батько помер від туберкульозу. Молода вдова з п’ятирічним сином повернулася до Городенки. Вчився у Віленському університеті (1825–1829), потім жив у Варшаві, а з 1831 року — на еміграції (у Франції, Швейцарії, Італії). Помер у Парижі, його тіло перевезене 1927 року до Кракова і поховане у Вавелі. В частині своїх творів Словацький відтворює чимало подій з історії України (драми: «Срібний сон Саломеї», «Беньовський» та «Ксьондз Марек» — з доби Коліївщини і Барської конфедерації; «Ян Казімір» — дійшла в уривках, з часів Хмельниччини), змальовує пейзаж Волині і Поділля та міста Крем'янця («Фантази», «Балладина», «Лілля Венеда») і українські мовні елементи (Duma ukraińska, Żmija); події в драмі «Мазепа» Мазепою) відбуваються в одному з подільських замків. вій улюблений твір - романтичну трагедію-казку“ Балладина” автор написав у 1834 р. В 1836 р. Ю. Словацький здійснив дворічну подорож на Схід. Він побував у Греції, Єгипті, Палестині, Сірії. Під враженням від мандрів створив велику поему “Подорож із Неаполя до святих місць”. У 1838 р. в горах Лівану створив поему “Ангеллі”. 1840 р. приступає до праці над поемою “Беньовський”, яка за жанром нагадувала “Дон Жуана” Байрона, а також пише “Лілла Венеда” (1840), драму “Фантазії”.

У 1842 р. Ю. Словацький став членом гуртка “Коло” Тов’янського, намагався створити свою філософсько-містичну систему. В ці роки поет особливо захопився мистецтвом бароко. Усе своє життя Ю. Словацький був переповнений ідеями активної революційної боротьби. Тому в 1848 р., коли стало відомо про підготовку Краківського повстання, він поспішив у Познань. Знову писав повстанські вірші (“І вийде сто робітників”). Хворий на туберкульоз, 3 квітня 1849 р. поет помер.

Міцкевич, найвеличніший поет польського романтизму.

У 1825 р. при переїзді на роботу у Москву у Харкові познайомився з відомим письменником Петром Гулаком-Артемовським, за рахунок чого вийшла балада «Пані Твардовська» українською мовою. У Москві Адам Міцкевич зайняв посаду чиновника канцелярії генерал-губернатора. Восени 1826 р. поет знайомиться з членами журналу «Московскій телеграфъ», поетами і письменниками.

Найяскравішим було знайомство з видатним російським поетом Олександром Пушкіним. Після переїзду Міцкевича у квітні 1828 р. до Петербургу вони з Пушкіним стають найкращими друзями, ходять на літературні вечори, діляться враженнями про прочитані твори. Міцкевич перекладає вірші Пушкіна польською мовою. У журналах і альманахах в період 1826—1830 роках друкувалися твори Міцкевича: балади, «Сонети», «Фарис», «Конрад Валлендор», «Дзяди». Епіграфом до циклу «Кримських сонетів» стали слова Гете: «Хто хоче зрозуміти поета, повинен відправитися в його країну». В еміграції За поему «Конрад Валленрод» Міцкевича знову починають переслідувати. Він врятувався виїздом за кордон у травні 1829 року. Ця подія була фатальною в його житті: після цього поет вже ніколи не міг вернутися до Литви та Польщі. У 1840—1842 читає курс слов'янської літератури в Коллеж де Франс у Парижі. Там була видана поема «Пан Тадеуш» (1834). Останні роки життя Адам Міцкевич провів у великій бідності. Тільки у 1852 році йому вдалося знайти роботу бібліотекаря бібліотеки Арсенала в Парижі. У квітні 1855 року померла його дружина, осиротивши шістьох дітей, а 26 листопада того ж року раптово помирає від холери і сам поет у далекому Константинополі. Його тіло перевезли до Парижа, а через 40 років перепоховали у Вавельських підземеллях у Кракові.