ПОЛЬЩА

1.Позиція Єжи Єнджеєвича щодо слов’янського братерства у науковій повісті «Українські ночі або родовід генія».

Адвокат України у Європі. Преші роки життя – Катеринослав. «Українські ночі або родовід генія» - найкраща белетрестична біографія (Шевченка). Перекладач творів Ліни Костенко, Коцюбинського, Шевченка на польську мову. Є.Єнджеєвич показав геніального поета національним пророком і вождем, полум`яним борцем за державну самостійність. У творі відображено перебування поета 1846 на Волині. Влітку 1843 року Т.Шевченко разом із Пантелеймоном Кулішем приїздив у містечко Олександрівка, де мешкав автор кількох історичних повістей, критик і фольклорист, представник «української школи» в польській літературі Міхал Грабовський. «Вони поїхали до Олександрівки. Автор «Коліївщини і степів» прийняв їх гостинно. Був приємно здивований тим, що Шевченко так добре говорить польською. Обіцяв йому допомогти…» (щодо розповсюдження альбому «Мальовнича Україна». — В.П. ). Єнджеєвич оповідає про зустріч із Міхалом Грабовским із подробицями, які начебто мають означати, що користувався він надійним джерелом. Проте жодного іншого джерела, яке б підтверджувало факт поїздки Шевченка до Олександрівки, не зафіксовано. Сам П.Куліш у спогадах «Майже півстоліття тому» детально описав свою подорож 1843 року до олександрівського «Абботсфорду», проте в них жодним словом не згадується, що його супутником був Шевченко.

2.Природа панславізмів у науковій есеїстиці Єжи Єнджеєвича.

Панславістська концепція за умови скасування імперських претензій Москви;

Шевченко – революціонер (Мадзіні в Італії, Ортега-і-Гассет в Іспанії);

Балканська федерація

Концепція УБЛ: незалежність України, Білорусі, Литви з відмовою польських претензій на Львів і Вільнюс – як основа майбутніх дружніх відносин Польщі і Росії.

3.Європейські революції і постать Тараса Шевченка у науковій есеїстиці Єжи Єнджеєвича. Див. Пит.1.

4.Особливості релігійно-містичної творчості Адама Міцкевича.

Народився на хуторі Заоссє, біля Новогрудка, нині Білорусь, в сім'ї адвоката та збіднілого білоруського шляхтича Миколи Міцкевича. Мати поета походила з сімї хрещених євреїв-франкістів. За організацію і участь у підпільних товариствах у 1824 р. був висланий у віддалені губернії Польщі, а згодом у листопаді прибув до Петербурга, звідки потрапив у Одесу, де працював учителем в Ришельєвському ліцеї. В Україні він залишався понад дев'ять місяців, постійно цікавлячись суспільним і культурним життям, фольклором та історією. написано більшість його сонетів, в тому числі «Кримських», балади: «Воєвода», «Дозор».

5.Месіанізм польської нації у літературно-публіцистичній творчості польських мислителів («Дзяди», «Ангеллі»).

Коли на початку 1847 року царські жандарми влаштували розгром Кирило-Мефодіївського товариства (яке в заведеній ними справі проходило як «Украйно-Славянское общество»), то серед вилучених у молодих київських «братчиків» матеріалів виявилися й твори політемігранта Адама Міцкевича — заборонена в Росії поема «Дзяди» та «Книги польського народу і польського пілігримства». Пілігрими в розумінні Міцкевича — це мандрівники мимоволі, польські емігранти, які після поразки польської «ребелії» 1830—1831 рр., жорстоко придушені Миколою I, розбрелися по світах. Проте вони, вірив поет, усе одно тримають курс на святу землю — вільну Польщу й рано чи пізно зуміють-таки досягти її. «Душа польської нації — Польське пілігримство», — цими словами починаються пройняті ідеєю національної свободи. «Закон Божий» (чи по-іншому — «Книга буття українського народу») — це не що інше, як «переробка книги Міцкевича». «Находимая у арестованных в последнее время малороссиян рукопись, которую Петров (студент, який доніс на кирило-мефодіївців жандармам. — В.П. ) называет «Законом Божьим», есть не что иное, как перевод или переделка означенного произведения» (тобто «Книг польського народу...»). Граф Орлов не заперечував: у Міцкевича «все приноровлено к Польще, а в «Законе Божьем» — к Малороссии», доповів він царю Миколі I. Той же біблійний стиль. Та ж ідея слов’янської федерації (в якій, мріяли кирило-мефодіївці, буде місце й для України). Такий же лаконічний — у дусі Книги книг — виклад національної історії. Та ж віра в націю, яка обов’язково пробудиться.

Крамольний подих свободи, спрямований проти російського самодержавства, «експерти» третього відділення помічали й у поемі А.Міцкевича «Дзяди». Текст її теж вилучали у кирило- мефодіївців — разом із рукописами поеми Тараса Шевченка «Сон» та «Кавказ». І тут починається тема «трьох Петербургів» — трьох, оскільки поруч із іменами Міцкевича й Шевченка виринає ім’я Пушкіна з його «Мідним вершником». Цим твором російський поет, як відомо, вступив у суперечку з автором «Дзядів». Третю частину своєї поеми, яка спонукала Пушкіна до полеміки, А. Міцкевич написав у Дрездені навесні 1832 року та надрукував у Парижі в листопаді. Мине менше року, і з’явиться «Мідний вершник». Міцкевич написав політичну сатиру на російський абсолютизм, «серце» якого — Петербург. Російські дороги, прокладені навпростець, через пустелі й місця колишніх осель та поруйнованих замків (бо так звелів примхливий царський палець!); дух величезної казарми, начиненої полками, що «з царського указу ідуть зі сходу, щоб гнобити північ, а інші з півночі йдуть на Кавказ», легіони вислужливого чиновництва, звиклого до казнокрадства... І як символ самодержавної Росії — жандармська кибитка, що мчить, не вибираючи дороги, а в ній, можливо, французький чи швабський король, який раптом потрапив у неласку «жандарма Європи», чи й сам генерал Єрмолов, підкорювач Кавказу, якого у «Кавказькому бранці» славив О.Пушкін... Поему «Дзяди» писав патріот Польщі, поему про мідного вершника — патріот Росії. Чи ж дивно, що вони виявилися зовсім неоднаковими за змістом — ці два патріотизми? Один — самооборонний, другий — сповнений екзальтованої гордині...Після повернення в Італію в 1837 p. Словацький написав поему «Ангеллі» («Anhelli», опубл. 1838). Ця філософсько-символічна поема — притча про народ і його вождя-пророка, про розпорошення польських емігрантських і революційних сил, про нову боротьбу за свободу Польщі, яку провадитиме не еміграція, а весь польський люд. Поема відзначається дуже складною стилістикою, її символізм і алегоризм близькі до барокових. Образи дантівського "Пекла" своєрідно відбилися в поемі Ю. Словацького "Ангеллі", де видіннями людських мук були наповнені дикі ліси сибірського вигнання.