соціальної роботи; розуміння розмаїття ролей у соціальній

роботі на мікро- та макрорівнях; практику роботи з різними за

культурним, расовим, етнічним складом людьми.

Ураховуючи велику кількість випадків насильства по

відношенню до соціальних працівників, студенти отримують

підготовку з особистої безпеки в школах соціальної роботи на

початку першого семестру, а потім вивчають настанови до

запобігання або зниження ризику в агентствах. Їх зміст полягає в

обізнаності, попередженні, керуванні небезпечними ситуаціями

вдома, на вулиці, під час мандрівок, у громадських місцях, на

підприємстві.

Зміст

2.3. Соціальна робота із сім'єю

Основною формою соціальної роботи із сім'єю є

консультування. Сімейне консультування - це робота із сім'єю,

зосереджена на проблемах внутрішньо сімейних відносин. Вона

здійснюється соціальним працівником, який має ступінь

магістра, що отримав спеціалізацію в цій галузі. Головна мета

спеціаліста з сімейного консультуванню полягає в тому, щоб

допомогти встановити конструктивні взаємовідносини між

членами сім'ї, що вимагає від спеціаліста нейтральної та

об'єктивної позиції по відношенню до всіх членів сім'ї.

Робота із сім'ями та дітьми здійснюється в двох основних

напрямах:

І. Робота в домашніх умовах.

ІІ. Робота за межами дому.

Робота в домашніх умовах включає в себе такі види

послуг:

– фінансова допомога;

– соціальний захист;

– сімейна терапія;

– денний догляд;

– ведення домашнього господарства.

Фінансова допомога забезпечується федеральними

програмами соціального захисту. Наприклад, забезпечує

матеріальними засобами сім'ї, в яких годувальник, що заплатив

необхідні для соціального забезпечення податки, помер або ж

став непрацездатним чи втратив роботу. Інша програма, яка

50

забезпечує фінансову допомогу в домашніх умовах, - допомога

сім'ям, в яких перебувають на утриманні діти.

Послуги із соціального захисту призначені для захисту

дітей, з якими погано поводяться, або про яких не піклуються.

Погане ставлення до дитини означає нанесення тілесних

пошкоджень, опіків, зґвалтування або непосильна праця.

Відсутність піклування передбачає байдуже ставлення по

догляду за дитиною, що включає безпосередньо догляд,

харчування, медичну допомогу. Якщо дома дитині не

забезпечують необхідний рівень догляду, соціальний працівник

може рекомендувати передачу його на виховання поза домом.

Щоб допомогти дітям залишитися у своїй сім'ї, працівник служб

соціального захисту спочатку спостерігає за тим, що

відбувається вдома. Вони консультують дітей та батьків,

інформують батьків про правові вимоги, надають сім'ї

інформацію про інші корисні для них служби і переконують

членів сім'ї використати їх можливості.

Сімейна терапія - це надання допомоги в домашніх

умовах сім'ям, які відчувають різні види дистреса. Сімейний

терапевт-професіонал намагається допомогти членам родини

спілкуватися більш конструктивно та пом'якшити гостроту

міжособистісних проблем.

Денний догляд - це послуга, яка дозволяє працюючим

батькам забезпечити необхідні умови для виховання дітей.

Денний догляд може здійснюватися вдома, у невеликих

приватних будинках, і в центрах, що мають ліцензії. Багато

штатів прийняли програми, в яких денний догляд субсидується

державою, таким чином, що розмір виплат зі сторони батьків

залежить від розміру їх прибутків.

Послуги, пов'язані з веденням домашнього господарства,

надаються сім'ям, в яких хтось із членів сім'ї дуже хворий,

старий або ж емоційно нестабільний для ведення домашнього

господарства; дітям, у яких один із батьків тимчасово відсутній

по причині фізичної чи психічної хвороби. Інколи, така послуга

надається в якості тимчасового корекційного заходу для сім'ї, в

якій батьки не піклуються про дітей. Послуги по веденню

домашнього господарства можуть включати: прибирання,

прання, закупки, приготування їжі. Їх вартість невисока, тому

вони доступні багатьом сім'ям.

51

У домашніх умовах надається така соціальна освітня

послуга як навчання сімейному життю. Найчастіше темами таких

занять є: вікові етапи розвитку дитини, психологічні особливості

дітей, формування самоповаги, комунікативні здібності дітей,

конструктивні методи виховання дітей у сім'ї.

Робота за межами дому включає такі види послуг:

– передача дитини на виховання;

– усиновлення;

– притулки домашнього типу;

– інституційна опіка;

– судова система.

Перед тим, як віддати дитину на виховання, соціальні

працівникипроводять обстеженнямайбутньої сім'ї і

висловлюють свої рекомендації. Після прийняття рішення про

передачу дитини на виховання, соціальні працівники

спостерігають за сім'єю: регулярно відвідують, спілкуються з

дітьми і дорослими, щоб переконатися в тому, що формуються

конструктивні взаємовідносини. Якщо з'являється певна

проблема, соціальні працівники включаються у її вирішення.

Основне завдання соціальних працівників полягає в тому, щоб

зробити все необхідне для забезпечення повноцінного догляду

за дитиною.

Деякі сім'ї, що приймають на виховання дітей, мають

ліцензії на догляд за дітьми зі специфічними проблемами,

такими як фізичні чи психічні порушення, поведінкові чи емоційні

розлади.

Коли дитина передана на виховання, соціальний

працівник, як правило, взаємодіє з батьками і з людьми, які

прийняли дитину. Він надає батькам можливість підготуватися

до повернення їх дитини у сім'ю. Крім цього, мета соціальної

роботи з дітьми і сім'ями полягає в тому, щоб допомогти членам

біологічної сім'ї залишатися разом в період росту і розвитку

дитини.

Усиновлення забезпечує постійний догляд за дітьми. Воно

надає батькам дітей, які їх усиновили, такі ж самі законні права і

обов'язки по відношенню один до одного, що і біологічним

батькам та їх дітям. Діти можуть бути усиновлені тільки тоді,

коли обох батьків позбавлено батьківських прав. В ряді випадків,

прав залишають у судовому порядку. Часто батьки самі

52

приходять до висновку, що не можуть забезпечити дитині

необхідного виховання та догляду.

Соціальні працівники консультують людей, які вирішують

важливі питання - чи віддати дитину на виховання, чи зберегти

вагітність. В недалекому минулому мати-одиначка могла

самостійно приймати рішення про припинення батьківських прав

і передачу незаконнонародженої дитини для усиновлення, а у

сьогоденні біологічний батько дитини, якщо він відомий, повинен

дати письмову згоду. Інколи біологічний батько порушує справу

про опіку і усиновляє дитину всупереч волі матері.

Притулки домашнього типу можуть бути створені

державними агентствами або приватними організаціями, які є

неприбутковими. Є різні типи таких закладів, в тому числі, ті, що

обслуговують людей із затримкою розвитку, з фізичними

порушеннями, психічнохворих. Притулки домашнього типу, які

мають ліцензію, розраховані на 8 чоловік. В таких притулках,

постійний штат молодих соціальних працівників, часто зі

ступенем бакалавра, а також робітників, які ведуть

господарство, помічників і спеціалістів зі ступенем магістра, які

консультують дітей та їх сім'ї.

Метою притулків домашнього типу є створення

обстановки, максимально наближеної до сімейної. Цей тип

служби корисний з таких міркувань:

1) притулки є певним виходом із становища в тих

випадках, коли немає можливості передавати дітей на

виховання в сім'ї;

2) притулки домашнього типу в більшій мірі, ніж

передача на виховання, можуть забезпечити потреби дітей,

молодих людей у спілкуванні із ровесниками;

3) у випадках, коли ще не підтверджені права сім'ї, яка

бере дитину на виховання, такий приют може бути тимчасовим

притулком для дитини.

Інституційна опіка (типу притулків для сиріт - в останні

роки більшість із них закрито, як такі, що не створюють

нормальне середовище для виховання) - забезпечують

спеціалізоване лікування або короткочасний притулок для дітей,

які очікують передачі на виховання або відправки у невеликі

притулки домашнього типу. Деякі діти залишаються на рік чи

більше у закладах - місцевих лікувальних центрах. Ці діти

зазвичай мають серйозні емоційні порушення і направляються

53

до них судами для консультування і терапії. Центри надають

широкий спектр послуг, які включають програми корекції

протиправноїповедінки,програмиіндивідуального

консультування, сімейної терапії та ін.

Зміст

2.4. Соціальна робота у школі

Соціальна робота в американських державних школах

спочатку здійснювалася добровольцями. На початку XX ст.

виникло поняття "провідуючий вдома вчитель". Спочатку ця

категорія педагогів фінансувалася приютами для біженців або

іншими приватними асоціаціями та агентствами. В 1913-1921 pp.

"провідуючих удома вчителів" почали запрошувати для роботи в

школи. Їх завдання полягало в тому, щоб надати допомогу в

попередженнівідставанняіправопорушень,сприяти

покращенню відвідування.

Прийняття законів про обов'язкову освіту відображало

усвідомлення суспільством значення освіти, визнання того, що

кожна дитина не тільки має право, але й зобов'язана вчитися. У

відповідності зі законом про обов'язкову освіту, було збільшено

кількість "провідуючих удома вчителів".

У 20-х роках основна увага шкільної соціальної роботи

стала приділятися питанням адаптації дитини. Основним

завданням було зменшення числа правопорушень і поліпшення

психічного здоров'я не тільки через удосконалення шкільних і

соціальних умов, а й завдяки допомозі дитині в плані її

особистісного розвитку. В ці ж роки зросла популярність вчення

З. Фрейда. Шкільні соціальні працівники стали більше займатися

питаннями психічного здоров'я, ніж соціальними.

Депресія 30-х років призвела до скорочення числа

соціальних працівників у школах. А ті, що залишилися,

займалися розподілом продуктів, житла, одягу. Коли ці питання

перейшли до відання федерального уряду, соціальні працівники

почали виконувати функції надання психологічної допомоги та

емоційної підтримки дітям, у яких виникали певні труднощі. Ця

тенденція спостерігалася в 40-і та 50-і роки.

В 60-і роки, в шкільній соціальній роботі, виник інтерес до

соціальних питань. У ці роки, збільшилась кількість соціальних

працівників, зросло значення групової форми роботи в школах.

54

Поняття "провідуючий вдома вчитель" змінилося поняттям

„шкільний соціальний працівник".

70-і роки ознаменувалися поширенням соціальної роботи в

умовах школи. Загострилися такі соціальні проблеми, як

правопорушення, бідність, расові заворушення, погане

ставлення до дітей. Законодавчі акти, прийняті в 60-70-х роках,

передбачали розширення сфери діяльності соціальних

працівників у школах. У 1978 р. були розроблені стандарти

професійної діяльності шкільного соціального працівника. У

відповідності з ними, основними об'єктами соціальної роботи в

школі стали учні, батьки, вчителі.

У сучасній американській школі, соціальні працівники

виконують різні функції. Перш за все, вони займаються

питаннями прогулів. Робота з дітьми, які пропускають заняття,

є прикладом індивідуальної роботи з клієнтом-учнем. Соціальні

працівники консультують учнів, які мають ті чи інші проблеми:

підлітки можуть надмірно дистанціюватися, вести себе

агресивно, знизити свою успішність; зустрічаються випадки

вагітності дівчат-підлітків. У таких випадках, соціальний

працівник проводить індивідуальну роботу з підлітком.

Іншим видом соціальної роботи в школі є робота з

батьками. Соціальний працівник часто спілкується з батьками,

щоб отримати додаткову інформацію про дитину, допомогти

батькам ближче ознайомитися зі школою і зрозуміти дитину, та

щоб дізнатися про установки батьків по відношенню до школи.

Соціальний працівник може дати батькам поради з приводу їх

поведінки, найбільш ефективної у відносинах з дитиною. У

випадках необхідності він направляє батьків у різні агентства,

наприклад, агентства сімейної служби.

Шкільні соціальні працівники ведуть групи, в яких

обговорюють з дітьми різні проблеми. Предметом обговорення

можуть бути теми, які не викликають заперечень з боку батьків

(наприклад, як спілкуватися із ровесниками), але часто

піднімаються і такі проблеми, як зловживання алкоголем,

попередження вагітності, сексуальні порушення. З приводу

таких тем, інколи виникають дебати, оскільки деякі батьки

вважають, що їх (наприклад, такі теми, як секс) необхідно

обговорювати тільки вдома. Тому соціальні працівники, зайняті

розробкою нових програм для дискусійних груп, попередньо

55

обговорюють їх з педагогічним колективом, отримують дозвіл

шкільної адміністрації, заручаються підтримкою батьків.

Шкільні соціальні працівники взаємодіють з вчителями

школи: консультують їх про індивідуальні особливості тієї чи

іншої дитини, про відносини в класі, діляться з ними своїми

психолого-педагогічними знаннями.

Соціальні працівники беруть участь у виявленні учнів, які

потребують матеріальної допомоги, для отримання ними

безкоштовних або частково оплачуваних обідів, безкоштовного

гарячого молока. В деяких школах, серед незабезпечених дітей

розподіляються книги, одяг, письмові приналежності.

У багатьох школах соціальні працівники з'явилися тільки

після прийнятого федеральним урядом закону про спеціальну

освіту для деяких категорій дітей (1975). У відповідності з цим

законом, соціальні працівники входять в бригаду спеціалістів, які

обстежують дітей, направлених на навчання за спеціальними

програмами з причин: порушення мови, певних фізичних

недоліків, зниження здатності до навчання, розумової

відсталості або інших порушень розвитку, емоційних порушень,

вагітності.

Соціальний працівник, який входить до складу спеціальної

бригади, повинен визначити чи проявляються порушення у

домашній обстановці, чи в більш широкому соціальному

оточенні. У відповідності із законом про спеціальну освіту,

прояви аномальної поведінки тільки в умовах школи не є

ознакою емоційних порушень. Погана поведінка в школі (в той

час як вдома, чи в більш широкому оточенні дитина „добре себе

поводить") свідчить про те, що проблема є в школі, а не в

дитині. В даному випадку соціальний працівник, повинен

проконсультуватися з вчителями школи, щоб визначити, що

потрібно змінити в шкільній програмі для задоволення потреб

дитини.

Шкільний соціальний працівник приймає участь у

підготовці дитини до обстеження. У відповідності із законом про

спеціальну освіту, батьки повинні дати письмову згоду на

обстеження. Дане обстеження, яке проводиться бригадою

спеціалістів є прикладом прикладного дослідження. Кожен член

бригади зацікавлений в отриманні інформації про дитину в

рамках своєї спеціальності. На протязі 90 днів з дня

направлення на обстеження мультидисциплінарна бригада

56

повинна визначити, чи потребує дитина спеціальних послуг і,

якщо потребує, то який вид послуг рекомендується. Такий

висновок має серйозні наслідки для дитини.

Соціальний працівник вивчає історію розвитку дитини,

особливості її поведінки вдома і в суспільстві. Він збирає

інформацію, яка допомагає йому визначити чи нормально

розвивається дитина. Що відчували батьки у зв’язку з

народженням дитини? Чи почала дитина ходити і говорити в

тому ж віці, що й більшість дітей? Які проблеми (якщо були),

пов'язані з дитиною були в минулому, що турбувало батьків? Як

дитина відноситься до батьків? Як вона веде себе дома? Які

виховні впливи найкраще впливають на дитину? Чи є брати і

сестри? Якщо так, то в якій послідовності народжувалися діти в

сім'ї? Як дитина відноситься до них? Чи має дитина труднощі в

спілкуванні із однолітками? Якщо так, то які? Що турбує батьків

зараз у дитині? Як справи у дитини зі школою? Це тільки деякі

питання, на які повинен мати відповіді соціальний працівник.

Інколи батьки відчувають тривогу у зв'язку з обстеженням

своєї дитини. Це пов'язано з тим, що надання ними деякої

інформації, необхідної для оцінювання дитини, піднімає

хвилюючі питання і оживляє хворобливі спогади. За таких

обставин соціальний працівник повинен використати свої

комунікативні навички і переконати батьків у тому, що з будь-

якої виходячої від них інформації будуть ознайомлені лише ті

спеціалісти,якіпроводятьобстеження.Гарантія

конфіденційності допомагає батькам подолати свій страх. Інколи

соціальний працівник декілька разів зустрічається з батьками

дитини для того, щоб добитися від них довіри і співпраці, на що

потрібен час. Соціальний працівник при необхідності бере у

батьків дозвіл на збір медичної та іншої діагностичної

інформації.

В той час, як соціальний працівник приймає участь в

обстеженні, інші члени бригади теж виконують свої функції.

Психолог використовує психологічні тести, призначені для

виявлення емоційних порушень, оцінки рівня інтелектуального

розвитку. Педагог спостерігає за поведінкою дитини в класі,

робить відмітки в документі відносно кількості часу, який

затрачає дитина на навчальну роботу, у співставленні з

кількістю часу, який витрачається безцільно.

57