21.Бюджетний дефіцит і профіцит. Циклічний та структурний дефіцити бюджету.

У кожному бюджеті доходи і мали бути зацікавленими збалансовані. Коли витрати бюджету перевищують його доходи, утворюється негативне бюджетне сальдо, чи дефіцит бюджета.

Витрати й доходи державного бюджету який завжди збігаються. Частіше за все вони і збігаються. Якщо більше доходів, то уряд стикається з бюджетним дефіцитом. Протилежна ситуація, тобто. перевищення доходів витратами, називається бюджетним профіцитом, чи надлишком. Профіцит — позитивне сальдо бюджету — є зворотне співвідношення, тобто перевищення доходів витратами. Прийнято розрізняти первинний і загальний дефіцит державного бюджета.

Основною причиною виникнення бюджетного дефіциту у відставанні темпи зростання бюджетних доходів проти збільшенням бюджетних витрат. Конкретні причини такої відставання можуть бути різними, в частности:

- кризові явища в экономике;

- нездатність уряду тримати під медичним наглядом фінансову ситуації у стране;

- надзвичайні обставини (війни, великі стихійні бедствия

):

- мілітаризація економіки мирне время;

- здійснення великих централізованих капіталовкладень у розвиток виробництва та зміна структуры;

- надмірне збільшення темпи зростання соціальних витрат за порівнянню з темпами зростання валового внутрішнього продукта.

Оздоровлення бюджету передбачається здійснювати за трьома основними направлениям:

- рахунок збільшення його дохідної базы;

- з урахуванням реструктуризації видатковій частині бюджета;

- шляхом удосконалювання бюджетних процедур.

Первинний дефіцит – це загальний дефіцит державного бюджету, зменшений у сумі відсоткових виплат з державного боргу. По аналогії й первинний профицит.

Прийнято також розрізняти фактичний, структурний і циклічний дефіцит державного бюджета.

Фактичний дефіцит – це негативна відмінність між фактичними (дійсними) статками і видатками правительства.

Структурний дефіцит – це різницю між статками і видатками державного бюджету. Інакше кажучи, це те різниця, яка існувала, якби за діючої системою і прийнятих законодавчою владою державні видатки економіки існувала б повна зайнятість. Циклічний дефіцит – це відмінність між фактичним і структурним дефіцитом державного бюджету. Циклічний дефіцит є слідство коливань економічної активності у ході ділового циклу. У цьому зміни у податкових надходженнях і державних витрат відбувається автоматично.

22. Класична модель макроекономічної рівноваги.

У сучасній літературі існують дві моделі макроекономічної рівноваги: кейнсіанська і класична, які передбачають взаємодії сукупного попиту й сукупної пропозиції. Аналогічно аналізу рівноваги на окремих локальних ринках, вивчення макроекономічної рівноваги також вимагає розгляду взаємодії попиту і пропозиції, але вже як агрегованих сукупних величин, які підсумовують ситуацію на багатьох ринках і складають національну економіку. Модель взаємодії сукупного попиту (АD) і сукупної пропозиції (АS) — початкова базова модель для вивчення макроекономічної рівноваги. З її допомогою вивчаються не тільки причини й наслідки коливань рівня цін, обсяги випуску продукції, але й описуються різні варіанти економічної політики держави. Як і на рівні окремих ринків, на макрорівні перетин АD і АS показує рівноважний обсяг виробництва і рівноважний рівень цін, тобто ситуацію рівноваги в економіці, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Класична теорія описує поведінку економіки у довгостроковому періоді. Аналіз сукупної пропозиції в класичній теорії оснований на таких умовах: 1) ринки є конкурентними 2)Зміни у факторах виробництва і технологіях відбувається повільно 3)економіка функціонує в умовах повної зайнятості факторів виробництва, отже обсяг випуску дорівнює потенційному 4) ціни і номінальна заробітьня плата - гнучкі , їх зміни підтримують рівновагу на ринках. 5)обсяг випуску залежить лише від кількості факторів виробництва(праці і капіталу ) й технології і не залежить від рівня цін.

Економісти класичної школи виходили з того, що ринкова система в довгостроковому періоді забезпечує повне використання ресурсів у економіці. Причому виникаючі іноді диспропорції вирішуються на основі автоматичного саморегулювання ринку. Завдяки останньому, зрештою, в економіці завжди досягається належний рівень виробництва за повної зайнятості. Крива АS у класичній моделі — вертикальна й фіксована на рівні потенційного обсягу виробництва. Зміна сукупного попиту не впливає на реальний обсяг виробництва й зайнятість, а призводить тільки до зміни цін.

23. дискреційна та не не дискреційна монетарна політика. Мультиплікатори монетарної політики.

Розрізняють також дискреційну та недискреційну монетарну політику. Дискреційна монетарна політика - це цілеспрямований вплив центра-льного банку на зміну грошового пропонування з метою регулювання реаль-них обсягів виробництва і зайнятості та контролю за розвитком інфляції. Не-дискреційна монетарна політика - це політика підтримки стабільності грошового пропонування. Цю політику іноді називають політикою таргету-вання грошової маси (від англ. target - ціль). Основу недискреційної монетарної політики становить монетарне правило для підтримки стійкого економічного зростання за повної зайня-тості та стабільних цін довгостроковий темп приросту грошової маси пови-нен співпадати з довгостроковим темпом росту потенційного ВВП за мінусом темпу росту швидкості обігу грошей.

Фіскальна політика - сукупність заходів, які здійснюються шляхом маніпулювання державним бюджетом - урядовими ви­тратами і оподаткуванням для досягнення повної зайнятості, збільшення виробництва і зменшення інфляції.

Фіскальна політика може здійснюватись у формі:

1) дискреційної фіскальної політики:

а) стимулюючої фіскальної політики;

б) стримуючої фіскальної політики;

2) не дискреційної(автоматичної) фіскальної політики.

Під дискреційною фіскальною політикою розуміють обізнане маніпулювання податками і урядовими витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, кон­тролю над інфляцією та прискорення економічного зростання. Фіскальна політика по­винна орієнтуватись на додатне сальдо урядового бюджету, як­що перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.

Було доведено, що фіскальна політика впливає виключно на попит, тобто на величину сукупних витрат і сукупний попит. Але економісти визнали також, що фіскальна політика (особливо зміни податків) може змінити сукупну пропозицію і, відповідно, вплинути на ті зміни, які фіскальна політика може викликати у співвідношенні рівня цін реальне виробництво.

Викликана надлишковим попитом інфляція вимагає фіскаль­них дій з боку уряду, які могли б сформувати бюджетний надли­шок. Однак антиінфляційний ефект такого надлишку залежить від того, як уряд буде його використовувати.

24. Роль центрального банку в економіці. Інструменти грошово-кредитної політики

У розвинутій ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце — він є центром грошово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та ре­гулювання пропозиції грошей у країні. Окрім цієї, центральний банк виконує низку інших функцій — випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов'язкові резерви комер­ційних банків, виступає міжбанківським розрахунковим центром, здій­снює касове обслуговування уряду тощо. Крім того, центральний банк може бути покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків. Ще одна фун­кція — "кредитора останньої надії"— полягає в тому, що централь­ний банк забезпечує резервами банківську систему, коли масові банкрутства банків можуть спричинити банківську і фінансову па­ніку, що веде до банківської кризи.

У різних країнах існують різні моделі побудови центральних бан­ків та їхньої організаційної структури. У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не на­лежить державі. Центральний банк країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, керує грошовим обігом та кредитною системою країни. З населенням та діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює. Оскільки монетарну політику здійснює центральний банк краї­ни, доцільно розглянути суть його балансу. Як і баланс комерційних банків, баланс центрального банку складається з активів і пасивів.

Основними видами активів центрального банку е цінні папери, позики комерційними банкам, золотовалютні резерви та ін.

Цінні папери — це головно державні облігації, куплені централь­ним банком. Ці цінні папери уряд випускає для фінансування мину­лого і поточного дефіциту державного бюджету, тому вони є части­ною державного боргу. Центральний банк купує державні цінні папери на відкритому ринку у населення чи комерційних банків або безпосередньо у міністерства фінансів. Купівля—продаж державних цінних паперів дає змогу центральному банкові впливати на резерви комерційних банків і, отже, на їхню здатність створювати гроші че­рез надання позик.

Позики комерційним банкам — це кредити, які центральний банк надає комерційним банкам. Рівень облікової ставки впливає на ве­личину цих позик.

Золотовалютні резерви містять вартість монетарного золота, ва­люту інших країн .

Інші активи — це облігації, що поіменовані в іноземних валютах, а також такі матеріальні товари, як комп'ютери, устаткування при­міщень або будівлі, що перебувають у власності центрального банку.

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядо­ві, а належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

25) Грошова пропозиція: грошова база і грошова маса,Коеф. Монетиз. Економіки.

Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей. Визнання попиту на гроші е об'єктивною межею для пропозиції грошей, а самої пропозиції - результатом діяльності банків може створити враження, що завданням монетарної політики банківської системи є суто технічне "підтягування" грошової маси до попиту на гроші при зміні його обсягу. Проте це лише поверхове, загальне враження. За ним криється надзвичайно складний процес зростання маси грошей (грошової пропозиції), на який, крім рішень центрального банку, впливає значна кількість інших чинників, що можуть деформувати пропозицію грошей порівняно з визначеними цілями, відхиляючи її від попиту на гроші. Тому кожний із цих чинників можна розглядати як самостійний фактор впливу на обсяг пропозиції грошей.

Пропозиція на грошовому ринку визначається як Ms = m*Mh,

де Ms – пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках; m - коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора; Mh, - грошова база.

Грошова́ ма́са — це сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в розпорядженні суб'єктів грошового обігу у певний момент. Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Таким суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках. Грошова база – сукупність готівкових коштів, випущених в обіг Національним банком України, коштів обов’язкових резервів, коштів на кореспондентських рахунках та інших коштів інших депозитних корпорацій (банків), коштів державних нефінансових корпорацій і домашніх господарств (працівників Національного банку) у Національному банку України. Іншими словами - це сукупність зобов’язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки. Грошова база є показником бази фінансування, яка є основою для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом[2]. Грошова база використовується Національним банком України в якості одного із основних показників грошово-кредитної політики, і часто друкується пресою разом з грошовими агрегатами.

26) попит на грощі та фактори, що його визначають. попит на гроз Попит на гроші - це запас грошей, яким економічні суб´єкти прагнуть володіти на певний момент. Він може означати частину багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості. У відповідності до цього розрізняють три групи мотивів попиту: попит на гроші економічних суб´єктів для задоволення поточних потреб, мотив завбачливості і спекулятивний мотив.величина попиту на гроші залежить від трьох факторів:

абсолютного рівня цін (більш високий рівень цін вимагатиме більше грошей);

реального обсягу виробництва (підвищення рівня виробництва підвищить і реальні доходи, а тоді (за інших рівних умов) споживачам треба більше грошей , оскільки наявність більш високих реальних доходів передбачає більший обсяг угод);

швидкості обертання грошей в руху доходів (кількість обертів в рік , яку в середньому здійснює кожна грошова одиниця з загальної грошової маси на придбання товарів і послуг, що складають реальний ВВП. Відповідно всі параметри, що впливають на швидкість обертання грошей, будуть впливати і на попит на гроші).

27)Сутність, причини та види інфляції. Методи вимірювання інфляції, Індекси Пааше, Лайсперса і Фішера. Під інфляцією розуміють диспропорції між різноманітними сферами народного господарства (нагромадженням та споживанням, попитом та пропозицією, доходами та витратами держави, грошовою масою в обігу та потребами господарства в грошах і т. ін.), які проявляються в загальному зростанні цін. Інфляція виникає тоді, коли створюється такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються

Як правило, сучасні економісти розглядають інфляцію як багатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні. До найважливіших причин інфляції можна віднести наступні:

1. Непродумана політика центрального банку: якщо центральний банк з певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту.

2. Незбалансованість державних видатків і прибутку призводить до дефіциту державного бюджету, фінансування якого за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту.

3. Кредитна експансія - надмірне розширення кредиту веде до емісії грошей в безгрошовій формі.

4. Інфляційне небезпечні інвестиції (військові витрати, утримання збиткових підприємств) збільшують державний борг, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

5. Переважання в ринкових структурах олігопольнихринків

6. Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки й втягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни.

7. Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру.

8. Неекономічні чинники - революції, війни, політична нестабільність, втрата довіри до уряду тощо.

Залежно від мети дослідження та причин виникнення ми можемо розрізняти різні види інфляції:

1. За характером інфляційного процесу:

- відкрита інфляція відбувається годі, коли макроекономічна нерівноваїа проявляється в нічим не стримуваному, вільному зростанні цін, що явно впливає на споживчий кошик. З відкритою інфляцією можна боротися, бо вона проявляється явно у зростанні цін, динаміку яких можна вивчати й аналізувати;

- приховали інфляція виникає під впливом державного контролю цін. Тоді ціни на товари не зростають, але замість якісних товарів за тими ж цінами продаються неякісні. Виникає дефіцит хороших товарів, що веде до перепродажу продукції за завищеними цінами. Така інфляція була характерна для СРСР.

2. За місцем розповсюдження:

- локальна інфляція - ріст цін проходить у межах однієї держави;

- світова інфляція охоплює групу країн або всю глобальну економіку.

3. З погляду передбачення:

- очікувана інфляція, яку можна передбачити, спрогнозувати її рівень заздалегідь, готуватись до неї;

- неочікувана, яка вища за спрогнозований рівень інфляції для даного періоду.

4. За темпами підвищення цін:

- помірна, коли ціни ростуть менше 10% за рік;

- галопуюча, коли ціни ростуть в інтервалі від 20 до 200% в рік;

- гіперінфляція, коли ціни зростають на 2-3% щоденно, а за рік темп інфляції може становити десятки тисяч відсотків (переможена у першій світовій війні Німеччина у 20-ті роки щоб сплатити репараційні платежі, використовувала друкарський верстат. Розмір готівки зріс у 7 трлн. разів з початку 1922 р. до грудня 1923 р., а індекс цін з 1 до 10 000 000 000 (десять мільярдів)).

5. За причинами:

- інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Інфляція попиту має місце в тому випадку, коли грошові доходи населення та підприємств зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей відносно кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту;

інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення виїраг виробництва чи зменшення сукупної пропозиції, інфляція пропозиції, в основі якої знаходиться взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції на ринку, що веде до зростання цін. Причинами збільшення витрат можуть бути олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати, і т.і. Вона може також з'явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку;

інфляція очікувань, що проявляється, в першу чергу, в поведінці споживача. Кожна людина, стикаючись з дефіцитом товарів, діє цілком природно: купує будь-які товари в запас, тому що завтра їх може і взагалі не бути. Інфляція вимірюється індексами цін.

Індекс цін — це відсоткове співвідношення середньозважених цін конкретного періоду до середньозважених цін базового періоду.

У світовій практиці застосовують такі види індексів: оптових цін, роздрібних (споживчих) цін, цін промислової продукції, реалізації сільгосппродукції, цін інвестицій в основний капітал, цін на будівельно-монтажні роботи, експортних та імпортних цін, цін — ВНП-дефляторів.

Індекс Пааше де      - обсяг виробництва в поточному періоді.розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

Індекс Ласпейреса (або аґреґатний індекс цін) показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною. де  — ціни відповідно в по­точному і базисному періодах; q0— обсяг виробництва в базисномуперіоді.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, усуває їхню обмеженість.

28)Безробіття, його сутність і види. Закон Оукена

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Виділяють такі види безробіття:

Безробіття вимушена і добровільна. Перша виникає, коли працівник може і хоче працювати при даному рівні заробітної плати, але не може знайти роботу. Друга пов'язана з небажанням людей працювати, наприклад, в умовах зниження заробітної плати. Добровільне безробіття посилюється під час економічного буму і знижується при спаді; її масштаби і тривалість різні в осіб різних професій, рівня кваліфікації, а також у різних соціально-демографічних груп населення.

Безробіття зареєстрована - незайняте населення, яке шукає роботу і офіційно взяте на облік.

Безробіття маргінальна - безробіття слабозахищених верств населення (молоді, жінок, інвалідів) та соціальних низів.

Безробіття нестійка - викликається тимчасовими причинами (наприклад, при добровільній зміні працівниками місць роботи або звільнення в сезонних галузях промисловості)

Безробіття сезонна - залежить від коливань в рівні економічної активності протягом року, характерними для деяких галузей економіки

Безробіття структурна - обумовлена ​​змінами в структурі попиту на працю, коли утворюється структурний розбіжність між кваліфікацією безробітних і вимогою вільних робочих місць

Структурна безробіття обумовлюється масштабної перебудовою економіки, змінами в структурі попиту на споживчі товари і в технології виробництва, ліквідацією застарілих галузей і професій;

Співвідношення динаміки безробіття та динаміки ВВП отримало назву закону Оукена: приріст реального обсягу ВВП приблизно на 2% дає скорочення норми безробіття приблизно на 1% і, навпаки, скорочення реального обсягу ВНП приблизно на 2% підвищує норму безробіття приблизно на 1% Таким чином, безробіття вважається природним станом ринку праці. Проте можливі її коливання вгору або вниз від природної норми.

29)Теорія циклічних коливань.Держава анти циклічна політика та її інстр.

Незважаючи на те, що циклічність - природна властивість руху економіки, її (циклічності) теоретичне осмислення починається тільки в XX ст. До цього об'єктом дослідження були економічні кризи, а не цикли.

Український вчений М.І. Туган-Барановський об'єднав теорії циклів в три групи, залежно від того, якими процесами економісти прагнули пояснити причини циклічних коливань

Теорії суспільного виробництва

Неможливість збуту одних товарів залежить від недостатнього обсягу виробництва товарів інших галузей

Порушення пропорційності в суспільному виробництві

Землеробство з притаманними йому циклічними коливаннями обумовлює циклічні коливання в промисловості

Періодичне збільшення плям на сонячному диску

Основне протиріччя капіталізму - між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичної формою привласнення, що виявляється як протиріччя між виробництвом і споживанням, між організацією виробництва в рамках окремого підприємства і анархією в рамках національного виробництва.

теорії обміну

спекулятивні операції на товарному і грошовому ринках

теорії розподілу

Бідність породжує недостатній попит і кризи. Причина бідності - в обмеженості ресурсів і здатності людей непомірно швидко розмножуватися

Екстернальні (зовнішні) теорії

- Природні явища;

- Війни

- Зміна політичного і суспільного устрою;

- Відкриття нових земель, ресурсів, родовищ золота;

- Зміни в темпах приросту населення;

- Науково-технічні відкриття та нововведення;

- Психологія (песимістичні й оптимістичні очікування)

Інтервальні (внутрішні) теорії

Перенакопичення основного капіталу.

Розширення і звуження банківського кредиту.

Диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій У галузях I підрозділу, а гакже між організацією виробництва в рамках окремого підприємства або синдика-га і неорганізованістю всього національного виробництва

30) Модель економічного зростання Харода-Домара

називають ті моделі зростання, які, як і кейнсіанська теорія взагалі, грунтуються на попиті. Один із факторів попиту – інвестиції, які мультиплікативно збільшують доход. Водночас інвестиції самі обумовлюються зростанням доходу

Відомим прикладом моделей даного напряму є модель Домара-Харрода (30-і р. ХХ-ого ст).

Модель Домара.

В моделі припускається, що:

Існує тільки ринок благ і він початково збалансований.

На ринку праці є надлишкова пропозиція і це забезпечує постійний рівень цін.

Фактором зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції є приріст інвестицій.

На відміну від Кейнса, у Домара інвестиції є не тільки фактором створення доходу, а й фактором створення капіталу (основних фондів), чого не враховував Кейнс. Динамічна збалансованість попиту і пропозиції за Домаром визначається динамікою інвестицій, тому що вони створюють і нові доходи, і новий капітал. Таким чином, завдання зводиться до визначення обсягів і темпів зростання інвестицій, необхідних для підтримки збалансованого довгострокового зростання. Вихідні предумови моделі:

-на ринку праці наявна надлишкова пропозиція

-відсутне вибуття капіталу

-на ринку існує тільки 2 субєкти господарювання(домогосподарства та фірми

Відповідно до моделі приріст капіталу в періоді t визначається інвестиціями в минулому періоді(t-1)

Рівноважне економічне зростання спостерігаеться за умови рівності приросту попиту та приросту пропозиції

Відповідно до теорії мультиплікатора приріст попиту визначається як добуток мультиплікатора та приросту інвестицій.

Приріст пропозиції визначається приростом граничної продуктивності капіталу та приростом капіталу.

31 Модель економічного зростання Солоу

Модель Солоу (1956р.) враховує дію більшої кількості чинників, повніше відображає картину економічного зростання порівняно з моделлю Домара-Харрода. В 1987 році моделі Солоу було присуджено Нобелівську премію.

Модель Солоу показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання. Солоу використовує для своєї моделі економічного зростання виробничу функцію Кобба-Дугласа.

На відміну від посткейнсіанських моделей зростання, в неокласичних коефіцієнт капіталоозброєності праці (K/N) не є константою, а змінюється в залежності від стану кон'юнктури. Для цього крім технічної взаємозамінності факторів виробництва необхідна передумова неокласичної концепції про домінування досконалої конкуренції на ринку факторів. Звідси витікає назва цих моделей. Р. Солоу доводить, що нестабільність динамічної рівноваги в посткейнсіанських моделях є наслідком невзаємозамінності факторів у виробничій функції. Замість виробничої функції Леонтьєва Солоу використовує в своїй моделі зростання функцію Кобба-Дугласа, в якій праця і капітал є хорошими субститутами і сума коефіцієнтів еластичності випуску по факторам дорівнює одиниці (постійна ефективність від масштабу). В моделі відсутня функція сукупного попиту і передбачається, що попит змінюється в такому ж розмірі, як і пропозиція.

Основними рисами моделі Солоу є такі:

В раховано вплив трьох факторів – запасу капіталу, зростання населення та технологічного прогресу.

Серед чинників зростання визначено ті, що мають короткотерміновий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довготерміновий (технологічний прогрес).

Визначальну роль відіграють заощадження, що споріднює її з моделлю Домара-Харрода.

32 Модель Манделла-Флемінга в координатах (Y g) впливу бюджетно-податкової, грошової та зовнішньоторговельної політики на рівновагу малої відкритої економіки через вплив на курс валюти. Характер впливу залежить від того, який курс діє в країні - плаваючий чи фіксований. Плаваючий формується під впливом попиту та пропозиції на ринку національної політики, фіксований-валютною політикою уряду, спрямованою на підтримку курсу в стабільному стані.

При плаваючому валютному курсі:

а)Стимулююча бюджетно-податкова політика (держава збільшує свої витрати і зменшує податки) веде до зміщення кривої IS вправо. Крива LM при цьому залишається на місці, тому обсяг випуску Y не міняється, а підвищується лише обмінний курс g. В закритій економіці стимулююча бюджетно-податкова політика веде до зростання випуску, а у відкритій цього не відбувається. Останнє пояснюється тим. що у відкритій економіці така політика веде до зростання ставки процента, що приваблює іноземні інвестиції, курс національної валюти зростає а чистий експорт знижується., тому й обсяг випуску зменшується. Те що одержано у вигляді збільшення Y як наслідок бюджетно-податкового стимулювання, втрачається в результаті скорочення чистого експорту.

б) Стимулююча грошова політика у вигляді політики дешевих грошей збільшує пропозицію грошей в обігу, крива LM зміщується вправо, обмінний курс знижується, обсяг випуску - Y зростає. При цьому важливо мати на увазі відмінність впливу стимулюючої грошової політики на обсяг випуску у відкритій економіці порівняно з закритою економікою. В закритій економіці стимулююча грошова політика веде до зростання випуску через скорочення ставки процента до зростання інвестицій і сукупного попиту AD. У відкритій економіці зростання пропозиції грошей веде до падіння ставки процента, що в свою чергу, викликає відплив інвестицій за кордон, попит на національну валюту зменшується, курс валюти знижується, чистий експорт зростає, а отже зростає обсяг випуску Y.

в) Стимулююча зовнішньоекономічна політика, пов’язана із зростанням чистого експорту за рахунок встановлення імпортних квот і тарифів веде до зміщення кривої IS вправо і вверх, однак крива LM залишається на місці, Валютний курс при цьому зростає, а обсяг випуску не змінюється, Зростання останнього за рахунок обмеження імпорту покривається його скороченням завдяки зростанню валютного курсу.

При фіксованому валютному курсі:

а) Стимулююча бюджетно-податкова політика завдяки зростанню державних витрат і зменшенню податків веде до зміщення кривої IS вправо і вверх. Це приведе до зростання курсу валюти при незмінному випуску (вертикальна крива LM не зміщується). Однак держава, щоб утримати курс валюти незмінним, збільшує пропозицію грошей в обігу, Крива LM зміщується вправо. Курс валюти відновлюється, а обсяг випуску Y зростає. Як бачимо, на відміну від стимулюючої бюджетно-податкової політики при плаваючому курсі, коли остання не викликала зростання обсягу, стимулююча бюджетно-податкова політика при фіксованому курсі приводить до зростання обсягу виробництва Y. Тут збільшення процентної ставки під впливом стимулюючої податкової політики покривається її зменшенням в результаті грошової експансії (збільшення грошової пропозиції)

б) Стимулююча грошова політика в умовах фіксованого валютного курсу є фактично неможливою, оскільки зростання пропозиції грошей викликало б зниження курсу. А для утримання його на незмінному рівні слід було б, навпаки, пропозицію грошей зменшити.

в)Стимулююча зовнішньоторговельна політика завдяки обмеженню імпорту викличе зміщення кривої IS праворуч. Це, за незмінної грошової пропозиції (крива LM не рухається), викличе підвищення курсу. Однак утримання останнього у фіксованому вигляді забезпечується зростанням пропозиції грошей, тобто зміщенням кривої LM паралельно їй же вправо. Обсяг випуску Y зростає.

33. Номінальний валютний курс — це відносна ціна національної валюти під час обміну на іноземну, і навпаки.

Реальний валютний курс враховує зміни рівнів цін в обох країнах. це відносна ціна товарів, що вироблені у двох

Фіксований валютний курс – курс національної валюти який держава офіційно зобов’язується підтримувати

плаваючий валютний курс – валютний курс, який формується лише під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Динаміка курсу національної валюти залежить від співвідношення темпів інфляції в окремих країнах. Але паритет купівельної спроможності визначає ва¬лютний курс лише в тенденції, тобто в довгостроковому періоді, а в короткостроковому періоді він відхиляється від цього паритету. Особливо значні відхилення відбуваються в умовах застосування валютного курсу, який коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Як будь-яка ціна, так і ціна валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій – від пропозиції на валютному ринку.

У першу чергу попит на національну валюту визнача¬ється попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція – попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо вітчизняний експорт збільшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні. Отже, ті фактори, від яких залежить експорт та імпорт товарів і послуг, є одночасно і факторами валютного курсу. Основні з них – якість товарів і послуг, їхня ціна та динаміка доходів іноземних покупців.

Крім факторів стосовно експорту та імпорту товарів і послуг, на валютний курс впливають й інші, зокрема спів¬відношення між відсотковими ставками окремих країн. Якщо відсоткова ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, то це збільшує попит на наші фінансові активи (акції, облігації), а значить і попит на вітчизняну валюту. Важливим фактором валютного курсу є інфля¬ційні очікування. Якщо в нашій країні намітилася тенден¬ція до зростання інфляції, що в перспективі викличе знецінювання національної валюти, то власники гривні будуть намагатися конвертувати її в більш стійку (тверду) валюту, наприклад в американські долари. Внаслідок цього курс американського долара підвищиться, а курс гривні впаде.

Усі фактори, від яких залежить валютний курс, знахо¬дять своє інтегральне відображення через стан платіжного балансу

1)Предмет,метод та функції макроекономіки

2) Методологія макроекономіки.Макроекономічне моделювання.

3) Система національних рахунків (СНР)

4) Валовий внутрішній продук ВВП, методи обчислення

5. Номінальний та реальний ВВП. Дефлятор ВВП та індекси цін.

6.Сукупний попит.Фактори які впливають на сукупний попит.Крива АД 7. Сукупна пропозиція. Фактори, які впливають на сукупну пропозицію. Крива AS

8. Сукупна пропозиція у короткостроковому та довгостроковому періоді. Крива AS 9. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції. Модель AD-AS

10)Фунуція споживання

11)Функція заощадження.

12)Мультиплікатор інвестицій.

13 Аналіз графіків функції споживання та заощаджень.

14. Кейнсіанский хрест як макроекономічна модель рівноваги.

15. Умови рівноваги на товарному ринку. Крива IS

16 Умови рівноваги на ринку грошей. Крива LM

17. Модель IS – LM

18. Крива LM структура попиту на гроші.

19. Дискриційна та недискреційна фіскальна політика. Мультиплікатори фікс. Політ.

20. Суть фіскальної політики. Падатки та їх функції, Податкова ставка.

21.Бюджетний дефіцит і профіцит. Циклічний та структурний дефіцити бюджету.

22. Класична модель макроекономічної рівноваги.

24. Роль центрального банку в економіці. Інструменти грошово-кредитної політики

25) Грошова пропозиція: грошова база і грошова маса,Коеф. Монетиз. Економіки.

27)Сутність, причини та види інфляції. Методи вимірювання інфляції, Індекси Пааше, Лайсперса і Фішера.

28)Безробіття, його сутність і види. Закон Оукена

29)Теорія циклічних коливань.Держава анти циклічна політика та її інстр.

30) Модель економічного зростання Харода-Домара

31 Модель економічного зростання Солоу

32 Модель Манделла-Флемінга

33. Номінальний валютний курс