1)Предмет,метод та функції макроекономіки Широковживаним і добре відомим є визначення макроекономіки як науки, що вивчає економіку з точки зору її цілостнос-

ті. Макроекономіка - це той особливий погляд на економічні

відносини, яким на них має дивитись керівник уряду, держав-

ний діяч, політик, зрештою, будь-який громадянин, коло заці-

кавлень якого не обмежується родинними проблемами.Іноді макроекономіку називають теоритичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт,що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства. Отже, предмет М. включає:

-національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему;окремі агрегати економіки,які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки(сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва,державний і приватний сектори,сфера до-машніх господарств тощо);сфери економічної системи(виробництво,розподіл,обмін і споживання суспільного продукту);економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини);

стратегію економічної поведінки держави,тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики. Функціональне призначення М. випливає із її предмету. До

основних функцій М. слід віднести: теоретичну або пізнавальну(дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів); виховну (виховання макроекономічного мислення); прогностичну(прогнозування розвитку економічної системи); практичну(розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей); методологічну(М. як складова економічної теорії є теоретичним

фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін).

Теоретична М. - одна із базових економічних наук в структурі економічної теорії, або " економікс". Окрім неї в "економікс" виділяють політичну економію, теоретичну мікроекономіку.

М. в комлексі "економікс" є теоретичним фундаментом для цілої системи економічних наук. М. як наука фундаментальна разом з іншими теоретичними дисциплінами започатковує вивчення системи економічних наук.

2) Методологія макроекономіки.Макроекономічне моделювання.Методологія вивчення економіки, як і методології вивчення інших наук, розробляє теорію, накопичує фактичні дані, а потім аналізує їх з метою підтвердження або спростування запропонованої наукової гіпотези. Основні знаряддя економістів — теорія та спостереження. Однак головною відмінністю економіки від точних наук є те, що практично неможливо провести дослід, який підтвердив би або спростував розроблену теорію. Економічний аналіз оперує даними, що їх дає нам дійсність.

Макроекономіка використовує загальнонаукові та специфічні методи дослідження.

Загальнонауковими є методи: 1) наукової абстракції; 2) аналізу та синтезу; 3) єдності історичного та логічного; 4) позитивний і нормативний. До специфічних методів належать: 1) агрегування; 2) моделювання; 3) принцип рівноваги.Широке застосування в макроекономіці знаходять кількісні методи,які допомагають йти від відомих фактів до невідомих.При цьому використання цих методів опирається на моделювання макроекономічних процесів.Аналіз макроекономічної системи на основі моделей проходить із застосуванням генетичного і функціонального підходів.ex post- національне рахівництво;ex ante - прогностичне моделювання.Ex post(генетичний) аналіз базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціювала і які результати досягла. На основі результатів ex post аналізу робиться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових.Аналіз ex ante(функціональний) - це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ex ante аналізу визначити,які фактори і яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбутньому.Макроекономіка - наука порівняно молода, дитя 20 століття.Вона оформилась як наука в 30-х роках, після світової економічної кризи 1929-1932 рр., і на довгі десятиліття стала центром економічних досліджень. Однак коріння макроекономіки протягуються більш як на два століття назад.(Коротко з історії розвитку М. в теоритичному аспекті В.М.КовальчукаМакроекономіка с.12-13).Теоретична М. застосовує специфічний набір методів і прийомів дослідження свого предмету.М. використовує діалектико-матеріалістичні методи, а саме: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, абстракцію та інші.Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання.Макромоделі - це математичні рівняння, в яких виражены реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді.Створити модель - це означає знайти функцію, яка пов'язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.Екзогенні величини - це величини, що знаходяться поза макромоделлю ( як правило, це технологія виробництва та характер поведінки економічних суб'єктів на кожному з ринків).Ендогенні величини - це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі (наприклад: величина реального національного доходу, рівень зайнятості, ставка реальної заробітної плати, реальна ставка процента, рівень цін).Функціональні зв'язки між ендогенними параметрами маютьтаку класифікацію:1. Поведінкові функції виражають переваги, які склалися в суспільстві.Прикладом може бути функція споживання домашніх господарств від доходу:С = C(Y).2. Технічні функції характеризують технічну залежність. Наприклад, виробнича функція:Q = f(Х1, X2 ,...., XN ).3. Інституціональні функції зображають інституціонально установлені залежності між параметрами моделі.Наприклад, сума податкових надходжень (T) є функцією від доходу (Y) та податкової ставки Т(Y), яку встановлює відповідний інститут:Т=f(T(Y),Y).4. Дефініційні функції виражають залежності які виходять з означення економічних явищ. Наприклад, сукупний попит на ринку благ (Y) складається із споживчого попиту домашніх господарств(C),інвестиційного попиту підприємницького сектора(I), витрат держави (G) та закордону (E):

Y=C+I+G+E.

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статистичні. Статистичні моделі фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого. Динамічні моделі зображають економічні процеси з урахуванням фактора часу.

3) Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин. СНР – це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни. Вона є своєрідним вимірювачем стану економіки та основою для розробки економічної політики держави. І подібно до того, як за динамікою витрат і прибутків керівники фірм визначають економічне становище фірми, так за показниками національних рахунків уряд визначає становище економіки держави. Тобто СНР містить дані про кількість вироблених у всьому суспільстві товарів і послуг, про сукупний дохід та сукупні витрати всіх економічних суб’єктів тощо. Основними показниками СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід кінцевого використання (ДКВ), рівень цін, процентна ставка, рівень безробіття. Принципи: 1)продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визн-ня величини доходу, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі мат.вир-ва, а й галузі, які надають послуги.2)видатки на вир-во нац.продукту дорівн.доходу, одержан.від його реалізації, або вартість факторів вир-ва спожитих при виготовленні нац.продукту, дорівн.доходам, що їх отрим.власники виробн.факторів. Цей принцип лежить в основі ек.рівноваги, до якої економіка постійно прагне. 3)економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік переворень видатків у доходи, а доходів у видатки. Цей принцип свідчить про те, що доходи є ф-цією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

СНР спирається на певну систему категорій: інституціональна одиниця, сектор, ек.операція, рахунок. Інституціональні одиниці – резиденти та нерезиденти. Сектори: підп-ва (не фінансові), фін.установи, громад.та приватні організації, які обслуг.дом.госп-ва, дом.госп-ва, зовнішньоек.зв’язки. Ек.операції: операції з товарами та послугами, розподільчі операції, фін.операції. Рахунки: вн.економіки (вир-ва, утв-ня доходів, розподілу доходів, вик-ня доходів та капіталу, поточних операцій з капіталом, фін.рахунок), зовн.економіки (пот.операцій, операцій з капіталом, фін.рахунок).

Оцінні показники національної економіки, відображаючи складну органічну систему господарювання, перебувають у тісному взаємозв’язку та взаємозалежності, утворюючи структуру національного рахівництва, що найповніше відповідає розширювальній концепції оцінки макроекономічних показників. Національне рахівництво – це не лише система національних рахунків, але й один із найважливіших інструментів державного регулювання економіки.

4) Валовий внутрішній продук ввп, методи обчислення

ВВП це ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям.

Резиденти – фізичні особи, що постійно проживають у країні; юридичні особи, які зареєстровані та функціонують у межах даної країни.

Кінцевий продукт – це товар, який купується для кінцевого використання. Проміжний продукт – товар, який купується з метою його подальшої обробки чи перепродажу. Наприклад, костюм – кінцевий продукт, а проміжний – вовна, пряжа, пошиття костюма та його реалізація. Саме тому до розрахунку ВВП включають тільки кінцевий продукт.

Існують методи розрахунку ВВП за виробленою продукцією (виробничий метод); за витратами на виготовлену в країні продукцію та за доходами, отриманими в результаті виробництва продукції.

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки: ВВ – ПС = ДВ (2.1), де ВВ – валовий випуск; ПС – проміжне споживання; ДВ – додана вартість. Тобто за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

Розрахунок ВВП за витратами:

ВВП = CВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ (2.2), де:

ВВП – валовий внутрішній продукт;

СВ – споживчі витрати домашніх господарств;

ВІ – валові внутрішні приватні інвестиції;

ДЗ – державні закупівлі;

ЧЕ – чистий експорт.

Першою складовою розрахунку ВВП за витратами є особисті споживчі витрати (СВ) – витрати домашніх господарств на товари поточного споживання (одяг, їжа, енергія тощо), товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби) та послуги (житло, освіта, охорона здоров’я, відпочинок, інше).

Другою складовою розрахунку ВВП за витратами є валові приватні внутрішні інвестиції (ВІ) – витрати фірм на: придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій; зведення будинків і споруд; створення товарно-матеріальних запасів; амортизацію – інвестиції на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва протягом року; а також витрати домашніх господарств на придбання житла (будинків, квартир).

Таким чином, валові приватні внутрішні інвестиції складаються з амортизації та чистих інвестицій (чистого приросту обсягів основного капіталу): ВI = A + ЧІ (2.3).

Третьою складовою розрахунку ВВП за витратами є державні закупівлі (ДЗ) – урядові видатки на купівлю товарів та послуг колективного споживання та державне інвестування економіки. Державні закупівлі – це різниця між державними витратами та трансфертними платежами.

Державні витрати – це державні закупівлі товарів та послуг (грошові витрати уряду на придбання вироблених у певному році товарів та послуг) та урядові трансфертні платежі. Четвертою складовою розрахунку ВВП за витратами є чистий експорт (ЧE) – різниця між обсягами експорту та імпорту. Експорт – товари й послуги, вироблені у країні та продані покупцям інших країн. Імпорт – витрати окремих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на товари й послуги, вироблені в інших країнах. Розглянемо обчислення ВВП за доходами.

ВВП = ЗП + рента + процент + прибуток + A + НП (2.4), де:

ВВП – валовий внутрішній продукт;

ЗП – заробітна плата;

А – амортизація;

НП – непрямі податки.

5) В економічній теорії та практиці розраховують номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в поточних ринкових цінах (фактичні ціни того року, який є предметом обліку або аналізу). На величину номінального ВВП впливає динаміка обсягу виробництва та динаміка рівня цін.

Реальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в постійних цінах (фактичні ціни того року, котрий приймають за базовий у разі обчислення макроекономічної динаміки). Реальний ВВП точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту, тому що не враховує зміну рівня цін. На величину реального ВВП впливає лише зміна обсягів виробництва. Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін.ВВПр=ВВПн\індекс цін *100% Індекс цін (Іц) відображає відносну зміну середнього рівня цін (РЦ) за певний період часу. При його визначенні ціни базового року приймаються за 100

Індекс цін=рівень поточного року\рівень базов.*100%Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Іц<1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (Іц>1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення. Дефлятор ВВП використовується з метою визначення рівня інфляції. Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.

Індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різні характеристики зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності:

1) дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

2) дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;

3) дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса). Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни цін. Залежно від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.

6) Сукупний попит,Фактори що вплив на суку попит крв AD

С укупний попит — це потреби, представлені на ринку в грошовій формі. Це той обсяг національного виробництва, який споживачі згодні купити при певному рівні цін. Залежність між обсягом виробництва, цінами і попитом називається законом сукупного попиту. Суть його полягає в тому, що за інших рівних умов споживачі захочуть придбати тим більше кінцевих товарів і послуг, чим нижчим буде загальний рівень цін, і навпаки. Це означає, що між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва існує зворотна, або від'ємна залежність.

Залежність, виражена законом сукупного попиту, виявляється як рух від однієї точки до іншої вздовж нерухомої кривої AD. При цьому до числа інших рівних умов відноситься збереження незмінної грошової маси. Дійсно, якщо зростуть ціни, то для купівлі товарів треба більше грошей, а якщо грошей не стає більше, то купівлі товарів і послуг повинні поменшати.

Крива сукупного попиту відображає зміни, що відбуваються в поведінці споживачів по мірі зростання цін. На зміни в поведінці споживачів впливають три основних чинники.

По-перше, ефект відсоткової ставки. Підвищення цін (при незмінній кількості грошей) збільшує попит на гроші, тому що для здійснення кожної операції їх потрібно більше. Це веде до збільшення відсоткової ставки, яка по суті є ціною за користування грошима. В результаті споживання і інвестиції з використанням кредиту стають дорожчими і їх обсяги скорочуються, тобто падає сукупний попит.

По-друге, ефект багатства. Зростання цін веде до падіння купівельної здатності накопичених фінансових активів. У результаті купівлі багатьох товарів стають нездійсненними або відкладаються, що приводить до скорочення сукупного попиту.

По-третє, ефект імпортних закупівель. Збільшення рівня цін на внутрішньому ринку приводить до того, що все більше вітчизняних покупців віддадуть перевагу купівлі імпортних товарів. У результаті сукупний попит на товари вітчизняного виробництва всередині країни впаде. Отже, дія закону сукупного попиту в чистому вигляді виявляється «за інших рівних умов». Якщо ж ці умови змінюються, то можливий випадок, коли сукупний попит буде збільшуватися при зростаючих цінах або, навпаки, при незмінній ціні буде куплено більше (або менше) товарів і послуг. Графічно це виявиться у вигляді зміщення кривої сукупного попиту праворуч (або ліворуч) Отже, дія закону сукупного попиту в чистому вигляді виявляється «за інших рівних умов». Якщо ж ці умови змінюються, то можливий випадок, коли сукупний попит буде збільшуватися при зростаючих цінах або, навпаки, при незмінній ціні буде куплено більше (або менше) товарів і послуг. Графічно це виявиться у вигляді зміщення кривої сукупного попиту праворуч (або ліворуч)

7) Сукупна пропозиція (СПр) — це шкала, графічно представлена у вигляді кривої, що показує рівень реального внутрішнього обсягу продукції, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін та за інших рівних обставин. Вищий рівень цін створює для підприємств стимули виробляти і продавати більше товарів і послуг. При нижчому рівні цін обсяг виробництва зменшується.

Крива складається із трьох відрізків: 1) горизонтального; 2) проміжного (висхідного); 3) вертикального. Форма цієї кривої відображає зміни, що відбуваються з витратами на одиницю продукції, коли реальний внутрішній обсяг виробництва зростає або зменшується. Витрати виробництва на одиницю продукції для конкретного обсягу продукції — це середні витрати на цей обсяг продукції

Г оризонтальний відрізок свідчить про те, що економіка перебуває в стані глибокого спаду, або депресії, і що не використовується велика кількість машин, устаткування і робочої сили. Ці невикористані ресурси можна привести в дію і при цьому не чинити або майже не чинити ніякого тиску на рівень цін. Коли на цьому відрізкові обсяг виробництва починає збільшуватися, то немає ні дефіциту, ні слабин у виробництві, що можуть сприяти підвищенню цін.

Вертикальний відрізок характеризується тим, що економіка досягла повного, або природного, рівня безробіття за такого обсягу виробництва Об. Вона перебуває в такій точці кривої своїх виробничих можливостей, коли неможливо швидко домогтися подальшого збільшення обсягу виробництва. Це означає, що будь-яке підвищення цін не призведе до збільшення його реального обсягу, оскільки економіка вже працює на повну потужність.

Третій, висхідний, або проміжний, відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що із розширенням виробництва, коли воно працюватиме на повну потужність, деяким фірмам доведеться використовувати старіше і менш ефективне устаткування та робітників нижчої кваліфікації. Тому на цьому відрізку збільшення реального внутрішнього обсягу виробництва супроводжується зростанням цін. Існуюча крива сукупної пропозиції встановлює залежність між рівнем цін і реальним внутрішнім обсягом виробництва за інших рівних умов. Та коли один або декілька чинників, не пов'язаних з рівнем цін, змінюються, зміщується і сама крива сукупної пропозиції. Чинники, що обумовлюють зміщення кривої сукупної пропозиції, називають визначниками сукупної пропозиції. До них належать: зміни цін на внутрішні ресурси (земля, трудові ресурси, капітал, підприємницькі здібності) та зміни цін на імпортні ресурси; зміни продуктивності та зміни правових норм (податки з підприємств і субсидії, державне регулювання). За інших рівних умов підвищення цін на ресурси зумовлює збільшення витрат на одиницю продукції і тим самим скорочення сукупної пропозиції. Зниження цін на ресурси веде до протилежного результату. На ціни ресурсів і сукупну пропозицію також може вплинути послаблення чи посилення панування на ринку, або ринкова монополія, що дає можливість встановлювати ціни вищі, ніж за наявності конкуренції.

Значний вплив на зміщення кривої сукупної пропозиції має продуктивність, яка відображає відношення між реальним обсягом виробництва у країні і кількістю використаних ресурсів. У разі зменшення витрат на одиницю продукції збільшення продуктивності призведе до зміщення кривої сукупної пропозиції вправо; і навпаки, зменшення продуктивності призведе до збільшення витрат на одиницю продукції та зміщення кривої сукупної пропозиції вліво.

8) У довгостроковому періоді ціни на всі товари, номінальна заробітна плата і процентні ставки абсолютно гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до будь-яких значень, необхідних для врівноваження попиту і пропозиції. Тому рівноважний рівень цін довгострокової сукупної пропозиції тако>й абсолютно гнучкий і може змінюватись у будь-якому напрямку.

Довгострокова гнучкість цін і витрати виробництва: Звичайно, після потрясінь на ринках ціни на товари і ресурси не відразу реаґують на зміни в сукупному попиті або в умовах виробництва. Після шоку ціни і витрати виробництва можуть, наприклад, залишатись незмінними. Але потім їхня гнучкість відновлюється, і вони починають змінюватись. Ціни пристосовуються до нових умов на боці сукупного попиту або пропозиції не відразу безпомилково. Втім, з часом ціни, заробітна плата й процентні ставки стають на "правильний" шлях і завдяки гнучкості змінюються так, що в новій рівновазі сукупного попиту і пропозиції відновлюється ситуація найкращого розподілу та використання ресурсів. У довгостроковій тенденції економіка завжди прагне до найкращого використання ресурсів, отже — до повної зайнятості і використання всього наявного капіталу. Якщо обсяги капіталу та праці, технологічні та природні умови виробництва не змінюються, довгостроковий обсяг сукупної пропозиції теж залишатиметься незмінним. В довгостроковому періоді відносні ціни, реальна заробітна плата, прибутковість капіталу і питомі витрати факторів виробництва не зазнають змін. Довгостроковий обсяг сукупного випуску виявляється найкращим для всіх учасників суспільного виробництва і тому не змінюється.

Виробництво в довгостроковій рівновазі. У ситуації, коли випуск дорівнює потенційному, всі, бажаючи працювати за оплату, що склалася на ринку праці, мають роботу. Виробництво безперебійно забезпечується всіма необхідними ресурсами і працює ритмічно. Структура виробництва відповідає структурі сукупного попиту. Дефіцити та надлишки відсутні, і вся призначена для продажу продукція реалізується. Обсяг товарних запасів відповідає за­планованим потребам виробництва і збуту. Функціонування виробництва не веде до підвищення або зниження середніх витрат на одиницю продукції. Тому тенденції до підвищення або зниження рівня цін при незмінному сукупному попиті також не спостерігається. Виробництво прибуткове у всіх галузях. Хоча прибутковість окремих галузей може бути різною, але вона влаштовує всіх і стабільна, тому що не виникає тенденції до міжгалузевого перетоку капіталу та перерозподілу ресурсів. Стан економіки в цілому можна визнати не лише стабільним, але й оптимальним

.

Перша крива сукупної пропозиції є крайнім випадком кейнсіанської моделі AS з абсолютно жесткими цінами і заробітною платою і незмінним рівнем середніх витрат. Друга крива є кейнсіанською моделлю, в якій середні витрати і ціни виробництва при збільшенні сукупного випуску зростають. На протилежність класичній теорії, кейнсіанський підхід виходить з жорсткості номінальних і гнучкості реальних величин у короткостроковому періоді. Кейнсіанська модель ґрунтується на припущенні, що економіка складається з недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного використання факторів виробництва. Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчий від потенційного випуску і залежить не від факторів виробництва, яких достатньо, а від сукупного попиту. Тому кейнсіанську модель іноді вважають моделлю сукупної пропозиції для депресивної економіки.

Причиною збільшення сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є незмінність середніх витрат виробництва, відповідних кожному можливому обсягу сукупного випуску. Короткострокова крива сукупної пропозиції SRAS будується для даного рівня середніх витрат виробництва при кожному можливому значенні випуску.

При незмінних витратах та цінах стимулом для розширення виробництва є зростання сукупного попиту і можливість збільшити прибуток за рахунок продажу додаткової кількості продукції. Якщо рівень цін при незмінних витратах підвищується, це означає збільшення прибутковості виробництва і додатково стимулює його розширення.

Виробництво реаґує на збільшення сукупного попиту збільшенням випуску, а на скорочення сукупного попиту — зменшенням обсягів виробництва. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а при скороченні сукупного попиту — бути меншим.

У короткостроковому періоді між сукупним попитом, цінами і обсягом виробництва встановлюється позитивний взаємозв'язок, який порушує класичну дихотомію і нейтральність грошей. На відміну від довгострокового періоду, рівень цін може впливати на обсяг виробництва, а обсяг виробництва — на рівень цін. Підвищення цін при незмінних середніх витратах стимулює збільшення виробництва. А збільшення сукупного випуску, як правило, призводить до підвищення рівня середніх витрат і стає причиною підвищення цін.

9)У точці перетину кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції досягаються рівноважний рівень цін і рівноважний обсяг виробництва нац.продукту.Можливі різні варіанти мароекономічної рівноваги:

1.На крайньому кейнсіанському відрізку,де крива сукупно пропозиції горизонтальна,зміна сукупного попиту,головним чином,впливає на обсяг нац.виробництва,а рівень цін сталий.

2.На класичному відрізку крива АS стає вертикальною,а тому зміна сукупного попиту,наприклад,його розширення призводить до зростання цін,ареальний ВВП не змінюється.

3.Зі зміною сукупного попиту на проміжному відрізку сукупної пропозиції змінюється і реальний обсяг виробництва.

Сукупний попит- сукупна пропозиція як базова модель еконо­мічної рівноваги.

Взаємодія та взаємозв’язок між сукупним попитом і сукупною пропозицією здійснюється через систему цін.

Графік. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Точка перетину кривої сукупного попиту та кривої сукупної пропозиції- це точка рівноваги, яка визначає рівноважний рівень цін (Ре) та рівноважний реальний обсяг національного виробництва (Qе).

Якщо сукупний попит змінюється в межах кейнсіанського відрізка кривої сукупної пропозиції, то зростання попиту приводить до зростання реального обсягу національного виробництва і і зайнятості при сталих цінах.

2)Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості.

3)Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку, це призводить до інфляційного зростання цін та номінального ВНП при незмінному обсязі реального ВНП (оскільки він не може зростати за межі рівня повної зайнятості).

4)При вивченні взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиці слід врахувати що ціни не мають тенденції до зниження у силу двох причин.

Перша із них полягає у тому,що заробітна плата,яка складає три чверті (в ринкових країнах) загальних затрат фірм, має тенденцію до постійного зростання. При такій її негнучкості фірмам надзвичайно важко знизити ціни і залишитись рентабельними.

10)Фунуція споживання.Споживання є важливою складовою ВВП,яка в більшості країн світу протягом останніх десятиліть становить більше половини сукупних видатків.Після сплати домашнім господарствам податків в їх розпорядженні залищається дохід кінцевого використання,який витрачається на споживання й заощадження.Споживання-це компонент сукупних витрат,які призначені для витрат на придбання товарів та послуг з метою задоволення потреб.У макроекономічному анаізі велике значення мають зміни у споживанні,зумовлені змінами величини доходу.Обсяг додаткового споживання,спричинений однією додатковою одиницею доходу наз. Граничною схильністю до споживання.Термін граничний означає додатковий.Отже,С-ідношення будь-якої зміни у споживаний до тієйж зміни у величині доходу що спричинила цю зміну у споживанні.Гранична схильність до споживання-це числове значення нахилу лінії споживання.Функція споживання-це графік або формула,що відображають зв'язок між сукупним споживанням та сукупним доходом.Середня схильність до споживання-це частка сукупного споживання у сукупному доході

.

11)Функція заощадження.Заощадження- складова сукупного доходу,яка не витрачаєтьс я на споживання.Гранична схильність до заощадження-це велечина додаткового заощадження,що викликана однією додатковою одиницею доходу,тобто це частка кожної додаткової його одиниці,що використовується на додаткове заощадження.Середня схильність до заощадження-частка сукупних заощаджень у сукупному доході.Функція заощаджень-графік або формула,що відображає зв'язок між сукупними заощадженнями і сукупним доходом.

Економічна і фінансова теорія розрізняє дві основні форми заощаджень домашніх господарств: – інвестиційний портфель (портфель активних заощаджень); – портфель не інвестиційних (пасивних) заощаджень. Обсяг заощаджень населення залежить як від рівня доходів, так і від очікування стабільності чи різного роду змін в економіці. Крім того, залежно від піднесення чи падіння рівня добробуту населення змінюється і структура заощаджень: обсяг активних заощаджень зростає із підвищенням життєвого рівня. Періоди криз пов'язуються із заощадженнями у формі коштовностей, антикваріату, іноді нерухомості або валюти. Яка частина доходу споживається в період нестабільності, а яка вивільняється з поточного обороту і нагромаджується, чітко сказати важко, особливо з урахуванням тіньової економіки. А саме це потрібно знати для визначення можливостей України провадити реформування економіки. Недоходні фактори споживання і заощадження: 1. Багатство — нерухоме майно (будинки, автомобілі, техніка тощо) і фінансові кошти (готівка, заощадження на рахунках, акції, облігації тощо). Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб збільшити багатство. Чим більше накопичено багатства, тим менший стимул до заощадження, тобто збільшення багатства зсуває графік споживання вгору, а графік заощадження вниз. 2. Податки. Зниження податків збільшує споживання і заощадження. 3. Рівень цін. Зростання цін знижує споживання і заощадження і навпаки. 4. Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань веде до зменшення споживання і заощадження. 5. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною Цін, доходів, дефіциту тощо. Якщо ці очікування негативні, то домашні господарства вимушені робити закупки взапас, це збільшує поточне споживання і зменшує заощадження. Очікування збільшення грошових доходів у майбутньому викликає збільшення поточних витрат. 6. Споживча заборгованість. Якщо у попередній період заборгованість зросла, то у поточному періоді домашні господарства будуть знижувати споживання і заощадження, щоб ліквідувати минулу заборгованість. 7. Відсоткова ставка. Зміна відсоткової ставки впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням і заощадженням. Якщо відсоткова ставка зростає, то поточне споживання знижується, а заощадження зростає, що збільшує майбутнє споживання. Недоходні фактори зсувають графіки споживання і заощадження.

12)Мультиплікатор інвестицій. Мультиплікатор – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва. Економічна сутність мультиплікатора в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій. Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

По-перше, витрати та одержання доходів – це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;

По-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;

По-третє, споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.

Мультиплікатор можна обчислити з урахуванням значення граничної схильності до споживання: m=1\1-c'

Макроекономічний аналіз вилучень і інєкцій,а також ефекту мультиплікатора свідчить про існування парадоксу,відомого під назвою «парадокс ощадливості»Він полягає у тому,що спроби суспільства більше заощадити можуть фактично призвести до того ж або навіть меншого фактичного обсягу заощаджень.Парадокс ощадливості-у кейнсіанській теорії процес,при якому приріст заощаджень призводить до зменшення реального ВВП(в умовах коли приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій)

13 Аналіз графіків функції споживання та заощаджень.

Доход ділиться на споживання та на заощадження.

Споживання (С) – це компонент сукупних витрат, які призначені для витрат , які призначені для придбання товарів та послуг з метою задоволення потреб. Складова сукупного доходу, що витрачається для придбання товарів та послуг для задоволення потреб.

Заощадження (S) – складова сукупного доходу яка не витрачається на споживання.

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання. середня схильність до споживання визначається часткою споживання в доході після оподаткування. Гранична схильність до споживання позначається С’ і визначається як відношення зміни у споживанні до тієї зміни доходу пілся оподаткування яка її спричинила. С’=

де C ’ – гранична схильність до споживання; С – прирість споживання; Y прирість доходу кінцевого продукту.

Поряд із граничною схильністю до споживання йде її дзеркальне відображення – гранична схильність до заощадження, s’. Гранична схильність до заощадження – це величина додаткового заощадження, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, або це частка кожної додаткової одиниці доходу, що використовується на додаткове заощадження. Можна також сказати, що s’ – це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни у доході, яка викликала цю зміну в заощадженні:

Гранична схильність до споживання – це числове значення нахилу лінії споживання, а гранична значення до заощадження – це числове значення нахилу лінії заощадження.

– це графік або формула яка відображає зв*язок між сукупним споживанням та сукупним доходом.

Кейнс запропонував чотири правила сукупного споживання: 1. Споживання є функцією доходу. 2. Величина граничної схильності до споживання, тобто частка споживання у кожній додатковій одиниці доходу, знаходиться в межах від 0 до 1, тобто люди схильні збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не в тій же мірі. 3. Зі зростанням доходу гранична схильність до споживання падає. 4. Середня норма споживання, тобто відношення споживання до доходу зменшується по мірі зростання доходу. Середня норма споживання зменшується по мірі зростання доходу, прагнучи до постійної граничної схильності споживання (рис. ) споживання відповідає куту нахилу лінії, проведеної з початку координат до точки на графіку функції споживання. По мірі зростання доходу кут нахилу падає, тобто і середня норма споживання падає. До точки К середня норма споживання більша за одиницю, тобто при невеликому доході споживачі витрачають свої запаси і С > Y. По мірі зростання доходу споживання падає і збільшується накопичення, тобто С < Y. Заощадження — це розкіш, тому багаті заощаджують більшу частину свого доходу порівняно з бідними. Звідси слідує, що розширення виробництва потенційно має в собі можливість виникнення перевиробництва

К ожній функції споживання відповідає своя функція заощадження, яка виводиться шляхом віднімання від функції доходу, яким розпоряджаються, функції споживання: Графічно функція заощадження будується шляхом вертикального віднімання графіка функції споживання з графіка доходу, Що утворює кут 45° з лінією абсцис. У країнах із розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формується за рахунок домашніх господарств. Населення охоче вкладає свої вільні кошти у різні кредитно-фінансові установи, оскільки вони забезпечують, не тільки збереження, а й приріст капіталу. Якщо є заощадження, населення в поточному періоді може споживати більше, ніж одержує доходів. Це «ефект заощадження». За стабільної економіки цей ефект незначний, за нестабільної (посилення інфляції тощо) — населення починає збільшувати поточне споживання за рахунок заощаджень, це збільшує «ефект заощадження». Економічна і фінансова теорія розрізняє дві основні форми заощаджень домашніх господарств: – інвестиційний портфель (портфель активних заощаджень); – портфель не інвестиційних (пасивних) заощаджень. Обсяг заощаджень населення залежить як від рівня доходів, так і від очікування стабільності чи різного роду змін в економіці. Крім того, залежно від піднесення чи падіння рівня добробуту населення змінюється і структура заощаджень: обсяг активних заощаджень зростає із підвищенням життєвого рівня. Періоди криз пов'язуються із заощадженнями у формі коштовностей, антикваріату, іноді нерухомості або валюти. Яка частина доходу споживається в період нестабільності, а яка вивільняється з поточного обороту і нагромаджується, чітко сказати важко, особливо з урахуванням тінь ової економіки.

14. Кейнсіанский хрест як макроекономічна модель рівноваги.

Отже, один з найважливіших не цінових чинників сукупного попиту — витрати. їх можна навести у виглядіЕ = С + І + G + Хп. де Е — сукупні витрати; С — споживання; І — інвестиції; G — державні закупівлі; Хп — чистий експорт. За припущення, що в країні відсутня зовнішня торгівля і державні витрати, сукупні витрати рівні сумі споживання та інвестицій. При даному рівні інвестицій (це також одне з припущень при моделюванні поведінки сукупного попиту) витрати зрештою визначаються величиною споживання. Споживання ж залежить передусім від рівня доходів (тому що для здійснення витрат треба мати доходи), зокрема, від величини отримуваного доходу, який являє собою сукупний доход за вирахуванням податків. Ця залежність називається функцією споживання. При незмінності державних витрат та інвестицій вся сума витрат є функцією від величини доходу. Для дослідження поведінки споживання використовується поняття планованих витрат. Плановані витрати — це та сума, яку населення, фірми і уряд збираються витратити на закупівлю товарів і послуг. Іншими словами, плановані витрати (і рівень споживання) залежать від рівня доходу. Чим більше розмір доходу, тим більше плановані витрати. Навіть при нульовому доході плановані витрати не дорівнюють нулю. оскільки в такому випадку споживання здійснюється за рахунок запасів або позикових коштів, тому що люди не можуть підтримувати своє існування без споживання. На практиці фактичні витрати можуть не співпадати з тими, що плануються, якщо населення вимушене з яких-небудь причин скоротити своє споживання, а фірми вимушені зробити незаплановані запаси, або, навпаки, скоротити вже наявні запаси внаслідок несподіваних змін (скорочення або збільшення) числа продажів. Поняття рівноваги Тепер ми можемо сформулювати суть проблеми рівноваги. Якщо пам'ятати про те, що доходи є результатом реалізації вироблених товарів і послуг, тобто здійснення витрат (реалізація тих або інших рішень про витрати), то можна стверджувати, що економіка знаходиться в рівновазі, якщо фактичні витрати дорівнюють планованим витратам. Умову рівноваги, отже, можна навести у вигляді Y = Е, де Y — фактичні витрати (пригадаємо, що показник ВНП можна представити у вигляді реальних витрат на товари і послуга); Е — плановані витрати. Графічно ця модель рівноваги наведена на рис. 25.4. Я кщо на графік моделі рівноваги накласти графік функції планованих витрат , то отримаємо так званий кейнсіанський хрест

Р івновага досягається в т.А, де перетинаються графіки планованих витрат і моделі рівноваги. У цій точці доходи дорівнюють планованим витратам. У кейнсіанському хресті важливу роль відіграють запаси фірм: приріст запасів має місце, якщо товарів вироблено більше, ніж споживачі захочуть купити. Зростання запасів є для фірм сигналом до зменшення виробництва і звільнення працівників. У результаті скорочується ВВП і доходи. Процес продовжується доти, доки доходи не стануть рівними планованим витратам, тобто не впадуть до рівноважного рівня. Скорочення запасів означає, що ВВП знаходиться нижче рівноважного рівня, тобто фірми виробляють менше товарів, ніж на них існує платоспроможний попит. Це служить сигналом до розширення виробництва, а отже, до зростання ВНП і доходів. Така ситуація зберігається доти, доки рівень доходу не зрівняється з планованими витратами.