Теорія економічного зростання

Функціонування продуктивних сил має на меті виробництво валового внутрішнього продукту в такому обсязі і такої структу­ри, які задовольнили б потреби суспільства загалом і кожної лю­дини зокрема. Елементами продуктивних сил є праця і капітал, якість та кількість яких визначають стан економіки, тобто її зро­стання чи спад. Згідно з теорією економічного зростання, збільшен­ня кількості праці та капіталу забезпечує зростання обсягу ви­робництва національного продукту. Це твердження випливає з рівняння виробничої функції Qц = F(Т, К). Однак збільшення праці й капіталу потребує відповідних капітальних вкладень, які є дефі­цитними в Україні, а запозичення — обережного, виваженого підхо­ду, позаяк призводять до зростання заборгованості.Виробництво ВВП в Україні на душу населення і до відновлен­ня незалежності було невисоке, а після розриву технологічних зв'язків підприємств України з підприємствами колишнього СРСР та з інших причин воно різко почало скорочуватися .

Обсяг виробництва визначається продуктивною силою зайня­того населення, залучених основного й оборотного капіталів, технологіями. При тому важливо, щоб надбання теорії макроекономіки були реалізовані практикою національного господарюван­ня. Як свідчить досвід високорозвинутих країн, до найважливіших питань економічної політики належать:

з'ясування обсягів продукції, яку треба виробити для задово­лення потреб населення;

з'ясування обсягів продукції, яку треба або можна викорис­тати в конкретний час;

встановлення обсягу продукції, яку треба зберегти, перетво­рити на капітал для використання у майбутньому.

Економічне зростання — це найважливіша макроекономічна ка­тегорія, яка є показником не лише абсолютного збільшення обсягів суспільного виробництва, але і здатності економічної системи за­довольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя. Саме тому економічне зростання включається до числа основних цілей суспільства поряд з економічною свободою, економічною ефектив­ністю тощо.

Проблема економічного зростання є найважливішою пробле­мою економічної теорії XX—XXI ст.

Основоположниками теорії зростання вважаються американсь­кий економіст Е. Домар і англієць Р. Харрод, які стояли на неокейнсіанськнх позиціях У сучасній економічній теорії можна виділити три провідних напрями у вивченні цього процесу.

Перший напрям— це неокласичні теорії зростання, що засно­вуються на положеннях про ринкову саморегуляцію, розроблених А. Маршаллом і Л. Вальрасом. Провідним ідеологом даного напря­му в даний час вважають М. Фрідмена.

Другий напрям представле­ний неокейсіанськими теоріями, які поєднують декілька течій (Д. Тобін, О. Сімомура, С. Фудзіно).

Третій напрям ще лише фор­мується, являє собою трактування економічного розвитку, засно­ваного на працях К. Маркса, Й. Шумпетера, Дж. Ст. Мілля.

Всі на­звані напрями схожі відсутністю чітких розмежувань між теоріями зростання і теоріями рівноваги циклів і криз, проблем відтворення, теорії і практики державного регулювання. Більшість вчених за­ймалися дослідженнями сукупності проблем, що відображає зв'язок економічного зростання з багатьма іншими процесами еко­номічного розвитку.

В економічній літературі суть економічного зростання визнача­ється по-різному. З одного боку, воно визначається як збільшення загального обсягу ВНП за певний період або як збільшення ЧНП на душу населення, а з іншого — як ситуація, за якої разом із зростан­ням населення відбувається аналогічне за темпами зростання наці­онального доходу. Інші економісти ототожнюють економічне, зрос­тання з розвитком економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо). Однак біль­шість вчених під економічним зростанням розуміють такий еконо­мічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво, яке перебуває в постійному русі, в динаміці.

Відомий американський економіст, фахівець з питань націона­льного доходу, проблем циклів і коливань в економіці, а також тео­рії економічного зростання Саймон Кузнец (1901—1985), лауреат Нобелівської премії (1971), автор дослідження з історії економічно­го зростання розвинутих країн вважав економічне зростання «дов­готривалим збільшенням здатності господарства забезпечити все більше різноманітні потреби населення За допомогою все більш ефективних технологій і відповідних їм інституціональних та ідео­логічних змін»¹.

У зв'язку з цим він виділив шість характеристик (показників) економічного зростання, властивих майже усім розвинутим країнам:

1. високі темпи зростання доходу на душу населення і кількості населення. У розвинутих країнах середні темпи зростання доходу на душу населення в останні 200 років склали 2 % на рік при зрос­танні населення 1 % на рік;

1. високі темпи зростання продуктивності факторів виробницт­ва. За різними оцінками від 50 до 75 % зростання доходу на душу населення у розвинутих країнах в індустріальну епоху були резуль­татом зростання продуктивності факторів. Основна частина приро­сту ВНП на душу населення була досягнута за рахунок технічного прогресу;

3. високі темпи структурної трансформації економіки. Вона включала в себе переміщення робочої сили і сільського господарс­тва у промисловість, а в останній час— з індустрії у сферу послуг;

3. високі темпи соціальної, політичної та ідеологічної трансфо­рмації. Серйозна структурна перебудова завжди супроводжується змінами в суспільних інститутах, поведінці людей та ідеології;

3. міжнародні масштаби економічного зростання зумовлені здатністю розвинутих країн у минулому і сьогодні знаходити за кордо­ном ринки збуту, джерела сировини і дешевої робочої скли, то при­зводить до політичного і економічного поневолення бідних країн;

3. обмеження розповсюдження результатів економічного зрос­тання. Незважаючи на величезне зростання виробництва у світі за останні 20 років, лише чверть населення планети прийняло участь у ньому процесі. На цю меншість припадає 80 % світового доходу.

Економічне зростання створює можливості забезпечувати постійно зростаючі потреби людей в товарах і послугах, вирішувати фундаментальні проблеми соціально-економічного розвитку, проблеми обмеженості економічних (виробничих) ресурсів.

Різноманітність і особливості структурних зрушень у певній країні визначаються такими чинниками :

По-перше , конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування відповідного типу економіки (традиційна, ринкова, командна, зміша­на, котрі по-різному відповідають на основні питання економіки);

по-друге, специфічними для кожної країни умовами і формами становлення й розвитку народного господарства;

по-третє, ета­пом, на якому перебуває країна, здійснюючи структурну політи­ку, зокрема ступенем завершеності технологічної перебудови.

Слід зазначити, що багато процесів структурних змін в еконо­міці, які відбуваються під впливом НТР, є загальними для різних країн незалежно від їхніх панівних соціально-економічних сис­тем. Серед цих структурних зрушень в економіці на сучасному етапі НТР виокремимо таке.

1. Нині відбувається динамічний процес формування групи галузей, які забезпечують НТР і мають відносно високі темпи зростання. Як відомо, до них належать хімічна і нафтохімічна промисловість, атомна енергетика, електроніка і радіотехнічна промисловість, біотехнології, виробництво чистих матеріалів та матеріалів підвищеної і наперед даної якості, мікропроцесорів і ЕОМ, засобів зв'язку, приладів контролю та управління тощо. Саме ця група галузей і виробництв, темпи їхнього зростання ви­значають масштаби НТР, динаміку ефективності виробництва і відповідність параметрів виготовленої продукції потребам суспі­льства.

1. Змінюється співвідношення між добувними і переробними галузями на користь останніх. Така тенденція за умов НТР є ви­рішальною, оскільки дає змогу знизити темпи зростання добув­них галузей на користь кінцевому суспільному продукту. Цьому сприяє поява безвідходних технологій, комплексної переробки сировини, енергоощадних технологій тощо.

2. Спостерігаються зрушення внутрішньогалузевих пропорцій. Це відбивається у зростанні питомої ваги фінішних стадій і опе­рацій (різних видів збагачення та облагороджування сировини і матеріалів), що сприяє підвищенню якості продукції.

3. Динамічно розвивається інфраструктура суспільного вироб­ництва, сфера виробничих і побутових послуг— транспорт, зв'язок, енергетика, інформаційне обслуговування народного го­сподарства. Суттєво зростає роль науки і наукового обслугову­вання.

4. Як відомо, однією з найважливіших структурних проблем завжди було і є співвідношення між двома підрозділами суспіль­ного виробництва — виробництвом засобів виробництва і вироб­ництвом предметів споживання. НТР модифікує дію закономір­ності переважного зростання засобів виробництва. Фондо- і матеріалоощадні варіанти економічного зростання дають змогу обійтися без форсованого, як це було раніше, збільшення частки так званого І підрозділу.

6. Найдинамічнішим сектором економіки за сучасних умов стає сфера послуг. Нині у цій сфері виробляється дедалі більша частка ВВП і зосереджується все більша кількість працівників. Як свідчить практика промислово розвинених країн, саме у сфері послуг зайнято понад 70 % трудових ресурсів.

НТР зумовлює різке скорочення питомої ваги первинної сфе­ри, а потім, хоч і значно повільніше, вторинної за динамічного розширення третинної сфери¹.

Новим явищем за умов НТР є масове виникнення і розвиток інтегральних економічних інституцій (господарських структур), які об'єднують науку, виробництво, сферу обслуговування. Ідеть­ся про комплексні науково-виробничі об'єднання, великі інжене­рні фірми тощо.

Разом із цією тенденцією чітко простежується інша — зрос­тання кількості й питомої ваги в загальному обсязі виробництва середніх і малих підприємств, що характерне для всіх розвинутих країн. Генеруються вони за умов НТР процесом розвитку так званих децентралізуючих технологій.