29.Поняття адміністративно-правових методів

Під методом розуміють спосіб або засіб досягнення поставленої мети. Відповідно до цього адміністративно-правовими методами є способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу виконавчих органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах та відповідній формі на підпорядковані їм органи та громадян.

Методи проявляються у формах управління, через взаємодію суб’єктів та об’єктів управління, зв’язки, що між ними склалися. В них відбиваються воля держави, повноваження юридично-владного характеру, що належать виконавчим органам. Тому методи управління юридично оформлені, закріплені адміністративно-правовими нормами.

Внаслідок значного різноманіття суб’єктів виконавчої влади та об’єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління теж є різноманітними. Але це не виключає наявності у них загальних рис. Найбільш характерними для методів управління є:

1. способи впливу виконавчого органу на підпорядкований йому орган та громадян;

2. визначення державного публічного інтересу, керівної ролі держави;

3. засоби досягнення мети;

4. способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі здійснення спільної діяльності;

5. способи реалізації компетенції.

В науковій літературі ведеться політика щодо класифікації адміністративно-правових методів. Але всі без виключення вченні схиляються до думки, що процес управління вимагає трьох видів потреб: переконувати, заохочувати, примушувати.

Потреба переконувати полягає у використанні економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних, психологічних, організаційних засобів.

Потреба заохочувати передбачає використання цих же (економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних тощо) засобів.

Потреба примушувати також передбачає використання цих засобів.

Відмінність полягає тільки в цільовій спрямованості при конкретному застосування того чи іншого прийому й в інтенсивності використання тієї чи іншої групи прийомів.

Отже, йдеться про три найзагальніші, найуніверсальніші, а в теоретичному розумінні найкраще визначені методи державного управління: переконання, заохочення, примус.

Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління.

Разом з тим, необхідно звернути увагу на метод адміністративного примусу, який застосовується на основі адміністративно-процесуальних норм.

Адміністративний примус – це система засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов’язків, розвитку суспільних відносин у рамках закону, забезпечення правопорядку і законності.

30.Класифікація методів держ.Управління…..

Під методом розуміють спосіб або засіб досягнення поставленої мети. Відповідно до цього адміністративно-правовими методами є способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу виконавчих органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах та відповідній формі на підпорядковані їм органи та громадян.

Методи проявляються у формах управління, через взаємодію суб’єктів та об’єктів управління, зв’язки, що між ними склалися. В них відбиваються воля держави, повноваження юридично-владного характеру, що належать виконавчим органам. Тому методи управління юридично оформлені, закріплені адміністративно-правовими нормами.

Внаслідок значного різноманіття суб’єктів виконавчої влади та об’єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління теж є різноманітними. Але це не виключає наявності у них загальних рис. Найбільш характерними для методів управління є:

6. способи впливу виконавчого органу на підпорядкований йому орган та громадян;

7. визначення державного публічного інтересу, керівної ролі держави;

8. засоби досягнення мети;

9. способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі здійснення спільної діяльності;

10. способи реалізації компетенції.

В науковій літературі ведеться політика щодо класифікації адміністративно-правових методів. Але всі без виключення вченні схиляються до думки, що процес управління вимагає трьох видів потреб: переконувати, заохочувати, примушувати.

Потреба переконувати полягає у використанні економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних, психологічних, організаційних засобів.

Потреба заохочувати передбачає використання цих же (економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних тощо) засобів.

Потреба примушувати також передбачає використання цих засобів.

Відмінність полягає тільки в цільовій спрямованості при конкретному застосування того чи іншого прийому й в інтенсивності використання тієї чи іншої групи прийомів.

Отже, йдеться про три найзагальніші, найуніверсальніші, а в теоретичному розумінні найкраще визначені методи державного управління: переконання, заохочення, примус.

Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління.

Разом з тим, необхідно звернути увагу на метод адміністративного примусу, який застосовується на основі адміністративно-процесуальних норм.

Адміністративний примус – це система засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов’язків, розвитку суспільних відносин у рамках закону, забезпечення правопорядку і законності.