- •1.Державне управління як різновид соціального управління. Основні ознаки(риси) державного управління.
- •2.Завдання держ.Управління на сучасному етапі розвитку суспільства.
- •3.Принципи держ.Управління.
- •4.Співвідношення виконавчої влади, державного управління та адміністративного права.
- •5.Зміст адміністративно-правового методу регулювання
- •6.Поняття амін.Права, предмет та метод…
- •7.Співвідношення амін.Права з іншими галузями права.
- •8.Поняття та структура амін.Правової норми.
- •9.Поняття, види та особливості амін.Правових норм.
- •10.Джерела амін.Права.
- •11.Систеатизація адміністративного права.
- •12.Поняття та основні риси адмін. Правових відносин.
- •13.Види адмін.Правоввідносин.
- •14.Адмін.Працездатність та дієздатність громадян.
- •15.Громадяни як суб’єкти адмін.Права.
- •16.Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
- •17.Органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права.
- •18.Види органів виконавчої влади.
- •19.Система органів виконавчої влади.
- •20.Правове становище каб.Мін.
- •21.Центральні органи виконавчої влади та їх компетенція.
- •22.Органи місцевого самоврядування як суб’єкт адміністративного права
- •23.Обєднання громадян як суб’єкти адміністративного права
- •24.Легалізація та правосуб’єктність об’єднань громадян
- •25.Поняття функцій державного управління та їх види
- •26.Форми держ.Управління
- •27.Поняття та характерні риси правових актів органів держ.Управління
- •28.Акти держ.Управління та їх класифікація….
- •29.Поняття адміністративно-правових методів
- •30.Класифікація методів держ.Управління…..
- •31.Співвідношення переконання, заохочення і примусу в державному управлінні
- •32.Поняття, особливості і цілі адміністративного примусу.
- •33.Види адміністративного примусу.
- •34.Заходи адміністративного запобігання
- •35.Заходи адміністративного припинення.
- •36.Заходи адміністративного стягнення.
- •37.Поняття та основні риси адміністративної відповідальності.
- •38.Законодавчі основи адміністративної відповідальності.
- •40.Загальні правила і строки притягнення до адміністративної відповідальності.
- •41.Адміністративна відповідальність юридичних осіб
- •42.Дисциплінарна відповідальність посадових осіб.
- •43.Адміністративних процес, його зміст і загальні риси.
- •44.Субєкти та учасники адміністративного процесу.
- •45.Принципи адміністративного процесу.
- •46.Структура адміністративного процесу і характеристика провадження в окремих адміністративних справах.
- •47.Засоби забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення.
- •48.Стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення.
- •49.Органи уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.
- •50.Форма та зміст протоколу про адміністративне правопорушення.
- •51.Виконання постанови про накладання адміністративне правопорушення.
- •53.Контроль з боку органів законодавчої влади.
- •54.Президентський контроль.
- •55.Урядовий контроль
- •57.Контроль з боку органів місцевого самоврядування
- •58.Судовий контроль
- •59.Прокурорський нагляд за законністю та дисципліною в державному управлінні
- •60.Громадський контроль
- •61.Державне управління та його особливості
- •62.Правові засади організації державного управлінні
- •63.Галузеве управління і його зміст
- •64.Особливості міжгалузевого управління
- •65.Особливості регіонального управління
- •66.Організаційно-правові засади управління економікою
- •67.Зміст державного керівництва у сфері економіки
- •68.Система центральних і місцевих органів управління у сфері економіки та їх компетенції
- •69.Організаційно-правові засади управління власності
- •70.Організаційно-правові засади управління промисловістю
- •71.Місцеве самоврядування і промисловість.
- •72.Адміністративна відповідальність за правопорушення у промисловості
- •73.Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом та їх компетенції
- •74.Система органів управління агропромисловим комплесом та їх компетенція
- •75.Адміністритивна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі
- •76.Система органів управління будівництвом і житлово-комунально господарством.
- •77.Державний контроль в будівництві і житлово-комунальному господарстві.
- •78.Адміністративного відповідальність за правопорушення в будівництві і житлово-комунальному господарстві
- •79.Організаційно-правові засади управління комунікаціями
- •80.Адміністративна відповідальність за правопорушення на транспорті
- •81.Органи управління використанням і охороною природних ресурсів
- •82.Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі управління
- •83.Організаційно-правові засади управління торгівлею
- •85.Органи управління зовнішньоекономічною діяльністю і їх завдання.
- •86.Організаційно- засади управління митною справи правові.
- •87.Органи управління митною справою і їх повноваження.
- •89.Система і повноваження органів управління освітою і їх повноваження
- •90.Компетенція місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у галузі освіти
- •91.Система органів управління охороною здоровя населення.
- •92.Санітарно-епідеміологічний нагляд.
- •93.Організаційно-правові засади управління соціальним захистом населення
- •94.Організаційно-правові засади управління обороною.
- •95.Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов’язок і військову службу
- •96.Організаційно-правові засади управління національною безпекою
- •97.Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами
- •98.Завдання і компетенція міліції в охороні громадського порядку
- •99.Організаційно-правові засади управління юстицією
20.Правове становище каб.Мін.
Кабінет Міністрів — вищий орган у системі органів виконавчої влади
Виконавчу владу в Україні здійснює згідно зі ст. 113 Конституції Кабінет Міністрів України. Він е вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку становлять Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Як вищий колегіальний орган у системі органів виконавчої влади Кабінет Міністрів здійснює виконавчу владу безпосередньо та через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Визначення Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади відображає його роль і місце не лише у системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади України в цілому і характеризує його діяльність як органу, який здійснює виконання законів Верховної Ради України та нормативних актів Президента України.
На жаль певні складності виникають з проблеми організації виконавчої влади, здійснюваної Кабінетом Міністрів України, і формуванням цього органу, які пояснюються існуючою формою правління, а також відображають, на жаль, існуючу боротьбу між законодавчою гілкою влади і Президентом.
Якщо буквально розуміти положення згаданої частини ст. 92 Конституції, то на практиці законодавчий орган має прийняти близько 50-60 законів, зокрема про Кабінет Міністрів України, про міністерства, державні комітети, інші центральні відомства, а також про місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві і Севастополі. Таким чином, Верховна Рада України фактично не зможе вирішувати виключно законами інші питання власної компетенції. Крім того, про яку, хоч би відносну самостійність за своєю сутністю гілки державної влади — виконавчої — можна говорити. Це, безумовно, призведе до порушення балансу законодавчої і виконавчої влади.
У той же час, про яку організацію і діяльність виконавчої влади з боку Верховної Ради може йтися, якщо цей законодавчий орган не має права призначати і звільняти з посади міністрів та інших керівників центральних органів виконавчої влада, оскільки це виключне право Президента.
Між тим згадані повноваження Президента України з організації і діяльності виконавчої влади безпосередньо випливають з форми правління в Україні.
Відомо, що глава держави в президентських республіках, виступаючи, як правило, як глава держави, водночас є єдиновладним носієм виконавчої влади і главою уряду. Тому він самостійно призначає та звільняє з посади членів кабінету, визначає його політику і структуру.
Інша справа напівпрезидентська республіка, якою є і Україна. У таких державах право глави держави призначати і звільняти міністрів, безпосередньо впливати на організацію і діяльність уряду має більш обмежений характер, оскільки уряд формується з урахуванням співвідношення партійних сил у парламенті, а його главою є прем'єр-міністр. Проте така модель не характерна для України, оскільки чітко визначеної президентської або парламентської більшості у Верховній Раді поки що немає.
Взагалі ж сутність напівпрезидентської моделі зводиться насамперед до міцної президентської влади, здійснюваної в умовах дещо меншої сутності розподілу влад, ніж у президентських республіках. Глава держави у напівпрездентській республіці не обов'язково є єдиновладним носієм виконавчої влади, а часто-густо поділяє ці повноваження з прем'єр-міністром, який очолює уряд. Повноваження глави держави і глави уряду тісно переплетені, при цьому глава держави відповідає за вирішення загальних, стратегічних питань, контролюючи певні ключові сфери діяльності уряду, в той час як прем'єр-міністр несе відповідальність за повсякденне, практичне управління.
Не досить чітке розмежування законодавчої і виконавчої гілок влади щодо їх організації і діяльності, як це спостерігається у Конституції України, може призвести до "порушення або зміни притаманної тій чи іншій формі правління єдності структури управління, причому одночасно можуть виникнути нові види відносин, колізії і непогодженості, яких не було у "відпрацьованих формах правління".