3.1. Зміст, сутність та принципи антидемпінгового процесу

Сучасна універсальність правил антидемпінгового регулювання, заснованих на нормах угод СОТ, призвела, зокрема, до того, що різні інституціональні основи антидемпінгового регулювання, які історично склалися в різних державах на сьогоднішній день, пристосовані для здійснення уніфікованих на міжнародному рівні процедур. Є небагато видів юридичного процесу, в яких різні держави досягли подібного рівня уніфікації. Але разом з подібною уніфікацією здійснення антидемпінгового регулювання реалізується абсолютно різними органами влади – органами виконавчої влади, судовими та так званими «квазісудовими» органами, наднаціональними інституціями, що залишає відкритим питання про юридичну природу антидемпінгового процесу та віднесення його до певної галузі права.

Процесуальний характер антидемпінгового регулювання не викликає сумнівів, адже правовими нормами врегульовані статус та взаємовідносини його учасників, послідовність дій та часові рамки, форма і зміст документів та рішень, що приймаються тощо. При цьому вищезазначені правила спрямовані на максимально ефективне та об’єктивне вирішення справи. Таким чином, виконання антидемпінговими органами своїх функцій цілком відповідає тим критеріям, які були вироблені вітчизняною правовою наукою для визначення саме процесуальної форми діяльності, яка характеризується сукупністю однорідних процесуальних вимог, що висуваються до учасників процесу, спрямованих на досягнення певного матеріально-правового результату та втілює принципи найбільш доцільної процедури здійснення визначених повноважень [153, 13 – 14]. Разом з тим, в науковій літературі досить важко знайти чітке визначення поняття «антидемпінговий процес», адже, нажаль, більшість авторів в основному акцентує увагу на опису послідовності конкретних стадій та етапів антидемпінгового процесу, його учасників, а не на концептуальному визначенні його змісту.

Цікавою в цьому аспекті є думка С. Осики, який пропонує розглядати антидемпінговий процес в двоякому сенсі. В широкому сенсі антидемпінговий процес представляє собою «соціальне явище, пов’язане з потребою суспільства у забезпеченні захисту прав національних підприємців, перш за все від недобросовісної конкуренції, а також захисту доходів до Держбюджету. Такий захист здійснюється лише в порядку…, установленому нормами торгівельного права» [96, 42]. В іншому розумінні, антидемпінговий процес пов’язаний із правозастосовною діяльністю і «може визначатися як порядок здійснення процесуальних дій, тобто як установлені законодавством правила поведінки квазісудового і слідчого органів, з однієї сторони, та кожної заінтересованої сторони, залученої до цього процесу – з іншої сторони» [96, 43].

Подібне визначення, на нашу думку, має істотні недоліки. Зокрема, це стосується суб’єктів антидемпінгового процесу. В даному випадку під терміном «квазісудовий орган» мається на увазі Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, а під терміном «слідчий орган» – Мінекономіки України. Насправді ці органи за національним законодавством не мають подібного статусу. Нормами ст. 3 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» однозначно вказується, що «Проведення антидемпінгового розслідування в Україні здійснюється на засадах, визначених цим Законом, уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади – Міністерством, Державною митною службою України, а також Комісією» [38]. Тобто, на нашу думку, характеризуючи антидемпінговий процес необхідно говорити не про «квазісудові і слідчі органи», діяльність яких врегульовано «торгівельним правом», а про органи державної виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність, врегульовану нормами адміністративного права.

Саме реалізація антидемпінгового процесу органами виконавчої влади є визначальним фактором щодо вирішення питання про галузеву приналежність відповідних процесуальних норм. Наприклад, як зазначають А.М. Бандурка та Н.М. Тищенко «в ході реалізації адміністративно-процесуальних норм обслуговуються норми не лише матеріального адміністративного права, але й норми інших матеріальних галузей права» [10, 10]. При цьому названі автори підкреслюють, що саме органи управління здійснюють діяльність по вирішенню різноманітних справ, застосовуючи при цьому норми різних галузей права, не лише матеріальні, але й процесуальні. Така діяльність є управлінською.

Тож, як справедливо зазначає О. Покрещук, виходячи із загальноприйнятої світової практики, в антидемпінговому законодавстві України «використано механізм саме адміністративного характеру розгляду антидемпінгових… справ». Далі автором зазначається, що схема адміністративної процедури в антидемпінгових справах, запроваджена країнами-членами СОТ, є уніфікованою незалежно від країни застосування цих процедур. Саме виходячи з необхідності уніфікації проведення цих процесів і було створено «спеціалізований адміністративний орган виконавчої влади України – Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі» [101, 402].

На адміністративний характер антидемпінгового процесу вказують і норми міжнародно-правових актів. Так, згідно ст. 18.4 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 держави-члени зобов’язані забезпечити відповідність цій угоді своїх «законів, нормативних актів та адміністративних процедур» [139].

З огляду на визначений на міжнародно-правовому рівні адміністративно-процедурний характер антидемпінгового процесу виникає питання про визначення співвідношення останнього із загальним трактуванням такого виду юридичного процесу як адміністративний. Взагалі, створення чіткої дефініції «адміністративний процес» вже досить довго залишається одним з найбільш дискусійних питань в галузі адміністративного права. Введення в дію Кодексу адміністративного судочинства [58] значно додало гостроти цій дискусії, яка фактично точиться навколо того чи вважати адміністративним процесом лише розгляд справ адміністративними судами та адміністративно-юрисдикційні провадження, чи застосовувати його в широкому розумінні до будь-якої управлінської діяльності, врегульованої процесуальними нормами.

В широкому розумінні адміністративний процес розглядається «як вид юридичного процесу, що регламентує порядок розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ, як обумовлену нормами адміністративно-процесуального права діяльність виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб’єктів по реалізації норм матеріального адміністративного права, а в ряді випадків – і матеріальних норм інших галузей права» [10, 14].

Слід зазначити, що сама структура антидемпінгового процесу, центральною стадією якого виступає антидемпінгове розслідування, є доволі вагомою підставою для пов’язування його саме з адміністративним процесом. Адже, згідно п. 1. ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] застосування антидемпінгових заходів можливо лише під час або за результатами антидемпінгового розслідування. Більше того, застосування терміну «антидемпінгове розслідування», яке включає в себе дослідження зібраної інформації та прийняття рішення та яке проводиться органами виконавчої влади фактично наближає антидемпінговий процес до адміністративно-юрисдикційних проваджень, одна із стадій яких також досить часто називається «адміністративне розслідування» [20, 155].

Але антидемпінгові заходи, що застосовуються за результатами антидемпінгового розслідування, не можуть вважатися мірою адміністративної відповідальності в загальному розумінні. Адже адміністративне стягнення – це визначена в законі міра покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального або фізичного характеру, яка застосовується щодо суб’єкта адміністративного проступку за його протиправні діяння [3, 441]. В той же час у відповідності до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] антидемпінгове мито (попереднє або остаточне) представляє собою особливий вид мита, що справляється у разі ввезення на митну територію країни імпорту товару, який є об’єктом застосування антидемпінгових заходів (попередніх або остаточних). Таким чином антидемпінгове законодавство в цілому не передбачає застосування антидемпінгових заходів до конкретних суб’єктів – фізичних або юридичних осіб. Антидемпінгові заходи застосовуються щодо предметів, які і є безпосереднім об’єктом їх застосування.

Така позиція підтверджується рішенням Органу з врегулювання суперечок СОТ щодо розгляду спору між ЄС та США з приводу застосування деяких положень Антидемпінгового Акту 1916 р. США [180]. В цьому рішенні було вказано на невідповідність правилам СОТ передбачених даним Актом санкцій у вигляді штрафу або позбавлення волі та зобов’язань про відшкодування збитків до осіб, які здійснюють демпінговий імпорт.

Вищезазначені особливості є важливою характеристикою антидемпінгового процесу, яка відрізняє його від адміністративно-юрисдикційного процесу, який передбачає визначення суб’єкту правопорушення, доведення його вини та накладання на нього адміністративних стягнень.

Істотні відмінності можна знайти і при порівнянні суб’єктного складу адміністративного та антидемпінгового процесу. В широкому розумінні «суб’єктами адміністративного процесу виступають державні органи, насамперед органи виконавчої влади, їх посадові особи, підприємства установи та організації, об’єднання громадян, їх органи та посадові особи, громадяни України, іноземці та особи без громадянства» [3, 479].

Згідно ж п. 20 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] сторонами антидемпінгового розслідування є: 1) іноземний виробник, 2) експортер, 3) імпортер, 4) об’єднання (асоціація), 4) компетентні органи країни експорту, 5) національний товаровиробник.

Крім того, участь в антидемпінговому розслідуванні в якості зацікавлених сторін (п. 21. ст. 1 антидемпінгового Закону) можуть приймати: професійна спілка, що об’єднує працівників підприємств, які виробляють або продають оптом в Україні товар, подібний тому, що є об’єктом розслідування; та органи виконавчої влади в країні імпорту (тобто України) в межах їх компетенції. Ці ж самі суб’єкти, згідно ч. 3 ст. 12 даного Закону, наділені правом подання антидемпінгової скарги в інтересах національного товаровиробника.

Таким чином, можна визначити істотну відмінність у суб’єктних складах звичайного адміністративного процесу та антидемпінгового процесу. Наприклад, Д.М. Бахрах поділяв адміністративний процес на три основні види: процес адміністративної правотворчості, правонадільний (або оперативно-розпорядчий) процес та адміністративно-юрисдикційний процес. А в рамках кожного з видів процесу виділяв окремі адміністративні провадження [11, 154 – 156]. Але у будь-якому з вищеназваних видів адміністративного процесу однією із сторін у процесуальних правовідносинах виступають органи виконавчої влади або місцевого самоврядування. У випадку ж антидемпінгового процесу сторонами, як правило, виступають недержавні суб’єкти. Більше того, допускається участь в якості сторони органів державної влади іншої країни. В той же час, органи виконавчої влади України можуть виступати виключно у якості зацікавленої сторони.

Місце ж компетентних органів виконавчої влади, на які покладено проведення антидемпінгової процедури та розслідування, характеризується тим, що «поняття суб’єктів адміністративного процесу включає до складу його учасників також осіб, які діють з метою ведення процесу і здатні приймати остаточні рішення» [3, 479]. Таким чином Мінекономіки, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (Комісія) та Держмитслужба виступають не в якості сторони, а в якості суб’єктів, що ведуть антидемпінговий процес. І в цьому аспекті антидемпінговий процес має певні спільні риси з господарським процесом, в рамках якого вирішуються спори, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності. Компетентні органи, насамперед Комісія, виступають в якості арбітру, якому сторони антидемпінгового розслідування та зацікавлені сторони намагаються довести обґрунтованість своїх позицій щодо конкретної справи. В цьому аспекті функції Комісії дійсно нагадують функцію судового органу, що і дає підстави в деяких правових системах називати орган, що виконує відповідну функцію «квазісудовим». Але на відміну від судових органів органи, що ведуть антидемпінговий процес, не просто розглядають докази подані сторонами, а займають активну позицію, самостійно здійснюючи збирання доказів та інформації. При цьому Мінекономіки, Комісія та Держмитслужба можуть вимагати інформацію не лише у сторін розслідування, але й за власною ініціативною звертатися до інших органів державної влади, недержавних суб’єктів, іноземних держав, проводити розслідування на території останніх тощо.

Слід відзначити, що коло питань, які вирішуються в рамках антидемпінгового розслідування, є значно складнішим, ніж визначення відповідності або невідповідності дій однієї із сторін закону. На подібну обставину свого часу звернув увагу Суд ЄС при розгляді справи «Європейське бюро союзу споживачів проти Комісії ЄС», предметом якої як раз було трактування окремих процесуальних норм антидемпінгового законодавства ЄС. У своєму рішенні Суд ЄС вказав на те, що антидемпінгові процеси відрізняються за цілями і об’єктами від судових слухань. Ціль антидемпінгових процедур полягає в тому, щоби на протязі задовільного періоду попередити шкоду для промисловості ЕС від демпінгових імпортних товарів, в той час як процес у суді виступає в ролі гаранта додержання закону [166].

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» антидемпінгове розслідування проводиться з метою встановлення фактів демпінгу та шкоди [38]. Але, найбільш чітко перелік ключових питань, що вирішуються в рамках антидемпінгового розслідування, визначено нормами ст. 5.2. Угоди про застосування ст. VI ГАТТ [139]. Згідно норм даної статті заява про порушення антидемпінгового розслідування повинна включати докази: а) демпінгу; b) шкоди в рамках змісту ст. VI ГАТТ; c) причинного зв’язку між демпінговим імпортом та очікуваною шкодою.

Але навіть доведення всіх трьох вищезазначених фактів не завжди є достатньою підставою для застосування антидемпінгових заходів. Так, згідно ст. 63 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] антидемпінгові заходи, визначені на підставі встановлених у процесі антидемпінгового розслідування демпінгу та шкоди, можуть не застосовуватися, якщо Комісія за поданням Міністерства, враховуючи всю отриману інформацію, зробить точний висновок про те, що застосування таких заходів суперечить національним інтересам.

Це також робить механізм прийняття рішень за результатами антидемпінгового розслідування ближчим не до прийняття рішень при юрисдикційних провадженнях, а до механізму прийняття загальних управлінських рішень, в яких окрім таких принципів як законність та обґрунтованість, важливе місце займають такі принципи як доцільність, ефективність, врахування інтересів державі і суспільства тощо.

Наведені доводи свідчать про специфіку антидемпінгового процесу, що істотно відрізняє його від більшості адміністративних проваджень і процедур, які здійснюються органами виконавчої влади України.

Таким чином, антидемпінговий процес можна визначити, як особливу процесуальну форму діяльності уповноважених центральних органів виконавчої влади по вирішенню справ за скаргами національних товаровиробників щодо вжиття заходів по захисту від недобросовісної конкуренції у вигляді демпінгового імпорту.

З одного боку, антидемпінговий процес має багато загальних рис адміністративного характеру, в силу того, що провадження здійснюється органами виконавчої влади. З іншого боку, він має цілий набір специфічних ознак, обумовлених його підпорядкованістю міжнародно-правовим стандартам, специфічними цілями та об’єктами.

В силу такої подвійності антидемпінговий процес здійснюється у відповідності до певного комплексу принципів, в якому поєднуються загальні принципи державного управління і адміністративного процесу, та спеціальні галузеві принципи, що базуються на антидемпінговому законодавстві. Слід зазначити, в сучасних наукових дослідженнях, присвячених принципам адміністративного процесу, обстоюється думка про різнорівневий характер таких принципів. Наприклад, В.Г. Перепелюк пропонує поділ всієї системи принципів на три рівні: загальносоціальні, загальнопроцесуальні та спеціальні [100, 14 – 16]. При цьому саме в спеціальних принципах розкривається сутність конкретного провадження, його цілі та завдання. Таким чином, саме спеціальні принципи визначають сутність і призначення антидемпінгового процесу. Серед ключових принципів антидемпінгового процесу, зокрема, називають: законність, гласність, справедливість, змагальність та принцип багатостороннього співробітництва [57, 109]. Хоча, на нашу думку, це не є вичерпним переліком.

Необхідно зазначити, що питання класифікації та систематизації навіть загальних принципів адміністративного процесу в сучасній вітчизняній науці адміністративного права залишається відкритим, і представники практично кожної з наукових шкіл можуть запропонувати власний перелік. Саме тому ми акцентуватимемо увагу на принципах, які безпосередньо обумовлюють особливості антидемпінгового процесу.

Без сумніву, основоположним принципом будь-якої діяльності органів державної влади виступає принцип законності. Необхідно відмітити, що специфіка застосування цього принципу стосовно антидемпінгового процесу обумовлюється цілим рядом факторів.

Важливим є те, що учасниками антидемпінгового процесу не виступають фізичні особи в якості носія відповідного комплексу прав і свобод. І, в цьому аспекті, такі категорії як верховенство права або потреби реалізації прав людини виступають лише загальним фоном діяльності органів, що ведуть антидемпінговий процес. З огляду на те, що формування сучасних стандартів антидемпінгового законодавства в основному базувалося на переговорному процесі на міжнародному рівні та відповідному пошуку компромісів, а не на концепціях прав людини, в межах антидемпінгового процесу законність полягає саме у відповідності всіх процесуальних дій встановленим законодавствам правилам. В даному випадку слушною є думка Д.Н. Бахраха, згідно якої «головна вимога законності до виконавчої влади полягає в тому, що закони та підзаконні акти повинні неухильно додержуватися тими, кому довірено їх застосування та їх захист» [11, 231].

Можна також зазначити, що принцип законності в антидемпінговому процесі має декілька рівнів.

По-перше, законність забезпечується нормами ст. 18.4 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ [139], які встановлюють обов’язок кожного Члена цієї угоди забезпечити відповідність його законів, підзаконних актів і адміністративних процедур положенням цієї Угоди. Таким чином законність реалізується на рівні відповідності національного законодавства міжнародним зобов’язанням.

По-друге, законність забезпечується певним набором процесуальних гарантій, визначених нормами національного законодавства, які передбачають:

- застосування антидемпінгових заходів можливо виключно на підставі відповідного Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»;

- застосування антидемпінгових заходів можливо виключно під час або за результатами антидемпінгового розслідування (тобто за умови виконання всіх передбачених законом процедур);

- проведення антидемпінгового процесу та прийняття рішень про застосування антидемпінгових заходів здійснюється лише прямо уповноваженими на те законом органами виконавчої влади.

Нарешті, третім рівнем забезпечення законності в антидемпінговому процесі виступає можливість судового оскарження рішень органів виконавчої влади, прийнятих в його рамках.

Іншим важливим принципом, який є загальним для всієї адміністративно-процесуальної діяльності органів державної влади, є принцип прозорості (гласності). Однак, знову ж таки, в рамках антидемпінгового процесу цей принцип має певні особливості та складається з декількох окремих елементів.

В самому загальному вигляді принцип прозорості в розумінні угод СОТ сформульовано в ст. «В» Угоди про Механізм перегляду торговельної політики. Згідно норм цієї статті, де цей принцип позначається терміном «внутрішня транспарентність», члени СОТ «визнають, що внутрішня транспарентність прийняття рішень урядом щодо питань торговельної політики є притаманною як для економіки Членів, так і для багатосторонньої торговельної системи і домовляються заохочувати та сприяти більшій транспарентності в їх власних системах, визнаючи, що імплементація внутрішньої транспарентності має здійснюватися на добровільній основі та враховувати правову і політичні системи кожного Члена» [23].

Найголовнішою гарантією прозорості антидемпінгового процесу є встановлений згідно норм ст. 12 Угоди про застосування ст. IV ГАТТ обов’язок публічного повідомлення, який представляє собою обов’язок органів, що ведуть процес, публікувати рішення, прийняті в його рамках та повідомляти ці рішення заінтересованим сторонам.

Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] містить цілий перелік правил, за якими надсилаються повідомлення та публікуються рішення, прийняті в рамках антидемпінгового процесу.

Так, про порушення антидемпінгової процедури за скаргою Міністерство, за дорученням Комісії, повідомляє:

• відповідні компетентні органи заінтересованої країни експорту;

• заявника, шляхом направлення йому конфіденційного запиту про надання у встановлені Міністерством строки додаткових копій неконфіденційної версії скарги (ч. 7 ст. 12).

Крім того, у разі прийняття Комісією рішення про припинення антидемпінгової процедури у зв’язку з недостатністю доказів для обґрунтування скарги, Комісія доручає Міністерству повідомити заявника про таке рішення в 45-денний строк від дати подання скарги до Міністерства (ч. 11 ст. 12 антидемпінгового Закону).

Зобов’язання щодо нотифікації компетентних органів країни експорту згідно норм ст. 34 антидемпінгового Закону покладено на Міністерство закордонних справ України. Крім того обов’язкова нотифікація відбувається про:

1) позитивний або негативний попередній чи остаточний висновок стосовно наявності демпінгу та шкоди;

2) рішення про прийняття зобов’язання експортера щодо припинення демпінгового імпорту;

3) закінчення дії цього зобов’язання;

4) скасування остаточного антидемпінгового мита.

Про порушення антидемпінгового розслідування Міністерство повідомляє (ч. 13 ст. 12 антидемпінгового Закону) визначені ним сторони антидемпінгового розслідування: експортерів, імпортерів, відомі об’єднання (асоціації) імпортерів або експортерів, компетентні органи країни експорту, заявників.

Крім того, всі рішення, прийняті по закінченню тієї або іншої стадії антидемпінгового процесу, підлягають публікації в друкованому органі Кабінету Міністрів України – газеті «Урядовий кур’єр». Так, обов’язковій публікації підлягають:

- рішення про порушення антидемпінгового розслідування (ч. 11 ст. 12);

- рішення про запровадження попереднього або остаточного антидемпінгового мита;

- рішення про прийняття зобов’язань експортера щодо припинення демпінгового імпорту;

- рішення про припинення антидемпінгових розслідувань або процедур без застосування антидемпінгових заходів;

- рішення про перегляди антидемпінгових заходів (ч. 2 ст. 28);

- повідомлення про дату закінчення строку застосування антидемпінгових заходів (протягом першого півріччя останнього року застосування) (ч. 1 ст. 19 антидемпінгового Закону).

Копії відповідних рішень також надсилаються всім відомим заінтересованим сторонам.

Антидемпінговим законодавством визначено перелік відомостей, що обов’язково повинно містити повідомлення про порушення антидемпінгового розслідування. Згідно ч. 12. ст. 12 антидемпінгового Закону подібне повідомлення включає інформацію:

1) про порушення антидемпінгового розслідування;

2) визначення товару, що є об’єктом розслідування;

3) короткий виклад (резюме) відомостей, отриманих Міністерством;

4) про те, що корисна для розслідування інформація повинна передаватися до Міністерства;

5) строки, протягом яких інші сторони антидемпінгового розслідування можуть повідомити Міністерство про свою заінтересованість, а також письмово викласти свої коментарі щодо цього антидемпінгового розслідування та подати іншу необхідну інформацію.

Таким чином, можна констатувати, що законодавство передбачає цілісну систему інформування про порушення антидемпінгових процедур і розслідувань, та про прийняті за їх результатами рішення. Подібна система виступає гарантією того, що будь-яка заінтересована сторона матиме можливість прийняти участь в проведенні антидемпінгового розслідування та зможе скористатися передбаченими законодавством процесуальними правами.

Наступним елементом забезпечення прозорості антидемпінгового процесу є покладений на антидемпінгові органи обов’язок пояснення визначень (ст. 12 Угоди про застосування ст. IV ГАТТ). Зокрема, ст. 12.2 цієї Угоди передбачає, що кожне повідомлення про будь-яке рішення або визначення, прийняте в рамках антидемпінгового процесу, «повинно містити або іншим чином повідомляти в окремій доповіді в достатніх деталях виявлені факти та висновки, одержані з усіх спірних питань факту і права, які органами влади, що проводять розслідування, вважаються суттєвими» [139].

Таке правило міститься і в Законі України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», в нормах якого воно представлено більш детально. Так, наприклад, ч. 2 ст. 28 даного Закону, яка встановлює обов’язки Мінекономіки щодо публікації рішень та повідомлень стосовно антидемпінгового розслідування, передбачає, що: «З метою дотримання вимог щодо захисту конфіденційної інформації ці рішення повинні містити перелік експортерів, якщо це можливо, або заінтересованих країн, опис товару, резюме фактів і основні висновки щодо наявності демпінгу та шкоди» [38].

На практиці подібні правила повинні забезпечувати обгрунтованість та достатню вмотивованість всіх прийнятих рішень і визначень, адже публічне представлення відповідних пояснень дозволяє оцінити їх правильність широкому колу осіб. При чому це можуть бути як заінтересовані сторони розслідування, так і незалежні фахівці або будь-які особи, що зацікавилися даним питанням.

Нарешті, третім елементом, що гарантує прозорість антидемпінгового процесу, є система правових норм, що забезпечує розумний баланс між конфіденційною та не конфіденційною інформацією. Оскільки в ході антидемпінгового розслідування досліджується інформація, яка характеризує виробництво, механізми ціноутворення, обсяги імпорту та продажу товару, певні відомості, що передаються антидемпінговим органам, можуть складати комерційну таємницю сторін антидемпінгового розслідування, розкриття якої може справити негативний вплив на особу, що подає таку інформацію, або на особу, від якої така інформація одержана, або надати конкурентні переваги іншим суб’єктам господарювання. З огляду на такі обставини Угода про застосування ст. VI ГАТТ (ст. 6.5.) передбачає, що будь-яка інформація, яка за своєю природою є конфіденційною або надається на конфіденційній основі сторонами розслідування, повинна, при достатньому обґрунтуванні, вважатися такою уповноваженими органами влади.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов [41].

Безпоседеньо правила, які визначають конфіденційний режим поданої сторонами антидемпінгового процесу інформації, встановлюється нормами ст. 32 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38]. Для визнання інформації конфіденційною необхідно додержання певного переліку вимог:

- подання стороною заяви про оголошення частини або всієї інформації конфіденційною, з обгрунтуванням причин обмеження доступу до цієї інформації;

- підготовка стороною неконфіденційного варіанту резюме конфіденційної інформації, яке повинно бути настількі деталізованим, щоб передавати суть конфіденційної інформації;

- якщо заінтересовані сторони не можуть скласти з конфіденційної інформації неконфіденційне резюме, зазначені сторони повинні навести причини, з яких зазначене резюме не може бути подано;

- визнання антидемпінговими органами вимог щодо встановлення конфіденційного режиму інформації є обгрунтованими.

У тому випадку якщо антидемпінгові органи вважають вимоги щодо конфіденційності поданої інформації необґрунтованими, ця інформація може не братися до уваги при проведенні розслідування, за винятком випадків, коли її достовірність може бути перевірена за допомогою інших джерел.

Методика підготовки антидемпінгових запитальників передбачає три основні способи формування неконфіденційного резюме. По-перше, сторона має можливість вилучати із неконфіденційної версії конфіденційні відомості. По-друге, якщо конфіденційними є абсолютні величини за декілька років, передбачена можливість заміни їх відсотковими, або певними індексами. Нарешті, по-третє, передбачена можливість коригування числових величин у розмірах не більш ніж на 10% для подання у неконфіденційному резюме [75].

Згідно ч. 5 ст. 32 Закону «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] Міністерство, Комісія або їх посадові особи утримуються від розголошення інформації, отриманої відповідно до цього Закону, без особливого дозволу особи, що її передала, якщо сторона наполягає на конфіденційному режимі такої інформації.

Крім того, норми даної статті фактично вводять ще один вид конфіденційної інформації, яка використовується в рамках антидемпінгового розслідування – внутрішньої конфіденційної інформації антидемпінгових органів. Так, зокрема, передбачено, що інформація, якою обмінюються Міністерство та Комісія, а також інформація щодо засідань Комісії чи внутрішні документи Міністерства або Комісії з питань, що стосуються антидемпінгового розслідування, не розголошуються за винятками, передбаченими цим Законом.

Згідно Положення про порядок прийому, обліку, зберігання і використання документів, справ та магнітних носіїв інформації, що надходять до МЗЕЗторгу України, відповідно до Законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» та містять конфіденційну і неконфіденційну інформацію, передбачені основні правила роботи з документами, що подаються до Міністерства в рамках антидемпінгового процесу [87].

Зокрема, передбачається використання грифів «Конфіденційна інформація» та «Неконфіденційна інформація» для позначення відповідних документів та магнітних носіїв інформації, що використовуються в рамках антидемпінгових процедури та розслідування.

Пункт 1.4. вищезазначеного Положення передбачає, що документами, що містять конфіденційну інформацію та повинні мати гриф “Конфіденційна інформація”, є:

- скарга, подана національним товаровиробником або від його імені (конфіденційна версія);

- документи, подані професійною спілкою працівників підприємств національного товаровиробника (конфіденційна версія);

- документи, одержані Міністерством від відповідних органів центральної виконавчої влади України, потрібні для проведення антидемпінгового розслідування;

- службові документи Міністерства, Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі та Державної митної служби України, що стосуються конкретного антидемпінгового розслідування;

- будь-які інші документи, що містять інформацію, яку надають на конфіденційній основі заінтересовані сторони конкретного антидемпінгового розслідування у відповідності до законодавства.

Фахівцям Міністерства, допущеним до роботи з документами, забороняється повідомляти усно або письмово будь-кому інформацію, яка міститься у цих документах, якщо це не викликано службовою потребою. Вони під розписку ознайомлюються з відповідним Положенням та несуть дисциплінарну та цивільно-правову відповідальність.

Доступ до документів, що несуть гриф «Конфіденційна інформація» представникам інших організацій заборонений (крім заявника та його представників).

Ознайомлення іноземних громадян та осіб без громадянства з матеріалами антидемпінгового розслідування заборонено.

Згідно ч. 7 ст. 32 антидемпінгового Закону право на доступ до конфіденційної інформації, яка відповідно до цього Закону надається заінтересованою стороною або Міністерством у процесі антидемпінгових процедур і розслідувань, мають громадяни країни імпорту – юрисконсульти або адвокати, які діють від імені заінтересованої сторони.

Міністерство веде облік фізичних осіб, які мають доступ до конфіденційної інформації та відмовляє у доступі до конфіденційної інформації у разі встановлення, що особа розголосила дані, які є конфіденційними відповідно до цього Закону.

Разом з тим, всі заінтересовані сторони мають право на доступ до неконфіденційної інформації, що подається до Міністерства та Комісії в ході антидемпінгового розслідування.

Згідно п. 1.17. вищезазначеного Положення представники інших організацій допускаються до ознайомлення і роботи з документами з грифом «Неконфіденційна інформація» з дозволу керівництва Міністерства, за наявності письмового запиту організації, в якій вони працюють, із зазначенням характеру завдання, яке виконується.

Таким чином, гарантіями забезпечення принципу прозорості в антидемпінговому процесі виступають покладені на антидемпінгові органи: обов’язок публічного повідомлення, обов’язок пояснення визначень та обов’язок забезпечення розумного балансу між конфіденційною та неконфіденційною інформацією. Законодавство містить відповідні процесуальні норми, які забезпечують прозорість ведення органами державної влади антидемпінгового процесу.

З принципом прозорості тісно пов’язаний принцип об’єктивності антидемпінгового процесу. Знову ж таки, забезпечення об’єктивності, тобто відповідності фактичним обставинам кожного рішення про запровадження антидемпінгових заходів, було одним із завдань при розробці міжнародно-правових стандартів антидемпінгового регулювання в рамках СОТ.

Так, згідно норм ст. 17 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, яка визначає процедуру вирішення суперечок між країнами-членами СОТ щодо законності застосування антидемпінгових заходів, передбачається, що група експертів СОТ при оцінці фактичної сторони справи визначає, чи встановлення органами влади фактів було належним і чи їхня оцінка цих фактів була безсторонньою та об’єктивною. Якщо встановлення фактів було належним та оцінка була безсторонньою і об’єктивною, навіть коли група експертів могла дійти іншого висновку, ця оцінка не повинна заперечуватися.

Таким чином правила СОТ при оцінці правильності застосування антидемпінгових заходів основним чинником визначають саме об’єктивність органів, що проводять антидемпінговий процес. При чому рішення цих органів, за умови дотримання принципу об’єктивності за загальним правилом, не повинні заперечуватися. Така позиція підкріплюється цілим рядом інших правил, які стосуються як оцінки доказів, так і здійснення на їх основі відповідних визначень.

Так, за загальним правилом при проведенні розслідування основною повинна розглядатися інформація, отримана від зацікавлених сторін. Зокрема, щодо визначення звичайної вартості товару, як правило, повинна застосовуватися інформація від експортерів та імпортерів, тобто сторін, які володіють цією інформацією як першоджерело. У випадку ж неможливості отримання такої інформації передбачено застосування особливих правил. Так, згідно п. 7 Додатку ІІ «Найточніша наявна інформація» до Угоди про застосування ст. VI ГАТТ передбачено, що: «Якщо уповноважені органи влади повинні базувати свої висновки, включаючи ті, що стосуються звичайної вартості, на інформації з вторинного джерела, включаючи інформацію, надану в заяві про порушення антидемпінгового розслідування, вони повинні зробити це з особливою обачністю. У таких випадках органи влади повинні, якщо це можливо, перевірити цю інформацію з інших незалежних джерел, які є у них в розпорядженні, таких як опубліковані прейскуранти, офіційна статистика імпорту та дані про митні надходження, а також з інформації, одержаної від інших зацікавлених сторін у ході розслідування» [139].

Так само правила СОТ передбачають особливі вимоги до механізму прийняття рішень, що забезпечують об’єктивність зроблених антидемпінговими органами висновків. Наприклад, згідно норм ст. 3.7. Угоди про застосування ст. VI ГАТТ передбачено, що визначення загрози завдання суттєвої шкоди повинно ґрунтуватися на фактах, а не тільки на припущеннях, здогадах чи віддаленій можливості. Більше того, визначаються основні фактори, які можуть свідчити про загрозу нанесення шкоди та зазначається, що лише вся сукупність таких факторів повинна вести до висновку про можливість завдання суттєвої шкоди.

Таким чином, в рамках антидемпінгового процесу принцип об’єктивності виступає в якості спеціального принципу, який підкріплюється конкретними процесуальними правилами та вимогами.

Наступним принципом, який багато в чому формує специфіку антидемпінгового процесу, є принцип змагальності. Однак даний принцип не слід ототожнювати із тим принципом змагальності, який є характерним для традиційних видів процесу – цивільного, господарського, кримінального і реалізується в рамках судового розгляду відповідних справ.

На нашу думку, корені принципу змагальності в антидемпінговому процесі, що не завжди є властивим для адміністративних проваджень, полягають в історії формування міжнародно-правових стандартів антидемпінгових процедур, яке відбувалося під впливом, насамперед, законодавства та адміністративних процедур Сполучених Штатів Америки. А в системі звичаєвого (англійського) права одним із важливих і дуже давніх принципів, що регулює відносини державних органів та приватних осіб, є принцип audi alteram partem (лат. – право бути заслуханим). В самому загальному вигляді цей принцип передбачає, що будь-якій особі, на інтереси якої впливає рішення органу державної влади, повинно бути надане право повідомити про свою точку зору. Найбільш чітко даний принцип викладено в нормах Угоди про застосування ст. VI ГАТТ. В положеннях ст. 6 «Докази» даної Угоди можна визначити щонайменше три головні елементи, які забезпечують змагальність та можливість представлення заінтересованими сторонами власної точки зору і аргументів.

Так, по-перше, згідно ст. 6.1. даної Угоди «Усім заінтересованим сторонам антидемпінгового розслідування надається повідомлення про інформацію, яку вимагають уповноважені органи влади та широкі можливості представити в письмовому вигляді всі докази, які вони вважають доречними, стосовно зазначеного розслідування».

По-друге, згідно ст. 6.1.2 Угоди «за умови дотримання вимоги захисту конфіденційної інформації докази, представлені у письмовому вигляді однією заінтересованою стороною, негайно передаються іншим заінтересованим сторонам, що беруть участь у розслідуванні».

По третє, згідно ст. 6.2. Угоди «у ході всього антидемпінгового розслідування всі заінтересовані сторони повинні мати повні можливості для захисту своїх інтересів. З цією метою органи влади на вимогу надають можливість усім заінтересованим сторонам зустрічатися зі сторонами, що мають протилежні думки та запропонувати заперечні аргументи» [139].

Національне законодавство значно деталізує відповідні процедури, якими забезпечується змагальність та можливість бути заслуханим для заінтересованих сторін антидемпінгового розслідування.

Можливість заінтересованим сторонам надати інформацію стосовно антидемпінгового розслідування забезпечується тим, що Міністерство разом з повідомленням про порушення антидемпінгового розслідування надсилає відомим експортерам, імпортерам, іншим сторонам антидемпінгового розслідування, яких вважає за необхідне залучити до участі в антидемпінговому розслідуванні, або компетентним органам країни експорту запитальники з метою отримання інформації та доказів, що використовуються для проведення антидемпінгового розслідування. (ч 3. ст. 13 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38]). Типові антидемпінові запитальники (окремі форми для експортерів, іноземних виробників, імпортерів, органів виконавчої влади України, українських виробників) розроблено згідно з рекомендаціями Міністерства торгівлі США та Комісії ЄС [101, 409].

Можливість ознайомлення з матеріалами антидемпінгового розслідування та додання власних агументів забезпечується, по-перше, можливістю осіб, інтереси яких зачіпає проведення антидемпінгового розслідування, повідомити антидемпінгові органи (Міністерство) про свою заінтересованість (ч. 12. ст. 12 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»).

По-друге, заявники та заінтересовані сторони, а також компетентні органи країни експорту можуть за письмовим запитом ознайомитися з усією інформацією, наданою заінтересованою стороною, за винятком службових документів Міністерства та Комісії, якщо ця інформація:

1) стосується захисту їх інтересів;

2) не є конфіденційною;

3) використовується в антидемпінговому розслідуванні.

Заінтересовані сторони можуть подати коментарі до цієї інформації, які враховуються Міністерством у процесі антидемпінгового розслідування за умови, що вони є достатньо обгрунтованими. (ч. 8 ст. 12 вказаного Закону).

Також принцип змагальності знаходить свій вираз у двох формах безпосереднього обговорення заінтересованими сторонами та антидемпінговими органами питань антидемпінгового розслідування. Такими формами є слухання та консультації.

Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (ч. 6 ст. 13) передбачає можливість заінтересованих сторін звертатися до Міністерства з ініціативою щодо проведення слухань з питань антидемпінгового розслідування. Такі слухання можуть бути призначені за умов, якщо:

1) заінтересовані сторони письмово, у строки, визначені у повідомленні в газеті про порушення антидемпінгового розслідування, вимагали проведення зазначених слухань;

2) ці суб’єкти довели, що вони дійсно є заінтересованими сторонами, на які можуть вплинути наслідки антидемпінгового розслідування;

3) існують особливі причини для проведення зазначених слухань.

Крім того, згідно норм ч. 3 ст. 36 антидемпінгового Закону передбачена можливість проведення слухань, якщо у вимогах заінтересованої сторони зазначаються особливі, з точки зору національних інтересів, причини для проведення таких слухань у Міністерстві.

Проведення іншої форми обговорення – консультацій передбачена ч. 7 ст. 13 даного Закону. Згідно норм даної статті заінтересованим сторонам на їх запит надається можливість провести консультації із стороною, яка подала відповідну скаргу або має протилежні інтереси. Ці консультації проводяться з обов’язковим дотриманням конфіденційного режиму надання інформації.

Слід зазначити, що питання співпраці заінтересованої сторони з антидемпінговими органами цілком залежить від волі конкретної сторони. І законодавство не передбачає жодних санкцій за відмову у такій співпраці. Більше того, наприклад, прямо вказується, що відмова сторін антидемпінгового розслідування від участі у консультаціях не тягне за собою ніяких наслідків. Це саме стосується випадків відмови у наданні необхідної інформації або надання недостовірної чи неповної інформації. Єдиним негативним наслідком для сторони у всіх цих випадках є те, що антидемпінгові органи прийматимуть рішення на основі інформації, отриманої від інших заінтересованих сторін (які, як правило мають протилежні цілі в рамках розслідування) та інформації, отриманої з незалежних джерел. Таким чином, як зазаначається в ч. 6 ст. 31 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», у разі, якщо заінтересована сторона повністю або частково ухиляється від співпраці з Міністерством та у зв’язку з цим не подається інформація, що стосується антидемпінгового розслідування, результат антидемпінгового розслідування для цієї сторони може бути менш сприятливим, ніж у випадку, коли сторона не ухиляється від співпраці [38].

Дуже важливим принципом, який значною мірою розкриває сутність механізму антидемпінгового регулювання як одного із засобів реалізації митної політики держави виступає принцип врахування національних інтересів. Тут необхідно відзначити істотну відмінність від більшості видів адміністративних проваджень, де принцип охорони інтересів особи і держави виступає в якості загального принципу адміністративного процесу та грунтується, насамперед, на теоретичних положеннях [5, 186 – 189]. В рамках антидемпінгового процесу даний принцип та механізм його реалізації безпосередньо встановлюються нормами Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38], які передбачають:

1) необхідність врахування факторів національного інтересу при прийнятті рішення про застосування або незастосування антидемпінгових заходів (ст. 36);

2) можливість призупинення у національних інтересах дії антидемпінгових заходів на строк до дев’яти місяців за рішенням Комісії, яке приймається простою більшістю голосів (ч.3. ст. 28).

При чому подібні правила не мають свого відображення в нормах Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, а є характерними, що і не дивно, лише для національного законодавства ряду країн.

Закон України «Про основи національної безпеки» (ст. 1) визначає національні інтереси як «життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток» [44].

В той же час, Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] значно деталізує зміст, структуру та механізм формування національних інтересів в контексті антидемпінгового процесу. Так, згідно ч. 1 ст. 36 даного Закону висновок з питання, чи потребують національні інтереси застосування антидемпінгових заходів, повинен ґрунтуватися на оцінці всіх інтересів. Закон передбачає щонайменше сім основних факторів, які повинні враховуватися при визначенні відповідності прийнятого рішення національним інтересам:

• інтереси національного товаровиробника,

• інтереси споживачів;

• вплив імпорту, що є об’єктом антидемпінгового розслідування, на зайнятість населення;

• вплив демпінгового імпорту на інвестиції національного товаровиробника та споживачів;

• вплив демпінгового імпорту на міжнародні економічні інтереси України;

• необхідність усунення впливу диспропорцій у товарообміні, які виникли внаслідок демпінгу, що заподіює шкоду;

• необхідність відновлення конкуренції.

Окремо передбачається, що висновок щодо національних інтересів робиться лише за умови, що всім сторонам надано можливість повідомити свою точку зору у порядку, передбаченому антидемпінговим Законом.

Нарешті, останнім принципом, який обумовлює специфіку антидемпінгового процесу є принцип міжнародного співробітництва. Реалізація даного принципу в рамках антидемпінгового процесу має декілька складових, головною з яких, безумовно, виступає стандартизація правил антидемпінгового процесу на міжнародно-правовому рівні.

Як вже відзначалося, жоден з інших видів процесуальної діяльності органів державної влади не є настільки зв’язаний правилами, встановленими міжнародними угодами. При чому тут діють і універсальні правила, встановлені угодами СОТ, і окремі правила, що встановлюються на базі регіональних або двосторонніх угод, які вводять додаткові елементи, як то координація в рамках регіональних організації, наприклад, зон вільної торгівлі, митних союзів, або особливі пільги в рамках двосторонньої торгівлі (проведення двосторонніх консультацій, пільги щодо країн, що розвиваються) тощо.

Також положення, згідно яких про порушення антидемпінгової процедури або розслідування повідомляються компетентні органи країни експорту, а самі ці органи визнаються заінтересованою стороною антидемпінгового розслідування, дозволяють країні експорту приймати активну участь в антидемпінговому процесі шляхом надання відповідної інформації, висловлення власної позиції та коментарів.

Крім того, принцип міжнародного співробітництва реалізується через передбачену законодавством можливість прийняття на підставі двосторонніх міжнародних угод рішень про призупинення антидемпінгових розслідувань, призупинення або припинення стягнень, встановлених попередніх або остаточних антидемпінгових мит, на підставі зобов’язань країни експорту щодо введення добровільних обмежень експорту або контролю за цінами на експортні товари.

Нарешті, антидемпінгові правила передбачають таку процесуальну дію в рамках антидемпінгового розслідування, як проведення розслідування на місці, тобто на території країни експорту (ст. 6.7 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, Додаток І «Процедури розслідування на місці»). Розслідування на місці передбачає візит групи розслідування до фірм-експортерів з метою перевірки одержаної інформації або з’ясування подальших деталей. Такі візити можуть здійснюватися лише за умов: 1) інформування про такий намір органів влади країни-експортера та заінтересованих фірм; 2) отримання явної згоди заінтересованої фірми та узгодження дат візиту; 3) повідомлення органів влади країни-експортера про узгоджений візит та його дати; 4) відсутності заперечень з боку органів влади країни-експортера. Крім того, передбачена можливість органів влади країни-експортера та заінтересованих фірм ставити запити або запитання щодо запланованого розслідування на місці.

Таким чином, міжнародне співробітництво реалізується на всіх стадіях антидемпінгового процесу і є одним з найважливіших факторів, який визначає зміст та результати вирішення конкретних справ. Більше того, нормами антидемпінгового законодавства передбачений примат міжнародного права у регулюванні антидемпінгового процесу.

Розглянуті характеристики змісту, суб’єктів та цілей антидемпінгового процесу, його спеціальних принципів дозволяють робити висновки про особливий характер даного виду процесуальної діяльності органів виконавчої влади. Антидемпінговий процес є процесом адміністративного характеру, оскільки реалізується органами виконавчої влади, однак за своїми цілями, суб’єктним складом та спеціальними принципами суттєво відрізняється від більшості адміністративних проваджень.

Таким чином, антидемпінговий процес представляє собою особливу процесуальну форму діяльності уповноважених центральних органів виконавчої влади по вирішенню справ за скаргами національних товаровиробників щодо вжиття заходів по захисту від недобросовісної конкуренції у вигляді демпінгового імпорту.

Основною ціллю антидемпінгового процесу є вирішення питання щодо необхідності вжиття заходів по захисту національних товаровиробників від недобросовісної конкуренції у вигляді демпінгового імпорту.

Суб’єктами процесу є уповноважені органи державної влади, що ведуть антидемпінгове розслідування та заінтересовані сторони – національні товаровиробники, імпортери, експортери, асоціації, органи державної влади країн імпорту та експорту, профспілки тощо, інтереси яких тим або іншим чином зачіпає антидемпінговий процес.

Важливою особливістю антидемпінгового процесу є те, що антидемпінгове законодавство в цілому не передбачає застосування антидемпінгових заходів до конкретних суб’єктів – фізичних або юридичних осіб. Антидемпінгові заходи застосовуються щодо предметів (товарів) які і є безпосереднім об’єктом їх застосування. Навіть при введенні таких заходів як ліцензування імпорту, це ліцензування стосується права на імпорт певного товару і виступає засобом реалізації антидемпінгових заходів.

Антидемпінговий процес є особливим серед інших видів процесуальної діяльності органів державної влади через свою зв’язаність міжнародними стандартами та значну залежність від міжнародного співробітництва держав.

Антидемпінговий процес здійснюється у відповідності до певного комплексу принципів, в якому поєднуються загальні принципи державного управління і адміністративного процесу, та спеціальні галузеві принципи, що базуються на антидемпінговому законодавстві.

Специфічні цілі, суб’єкти та об’єкт антидемпінгового процесу обумовлюють застосування специфічних принципів, які за своїм змістом значно відрізняються від загальних принципів адміністративного процесу. До таких принципів, які в рамках антидемпінгового процесу отримують специфічний зміст, належать: законність, прозорість, об’єктивність, змагальність, принцип врахування національних інтересів та принцип міжнародного співробітництва.

З огляду на вищесказане важливим, на нашу думку, є закріплення на законодавчому рівні, по-перше, визначення, що антидемпінговий процес здійснюється у відповідності до загальних принципів адміністративних процедур, по-друге – спеціальних принципів, властивих антидемпінговому процесу. Це сприятиме підвищенню ефективності взаємодії органів виконавчої влади в рамках антидемпінгового процесу, адже дозволить чітко визначити його місце в системі діяльності органів державної влади, а також допоможе адаптації універсальних правил СОТ до конкретних вимог та традицій вітчизняної правової системи.