
- •1. Особливості економічного розвитку: залишки «старого» економічного порядку.
- •2. Особливості економічного розвитку: британська і французька моделі промислового перевороту.
- •3. Особливості економічного розвитку: розвиток засобів транспорту і зв'язку.
- •4. Особливості економічного розвитку: технічний переворот та індустріалізація.
- •5. Особливості економічного розвитку: свобода торгівлі та протекціонізм.
- •6. Демографічні процеси в країнах Західної Європи хіх – початку хх ст.
- •7. Головні тенденції політичного розвитку: лібералізм.
- •8. Головні тенденції політичного розвитку: консерватизм.
- •9. Головні тенденції політичного розвитку: марксизм і соціал-демократія.
- •10. Головні тенденції політичного розвитку: анархізм.
- •11. Міжнародні відносини в Європі в 1815-1830
- •1820-22 – Найбільший р-ток Свящ. Союзу.
- •12. Міжнародні відносини в Європі в 30-40-х рр. Хіх ст.
- •13. Зміна в розстановці сил в Європі в 50-х – початку 70-х рр. Хіх ст.
- •14. Колоніальні суперечки великих держав наприкінці хіх – початку хх ст.
- •15. Утворення ворогуючих блоків у Європі: Троїстий союз.
- •17. Початок Першої світової війни. Бойові дії на Східному і Західном фронтах у 1914-1915
- •18. Перебіг Першої світової війни у 1916 р.
- •19. Заключний етап Першої світової війни (1917-1918).
- •20. Завершення Першої світової війни. Комп’єнське перемир’я.
- •21. Завершення промислового перевороту та зміни в соц с-рі нас Великої Британії в першій пол– серХіх ст.
- •22. Соціальні конфлікти та політичні рухи у Великій Британії в 1815-30 рр. Парламентська реформа 1832 р.
- •23. Чартистський рух.
- •24. Зовнішня політика Великої Британії в п. П. – середині хіх ст.
- •25. Економічний розвиток та структура британського суспільства в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •26. Соціальні програми лібералів і консерваторів у Великій Британії в другій половині хіх ст.
14. Колоніальні суперечки великих держав наприкінці хіх – початку хх ст.
Причини посилення колоніальної експансії: швидкий р-ток Нім. і США, сповільнений р-ток Анг. і Фр. Нерівномірність економ. р-тку → конкуренція у світ. торгівлі → Анг. і Фр. шукають закриті ринки → загарбання нових колоній.
Англія і Фрація. 1872 – прем’єр Б. Дізраелі оголосив себе поборником «імпер. ідеї» → всебічне зміцнення і розшир. Британ. імп. Оволодіння найкоротшим шляхом до Індії. За 4 млн. фунтів стерл. 1875 р. Англія купила 50% акцій Суец. каналу → можливість контролювати там судноплавство → плацдарм для завоювань в Єгипті.
1877 – приєднання бурської республіки Трансвааль. Невдала війна з Афганістаном → підірвано авторитет Дізраелі → до влади прийшли ліберали.
Гладстон (1880-85) – новий прем’єр. Продовж. політику косерваторів. 1885 – протекторат в Афганістані. Б-ба за загарбання Єгипту разом з Францією. 1882 – вторгнення в Єгипет. Спроба захопити Судан. Англія відтіснила Фр. у цьому регіоні на другий план → загострення авг.-франц. відносин.
Загарбання Єгипту Англією і Тунісу Францією → поштовх до поділу Централ. і Зах. Африки та Пд-Сх Азії.
1879 – «наукова» експедиція бельгійців → 1884 – Бельгія контролювала більшу частину басейну Конго. Те ж саме і Франція зробила в районі Нижнього Конго. Кін. 1884 – поч. 1885 – Африканська конференція – «Заключний акт»: Конго визнавалась володінням бельгій. короля Леопольда ІІ.
до кін. 90-х рр. – суперництво за поділ території в басейні Нігера. Франція → Сахара, о. Мадагаскар.
1887 – Анг. встановила протекторат на Малайському п-ві. 1885 – окупувала Бірму. Фр. володіла пд. част. Індокитаю, вдерлася в Центр. В’єтнам (1883) → війна Фр. з Китаєм. Б-ба Фр. та Анг. за Таїланд. Анг. підтримувала Японію у японо-китай. війні, Росія і Фр. – Китай.
1897 – Фр. захопила бухту Гуанчжоувань і забезпечила собі вплив і будівництво залізниць по сусідству з Індокитаєм. 1898 – Китай здав в оренду Росії Ляодунський п-ів. Англія захопила порт Вейхавей, контролювала найбагатшу частину Китаю – басейн річки Янцзи.
1899 – Анг. і Фр. → угода про поділ сфер впливу в Африці.
Німеччина. 24 квітня 1884 – протекторат над Ангра-Пекеною → Німецька Пд.-Зх. Африка → суперечки з Анг., яка вважала, що має право на безлюдні території. 1884-1885 – засновано колонії в Камеруні, Того і Нім. Сх. Африці. Оволодіння пн. частиною о-ва Нова Гвінея. Нім. провокувала війну з Фр.
15. Утворення ворогуючих блоків у Європі: Троїстий союз.
Військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який склався в 1879-1882 і був спрямований проти Франції і Росії в історії називають Троїстим союзом.
Після укладення союзу з Австро-Угорщиною Німеччина з метою ізолювати Францію стала шукати зближення з Італією. В умовах гострого конфлікту між Італією і Францією через Туніс О. Бісмарку вдалося розбудить Італію до угоди не лише з Німеччиною, але і з австрійськими Габсбургами.
20 травня 1882 у Відні був укладений секретний союзний договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною і Італією, направлений проти Франції і Росії. Німеччина прагнула використовувати Т. с. в своїй боротьбі за гегемонію в Європі. Учасники договору зобов'язалися не приймати участі ні в яких союзах або зобов'язаннях, направлених проти одного з них, і подавати один одному взаємну підтримку. Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язалися подати військову підтримку всіма своїми силами Італії в разі не спровокованого нападу Франції. Італія ж узяла на себе зобов'язання надати допомогу Німеччині в разі нападу на неї Франції. Обов'язки Австро-Угорщини в разі нападу Франції на Німеччину обмежувалися збереженням нейтралітету до вступу Росії до війни на стороні Франції.
Три учасники Т. с. зобов'язалися зберегти взаємно доброзичливий нейтралітет в разі війни кого-небудь з них з будь-якою великою державою, окрім Франції (відносно Франції діяли зобов'язання, передбачені ст. 2), і надати військову допомогу один одному в разі нападу два або більших держав. Німеччина і Австро-Угорщина взяли до відома заяву Італії, відповідно до якої Італія відмовлялася від військової допомоги своїм союзникам в разі їх війни з Великобританією.
У 1887→ доповнення на користь Італії: право співучасті в рішенні питань, що стосуються Балкан, турецьких берегів, островів в Адріатичному і Егейськом морях. У 1891 було зафіксовано рішення підтримати Італію в її претензіях в Північній Африці (Киренаїка, Тріполі, Туніс).
Договір трьох держав у наступні роки поновлювався: 20.2.1887 у Берліні підписано другий союзний договір; 6.5.1891 - третій союзний договір; 28.6.1902 - четвертий союзний договір. Тексти цих договорів в основному повторювали положення документа 1882 і лише включали окремі додаткові угоди.
Т. с. поклав початок утворенню крупних військових блоків в Європі, що підсилили небезпеку європейської війни; відповіддю на виникнення Т. с. був висновок франко-росіянина союзу (1891—93) і утворення Антанти (оформилася в 1904—07). Договір про Т. с. був поміщений на 5 років і після декількох продовжень терміну проіснував до 1915, коли Італія вступила у війну на стороні Антанти, а не на стороні своїх партнерів по Т. с.
16. Утворення ворогуючих блоків у Європі: Антанта. Поч. ХХ ст. – міжнародне становище Англії різко погіршилось. Загострення суперечностей між державами за колонії. Німеччина висловила претензії на переділ світу, від якого найбільше могла постраждати Англія – найбільша колоніальна держава → загострення анг.-нім. відносин. Німеччина → посилене будівництво флоту. Англія → занепокоєна небезпекою війни.
Англія відмовилась на користь США від своїх позицій на Американ. континеті, допомогла врегулювати прикордонні суперечки між США і Канадою, відмовилась від планів спорудж. Панам. каналу. Так само владнано гострі суперечки з Францією і Росією.
4 квітня 1904 – «Сердечна згода» з Фр. – ліквідовано взаємні претензії в Єгипті і Марокко.31 серпня 1907 – рос.-анг. угода владнала взаємні претензії на Близькому Сході.
Англо-франц. Антанта була підкріплена військовими угодами. Англо-рос. союзного договору через гостроту суперечностей формально так не було укладено.Ств. Антанти → реакція на Троїстий союз. Попередники Антанти:1891 – Франко-російський союз;5 серпня 1892 – секретна конвенція між Росією і Францією.1893 – оборонний союз Росії і Франції.